Постанова
Іменем України
03 липня 2023 року
м. Київ
справа № 638/2053/20
провадження № 61-15251св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Південна залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Південна залізниця» (далі - ДП «Південна залізниця»), про зобов'язання надати попередню роботу та поновлення на роботі.
Позов обґрунтований тим, що 23 грудня 2005 року його було призначено на посаду начальника «Південної залізниці» на підставі постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21 грудня 2005 року № 1227 та наказу Укрзалізниці від 26 грудня 2005 року № 920/ос.
27 листопада 2012 року його звільнено у зв'язку з переходом на виборну посаду народного депутата України на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 року № 914-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року № 216-О, наказу Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) від 27 листопада 2012 року № 837/ос, наказу ДП «Південна залізниця» від 27 листопада 2012 року № 460/ос.
12 грудня 2012 року його зараховано на роботу до Верховної Ради України 7-го скликання, а 27 листопада 2014 року - 8-го скликання, для здійснення депутатських повноважень на постійній основі відповідно до статті 78 Конституції України.
29 серпня 2019 року його звільнено з посади у зв'язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України 8-го скликання на підставі частини третьої статті 81 Конституції України та частини третьої статті 5 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII), розпорядження Голови Верховної Ради України від 29 серпня 2019 року № 834-к.
У зв'язку з цим відповідач зобов'язаний надати йому попередню його роботу (посаду) - директора Регіональної філії «Південна залізниця», яка є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця», та є підстави для поновлення його на вказаній роботі (посаді) згідно зі статтею 118 КЗпП України, частинами четвертою, сьомою статті 20 Закону № 2790-XII, пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України.
Просить суд зобов'язати АТ «Українська залізниця» надати йому попередню роботу (посаду) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та поновити його на роботі (посаді) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано АТ «Українська залізниця» надати ОСОБА_1 попередню роботу (посаду) - директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця».
Поновлено ОСОБА_1 на роботі (посаді) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця».
Допущено негайне виконання судового рішення.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач працював у ДП «Південна залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», за безстроковим трудовим договором, тому він має право на надання йому попередньої роботи відповідно до статті 118 КЗпП.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 118 КЗпП України, оскільки позивач працював начальником ДП «Південна залізниця» за контрактом, строк якого сплив 25 липня 2014 року.
Те, що позивач продовжував працювати після закінчення строку первісного контракту та до укладення останнього не вказує, що між сторонами виникли трудові правовідносини на невизначений строк, оскільки для посади, яку займав позивач, контракт є обов'язковою формою трудового договору.
Враховуючи той факт, що позивач працював начальником ДП «Південна залізниця» за контрактом, строк якого сплив 25 липня 2014 року, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 118 КЗпП України, надання йому попередню роботу (посаду) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та поновлення його на роботі (посаді) директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 направив поштовим зв'язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував обґрунтований висновок суду першої інстанції про укладення сторонами трудового договору від 23 грудня 2005 року на невизначений строк та не застосував до спірних правовідносин статтю 118 КЗпП України.
Реалізація гарантій, встановлених указаною статтею для працівника, звільненого від роботи внаслідок обрання його на виборну посаду в державних органах, а також реалізація встановлених частиною четвертою статті 20 Закону № 2790-XIIгарантій трудових прав народного депутата України після припинення депутатських повноважень, не залежать від факту закінчення терміну дії контракту, укладеного з таким працівником до закінчення його повноважень за виборною посадою народного депутата України.
Постановою КМУ від 15 липня 1997 року № 764 затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, проте у цьому переліку немає посади начальника «Південної залізниці», яку обіймав позивач.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції мав застосувати до спірних правовідносин частину другу статті 23 КЗпП України, частини першу, третю статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт», постанову КМУ від 15 липня 1997 року № 764 «Про затвердження переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору», пункт 3 Постанову КМУ від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору».
Позивач не підписував додаткові угоди від 18 квітня 2008 року та від 12 лютого 2010 року з Міністерством транспорту та зв'язку України до першого контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, ксерокопії яких суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи всупереч частини третьої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», частин першої, третьої статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт», постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764 про затвердження «Переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту», суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі неналежних доказів та порушив норми процесуального права, прийнявши нові докази у справі.
Аргументи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу, поданих до суду у серпні 2022 року, представники АТ «Українська залізниця» - адвокати Мілешкін М. М., Костромицький В. К. та представник ДП «Південна залізниця» - адвокат Болотова Е. І. заперечують проти доводів ОСОБА_1 , просять залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відзив АТ «Українська залізниця»обґрунтований тим, що твердження позивача про існування в період з 23 грудня 2005 року до 27 листопада 2012 року укладеного між ним та АТ «Українська залізниця» безстрокового трудового договору, є безпідставними, не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать вимогам законодавства.
Посилання на те, що всупереч частини третьої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи ксерокопії додаткових угод від 18 квітня 2008 року та від 12 лютого 2010 року, укладених з Міністерством транспорту та зв'язку України до першого контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, є необґрунтованими. Ці додаткові угоди стосуються трудових правовідносин сторін у період з 10 квітня 2009 року до 24 липня 2011 року, тобто під час дії першого контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV. Водночас суд першої інстанції не досліджував питання оформлення сторонами трудових правовідносин за вказаний період та вважав, що позивач працює за безстроковим трудовим договором, тому потреби в отриманні та подальшому поданні до суду першої інстанції таких доказів не було.
Посада начальника Південної залізниці згідно з чинним законодавством вимагає укладення контракту.
Відсутні підстави для поновлення позивача на попередній посаді, оскільки на момент ухвалення рішення суду строк трудового договору закінчився.
Відзив ДП «Південна залізниця»обґрунтований тим, що керівник підприємства, що є у державній власності, може бути призначений на посаду та приступити до виконання трудових обов'язків тільки після укладення контракту. У встановленому законом порядку позивач не оспорював та не визнавав недійсними контракти, тому його посилання на працевлаштування на підставі безстрокового трудового договору є безпідставними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 грудня 2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника «Південної залізниці» на підставі постанови КМУ від 21 грудня 2005 року № 1227 та наказу Укрзалізниці від 26 грудня 2005 року № 920/ос, про що зроблено відповідний запис у його трудовій книжці (т. 1, а. с. 7-12).
На підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 10 квітня 2006 року № 332 між уповноваженим органом управління та ОСОБА_1 як начальником «Південної залізниці» укладено контракт від 10 квітня 2006 року № 4-ІV.
Контракт укладено на строк з 10 квітня 2006 року до 09 квітня 2009 року включно (т. 3, а. с. 160-161).
18 квітня 2008 року між Міністерством транспорту та зв'язку України та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, відповідно до якої контракт від 10 квітня 2006 року викладено у новій редакції, зокрема, у пункті 30 сторони визначили строк дії контракту з 10 квітня 2006 року до 14 лютого 2010 року.
12 лютого 2010 року між Міністерством транспорту та зв'язку України та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, відповідно до якої строк дії контракту від 10 квітня 2006 року продовжено до 14 лютого 2011 року.
Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 25 липня 2011 року № 96-о контракт з позивачем переукладено: згідно з пунктом 30 контракту від 25 липня 2011 року його укладено на строк з 25 липня 2011 року до 25 липня 2014 року.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 10 квітня 2012 року № 212 Статутне територіально-галузеве об'єднання «Південна залізниця» перейменовано в ДП «Південна залізниця».
Наказом Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року
№ 216-О припинено дію контракту, укладеного з ОСОБА_1 , з 27 листопада 2012 року.
27 листопада 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ДП «Південна залізниця» на підставі: пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з переходом на виборну посаду народного депутата України; розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 року № 914-р; наказу Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року № 216-О; наказу Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) від 27 листопада 2012 року № 837/ос; наказу ДП «Південна залізниця» від 27 листопада 2012 року № 460/ос, про що було зроблено відповідний запис у його трудовій книжці.
12 грудня 2012 року ОСОБА_1 зараховано на роботу до Верховної Ради України 7-го скликання, а 27 листопада 2014 року - 8-го скликання, для здійснення депутатських повноважень на постійній основі згідно зі статтею 78 Конституції України (розпорядження від 13 грудня 2012 року № 1548, від 01 грудня 2014 року № 1210).
У зв'язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України 8-го скликання ОСОБА_1 29 серпня 2019 року припинив повноваження народного депутата України на підставі частини третьої статті 81 Конституції України, частини третьої статті 5 Закону № 2790-XII, розпорядження Голови Верховної Ради України від 29 серпня 2019 року № 834-к.
15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прем'єр-міністра України із заявою про поновлення його на посаді директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», посилаючись на те, що він був звільнений у зв'язку з переходом на виборну посаду народного депутата України на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України, розпорядження КМУ від 19 листопада 2012 року № 914-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року № 216-О (т. 2, а. с. 34).
Вказана заява ОСОБА_1 направлена на розгляд до Міністерства інфраструктури України, яке направило ОСОБА_1 лист від 04 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 17, 18), де вказало, що оскільки призначення керівника філії належить до компетенції АТ «Українська залізниця», то його заява від 15 жовтня 2019 року надсилається за належністю для розгляду та надання відповіді.
Згідно з відповіддю АТ «Українська залізниця» від 21 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні його на посаді директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», з посиланням на те, що АТ «Укрзалізниця» ще не набуло статусу правонаступника ДП «Південна залізниця», яке перебуває у стані припинення та призначення позивача на посаду директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» не є можливим, оскільки посада не є вакантною (т. 1, а. с. 19).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 суду пояснив, що призначений на посаду директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» розпорядженням КМУ від 11 червня 2014 року № 549-р, а надалі - на підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2017 року № 1068/ОС.
Встановлено, що АТ «Українська залізниця» є правонаступником низки підприємств залізничного транспорту, у тому числі і ДП «Південна залізниця», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а. с. 13-16).
Згідно з наказом Міністерства транспорту України від 01 листопада 2001 року № 750 «Про забезпечення контролю за виконанням умов контактів керівниками підприємств транспортно-дорожнього комплексу» до переліку підприємств транспортно-дорожнього комплексу, з керівниками яких контракт укладає Міністерство транспорту України, включено Південну залізницю.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2004 року № 684-р Південну залізницю включено до Переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до статті 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Зазначеною нормою встановлено право звільнених з роботи працівників внаслідок обрання їх на виборні посади на одержання попередньої роботи (посади) за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має стати такою з дотриманням вимог трудового законодавства, або є інша рівноцінна робота.
Якщо з працівником, прийнятим для заміщення вакантної посади, яка утворилася у зв'язку з обранням на виборну посаду, укладений трудовий договір на невизначений строк або на строк, що не закінчився до часу закінчення повноважень виборного працівника, поворотне прийняття на роботу у зв'язку із закінченням повноважень за виборною посадою за відсутності вакансії законодавством не передбачено.
До подібних правових висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 26 березня 2018 року у справі № 417/2027/16 (провадження № 61-8231св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 537/3876/16 (провадження № 61-20554св18), від 19 серпня 2020 року у справі № 545/1684/19 (провадження № 61-7143св20), від 09 липня 2021 року у справі № 183/2102/20 (провадження № 61-2253св21), від 20 жовтня 2021 року у справі № 599/220/21 (провадження № 61-14456св21).
Статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає та встановлює Закон 2790-XII.
Одним із елементів конституційно-правовогостатусу народного депутата є: гарантії діяльності, зокрема трудові гарантії.
Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 20 Закону № 2790-XII гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України. Народному депутату після закінчення строку його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а в разі неможливості цього - він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України. З працівником, якого в порядку заміщення взято на посаду, що її займав народний депутат, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається при поверненні народного депутата на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень народного депутата.
Тлумачення указаних норм матеріального права діє підстави для висновку, що крім КЗпП України, право повернення на попередню роботу (посаду) передбачено й іншими законодавчими актами, зокрема для народного депутата статтею 20 Закону № 2790-XII.
Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 20 Закону № 2790-XII попередня робота (посада) не надається народному депутату, повноваження якого припинилися, в обов'язковому порядку, оскільки в разі неможливості цього - він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України.
Аналізуючи можливість застосування гарантій трудових прав народного депутата, повноваження якого припинилися, суд інстанції обґрунтовано врахував характер посади, яку до обрання на виборну посаду обіймав позивач, особливості юридичної особи - роботодавця позивача та її організаційно-правові зміни (реорганізація).
Відповідно до пунктів 1, 2, 26, 27 Статуту АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 02 вересня 2015 року № 735 (в редакції постанови КМУ від 31 жовтня 2018 року № 938), АТ «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком1 до постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - підприємства залізничного транспорту).
Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту».
Засновником товариства є держава в особі КМУ. Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює КМУ.
Єдиним акціонером товариства є держава в особі КМУ.
Положенням про Регіональну філію «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 19 лютого 2018 року № 112 (у редакції наказу АТ «Українська залізниця» від 27 грудня 2018 року № 785 «Про деякі питання діяльності АТ «Українська залізниця») у пункті 2.1 визначено, що філія є відокремленим підрозділом товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства.
Отже, раніше самостійна юридична особа ДП «Південна залізниця» реорганізована шляхом злиття з новоствореним ПАТ «Українська залізниця», Регіональна філія «Південна залізниця» в якому є відокремленим підрозділом товариства, який не має статусу юридичної особи.
З матеріалів справи відомо, що ДП «Південна залізниця» з 16 липня 2014 року перебуває в стані припинення, повноваження щодо управління справами ДП «Південна залізниця» перейшли до Комісії з ліквідації.
Таким чином, посада начальника ДП «Південна залізниця» та директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», на яку позивач просить його призначити після закінчення повноважень за виборною посадою, є різними посадами.
Розпорядженням КМУ від 11 червня 2014 року № 549-р ОСОБА_2 призначено начальником ДП «Південна залізниця».
На підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2017 року № 1068/ОС начальника ДП «Південна залізниця» ОСОБА_2 призначено на посаду директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
З цього слідує, що посада директора Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» на момент припинення виборних повноважень ОСОБА_1 не була вакантною.
Аналізуючи законодавство, яке регулює спірні правовідносини, Верховний Суд виходить також із обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій.
Суди встановили, що позивач працював на посаді начальника ДП «Південна залізниця» за контрактом, дію якого було припинено з 27 листопада 2012 року у зв'язку з переходом на виборну посаду народного депутата України.
Верховний Суд виходить з того, що посада, яку займав позивач до обрання народним депутатом, передбачала укладення з ним контракту, на сьогодні також законодавство передбачає укладення контакту з особою, яка бажає зайняти керівну посаду. Крім того, відбулася реорганізація ДП «Південна залізниця», яке раніше було самостійною юридичною особою, а на сьогодні є відокремленим підрозділом. Тому поновити позивача на попередній посаді є неможливим.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини та правильно застосувавши до спірних правовідносин статті 20 Закону № 2790-XII та статтю 118 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.
Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання заявника, що він уклав з Укрзалізницею трудовий договір на невизначений строк, суперечать встановленим у справі обставинам, спростовуються її матеріалами та не підтверджуються нормами матеріального права, які регулюють трудові відносини з керівниками державних підприємств.
Відповідно до постанови КМУ від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими КМУ органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з КМУ, радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією. Вказаною постановою затверджено положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, відповідно до якого наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими КМУ органами виконавчої влади. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. Крім того, зазначеним положенням передбачено, що контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.
Згідно з наведеними нормами укладення контрактної форми трудового договору передбачено для всіх керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
До подібних правових висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 556/1/18 (провадження № 61-41544св18).
Контракт є особливою формою трудового договору, термін дії якого встановлюється угодою сторін. Строк дії контракту з директором Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 закінчився 25 липня 2014 року, тобто до його звернення 15 жовтня 2019 року із заявою про поновлення на роботі.
ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів того, що додаткові угоди до первісного контракту він не підписував, у матеріалах справи таких доказів немає, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції не поклав в основу свого рішення обставини, пов'язані з дійсністю чи недійсністю вказаних документів. Додаткові угоди укладались сторонами до первісного контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, який припинив свою дію 14 лютого 2011 року, тобто вони є його складовими частинами. Про існування контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV було відомо всім учасникам справи, починаючи з розгляду справи в суді першої інстанції.
Подання до апеляційного суду копій додаткових угод до первісного контракту від 10 квітня 2006 року № 4-ІV, який припинив свою дію 14 лютого 2011 року, не вплинуло на вирішення справи по суті.
Контракт від 25 липня 2011 року, укладений з ОСОБА_1 , а також наказ Міністерства інфраструктури України від 23 листопада 2012 року
№ 216-О, яким з 27 листопада 2012 року припинено дію вказаного контракту, подані до суду першої інстанції та враховані судом апеляційної інстанції як докази.
Ухвалюючи рішення на підставі обставин, встановлених за допомогою доказів, зібраних у справі, суд апеляційної інстанції не порушив вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України.
Доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», частин першої, третьої статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт», постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764 про затвердження «Переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту», жодним чином не вплинули на вирішення справи по суті.
У вказаній категорії справ (щодо застосування статті 118 КЗпП України)Верховним Судом сформовано усталену судову практику, з якою узгоджується висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав поворотного прийняття позивача на роботу у зв'язку з закінченням його повноважень за виборною посадою при відсутності вакансії, яку він попередньо займав (див. постанови Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 417/2027/16-ц (провадження № 61-8231св18), від 09 липня 2021 року у справі № 183/2102/20 (провадження № 61-2253св21) та інші).
Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», якою затверджено «Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників» та на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не регулює спірні правовідносини, оскільки це Положення не поширюється на керівників підприємств державної форми власності.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко