Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 756/5323/22
провадження № 61-2839св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів») про стягнення винагороди за вислугу років.
Позовна заява мотивована тим, що він з 16 листопада 2011 року працював на посаді заступника директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів». Наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 06 серпня 2021 року № 318-к його звільнено у зв?язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказував, що між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» був укладений колективний договір, який діє на підприємстві з 01 січня 2015 року.
Відповідно до умов колективного договору на підприємстві встановлені доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені цим договором. Виплата винагороди за вислугу років здійснювалась працівникам щорічно, у розмірах визначених колективним договором.
Всупереч умов колективного договору, йому не здійснено виплату одноразової винагороди за вислугу років за 2020 рік та за 7 місяців 2021 року, чим порушено його право на оплату праці.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 382 500 грн, та за період з 01 січня 2021 року до 06 серпня 2021 року у розмірі 334 687,5 грн, а всього 717 187,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 382 500 грн, винагороду за вислугу років за період часу з 01 січня 2021 року до 06 серпня 2021 року у розмірі 334 687,50 грн, а всього - 717 187,50 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що у порушення статей 97, 116 КЗпП України, статей 15,22 Закону України «Про оплату праці», колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» не виплатило ОСОБА_1 винагороду за вислугу років за 2020 рік та за період з 01 січня 2021 року до дати його звільнення - 06 серпня 2021 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року змінено.
Зменшено розмір стягнутої з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 винагороди за вислугу років за період часу з 01 січня 2021 року до 06 серпня 2021 року з 334 687,50 грн до 223 125 грн.
Зменшено загальну суму винагороди за вислугу років, стягнутої з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 з 717 187,50 грн до 605 625 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено обґрунтованість своїх позовних вимог, зокрема те, що заявлена ним у позові премія є щорічною.
При цьому, апеляційний суд зменшив розмір стягуваної премії за 2021 рік, оскільки ОСОБА_1 відпрацював не повний рік, тому мав право на премію пропорційно до відпрацьованого часу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну правову оцінку колективному договору підприємства та не врахували, що заявлена позивачем виплата за вислугу років є одноразовою виплатою, а не щорічною. Вказує, що така виплата може виплачуватися неодноразово, проте за рішенням керівництва та враховуючи фінансову спроможність підприємства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скринник А. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, доводи відповідача є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і встановленими судами обставинами. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких 5 000 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року до закінчення касаційного провадження.
04 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 16 листопада 2011 року прийнятий на посаду заступника директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів».
На підставі наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 06 серпня 2021 року № 318-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» укладено колективний договір, який діяв на підприємстві з 01 січня 2015 року.
Згідно з пунктом 3.4. колективного договору, укладеного між адміністрацією та ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», оплата праці працівників підприємства здійснюється у вигляді заробітної плати, що складається з основної заробітної плати, компенсаційних і заохочувальних виплат.
Відповідно до пункту 3.5. колективного договору, на підприємстві встановлені доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені цим колективним договором згідно з додатками № 2, № 3 та № 4.
Положенням про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років (далі - Положення) (Додаток № 4) передбачено, що одноразова винагорода за вислугу років виплачується в наступних розмірах (пункт 1.1. Положення): при безперервному стажі роботи, що надає право на отримання винагороди за вислугу років від 1 року до 2 років - 0,8 винагороди в долях посадового окладу за кожен повний відпрацьований рік; більше 2 років - 1,0 винагороди в долях посадового окладу за кожен повний відпрацьований рік.
Згідно з пунктом 1.2. Положення граничний розмір винагороди за вислугу років встановлюється для керівного складу у розмірі не більше 6,0 в долях посадового окладу, для фахівців - не більше 3,0 у долях посадового окладу, для робітників - не більше 1,0 в долях посадового окладу.
У стаж роботи, що надає право на отримання винагороди, включається час безперервної роботи на підприємстві. Стаж роботи обчислюється щорічно за станом на 01 січня (пункт 2.1 Положення).
Пунктом 3.2 Положення встановлено, що право на отримання винагороди за вислугу років у працівників тих, що знову поступили на Підприємство, виникає після закінчення одного календарного року роботи на Підприємстві, і перша виплата винагороди робиться за час, що пропрацював після виникнення цього права.
Пунктом 3.5 Положення передбачено, що працівникам, що залишили роботу у зв'язку з виходом на пенсію за віком або інвалідністю, призивом до Збройних Сил України, переходом на навчання, звільнення у зв'язку з хворобою, що тривала більше 4-х місяців, скороченням чисельності, а також сім'ї померлого працівника, що має право на отримання винагороди за вислугу років, виплата робиться пропорційно часу, що пропрацювали в цьому календарному році.
Відповідно до пункту 1.6. Колективного договору положення цього Колективного договору поширюються на усіх працівників Підприємства і обов'язкові як для Адміністрації, так і для кожного члена трудового колективу Підприємства. Також, відповідно до пункту 1.7 Колективного договору жодна із Сторін, не може в односторонньому порядку припинити дію цього колективного договору або виконання передбачених ним зобов'язань.
З огляду на витяг з наказу підприємтсва від 21 лютого 2018 року № 11-к «Про виплату працівникам одноразової винагороди за вислугу років за 2015 календарний рік», розрахунку заробітної плати за лютий 2018 року та платіжного доручення від 21 лютого 2018 року № 9_6 здійснено нарахування і проведено виплату одноразової винагороди за вислугу років заступнику директора ОСОБА_1 за період роботи з 16 листопада 2011 року до 31 грудня 2015 року у розмірі 4,0 посадового окладу заступника директора.
Згідно з витягом з наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 березня 2018 року № 19-к «Про виплату працівникам одноразової винагороди за вислугу років за 2016 календарний рік», розрахунку заробітної плати за березень 2018 року та платіжного доручення від 04 квітня 2018 року № 9_11 здійснено нарахування і проведено виплату одноразової допомоги за вислугу років заступнику директора ОСОБА_1 , за період роботи з 16 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 5,0 посадового окладу заступника директора.
Відповідно до витягу з наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 23 травня 2018 року № 24-к «Про виплату працівникам одноразової винагороди за вислугу років за 2017 календарний рік», розрахунку заробітної плати за травень 2018 року та платіжного доручення від 23 травня 2018 року № 9_16 здійснено нарахування і проведено виплату одноразової винагороди за вислугу років заступнику директора ОСОБА_1 , за період роботи з 16 листопада 2011 року до 31 грудня 2017 року у розмірі 6,0 посадового окладу заступника директора.
Згідно з витягу з наказу підприємства від 18 лютого 2018 року № 11-к «Про виплату працівникам одноразової винагороди за вислугу років за 2018 календарний рік», розрахункової відомості заробітної плати за лютий 2019 року, зведеної відомості сум для зарахування на картрахунки/винагорода за вислугу років за 2018 рік від 11 березня 2019 року, платіжного доручення від 06 березня 2019 року № 109, зведеної відомості сум для зарахування на картрахунки/винагорода за вислугу років за 2018 рік від 14 березня 2019 року, платіжного доручення від 14 березня 2019 року № 120, платіжного доручення від 11 березня 2019 року № 111, платіжного доручення від 06 березня 2019 року № 9, платіжного доручення від 18 лютого 2019 року № 74, зведеної відомості сум для зарахування на картрахунки/винагорода за вислугу років за 2018 рік від 18 лютого 2019 року, здійснено нарахування і проведено виплату одноразової винагороди за вислугу років заступнику директора ОСОБА_1 , за період роботи з 16 листопада 2011 року до 31 грудня 2018 року у розмірі 6,0 посадового окладу заступника директора.
Відповідно до витягу з наказу ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 28 січня 2020 року № 24-к «Про виплату працівникам одноразової винагороди за вислугу років за 2019 календарний рік», розрахункової відомості заробітної плати за січень 2020 року, зведеної відомості сум для зарахування на рахунки від 28 лютого 2020 року, зведеної відомості сум для зарахування на рахунки від 30 січня 2020 року здійснено нарахування і проведено виплату одноразової винагороди за вислугу років заступнику директора ОСОБА_1 , за період роботи з 16 листопада 2011 року до 31 грудня 2019 року у розмірі 6,0 посадового окладу заступника директора.
Згідно з акту від 01 липня 2021 року № КВ 1936/24/АВ, складеного за результатами проведення інспекційного відвідування Державною Службою України з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області, відповідно до якого виявлено порушення ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» частини п'ятої статті 97 КЗпП України, частини третьої статті 15 Закону України «Про оплату праці», встановлено, що на підприємстві згідно із частиною четвертою статті 97 КЗпП України та статтею 22 Закону України «Про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективним договорами. Частиною п'ятою статті 97 КЗпП України передбачено оплату праці здійснювати в першочерговому порядку, не здійснено виплати одноразової винагороди за вислугу років працівникам (в тому числі позивачу) за 2020 рік.
02 липня 2021 року Державною службою України з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області, у зв'язку з виявленими порушеннями норм трудового законодавства та умов колективного договору, складено припис, яким зобов'язано в. о. директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» Журавльова Ю. М. усунути такі порушення/забезпечити додержання норм законодавства про працю щодо виплати працівникам, у тому числі ОСОБА_1 , одноразової винагороди за вислугу років за 2020 рік.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов?язковими для підприємств, на які вони поширюються, та на сторін, які їх уклали.
Згідно з положенням статті 13 КЗпП Українизміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, а в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, врахувавши їх та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» безпідставно не виплатило ОСОБА_1 винагороду за вислугу років за 2020 рік та за період з 01 січня 2021 року до дати його звільнення - 06 серпня 2021 року, яка передбачена колективним договором підприємства.
При цьому, апеляційним судом було обґрунтовано зменшено розмір стягуваної винагороди за вислугу років за 2021 рік, оскільки ОСОБА_1 пропрацював не цілий рік.
Доводи касаційної скарги про те, що заявлена позивачем виплата за вислугу років є одноразовою виплатою, а не щорічною, та виплачується за рішенням керівництва, враховуючи фінансову спроможність підприємства, є необґрунтованими.
Так, судами попередніх інстанцій належно досліджено та проаналізовано умови колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», який діяв на підприємстві з 01 січня 2015 року, та положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, з яких випливає, що така винагорода повинна виплачуватися працівникам щороку, а умови щодо її виплати у залежності від рішення керівництва чи враховуючи фінансову спроможність підприємства відсутні.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням змін після апеляційного перегляду, - без змін.
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник не вказав чіткого розміру таких витрат і не подав відповідні докази понесення таких витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта