Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 584/434/21
провадження № 61-20114св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року у складі судді Данік Я. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (громадянин Республіки Білорусь), заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 є його дідом, який до 26 квітня 1986 року проживав у с. Руднище Лельчицького району Гомельської області Білоруської РСР.
Після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції він евакуйований на територію України та проживав у с. Стільники Путивльського району Сумської області до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто станом на 24 серпня 1991 року його дід проживав на території України.
Встановлення факту заявнику необхідне для отримання дозволу на імміграцію на постійне його перебування на території України, виходячи з підстав родинної приналежності до осіб, які постійно проживали на території України або та/або були громадянами України.
Метою його звернення із цією заявою не є інші правові наслідки, зокрема щодо спадкування майна та інших прав померлого.
У заявника немає документів, які засвідчували б, що у ОСОБА_2 є громадянство України у зв'язку з його постійним проживанням на території України станом на момент проголошення Акта незалежності України.
Просив встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України з 13 вересня 1990 року до 06 листопада 1995 року, в тому числі станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України з 13 вересня 1990 року до 06 листопада 1995 року, в тому числі станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольнивши заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 постійно проживав на території України з 13 вересня 1990 року до 06 листопада 1995 року, а встановлення цього факту має для заявника юридичне значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області зі заявою про отримання паспорта громадянина України, проте не звертався за отриманням дозволу на імміграцію до ДМС України чи її територіальних підрозділів, не надавав до територіального підрозділу ДМС України всіх необхідних документів, які підтверджують ступінь його споріднення та зв'язок з ОСОБА_2 , отже, заявник не використав усі передбачені законодавством можливості для підтвердження законності отримання дозволу на імміграцію в Україну, тому звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.
Довідка Стрільниківської сільської ради Путивльського району Сумської області від 16 лютого 2016 року № 147 не є належним та допустимим доказом підтвердження факту проживання ОСОБА_2 на території с. Стрельники у період 1990-1995 років, оскільки документів, які підтверджують вказану у довідці інформацію, немає. Крім того, у довідці не зазначена адреса реєстрації ОСОБА_3 .
Суди проігнорували, що між сторонами є спір про право, тому заява ОСОБА_1 повинна бути залишена без розгляду, оскільки не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, провадження № 61-41323св18, від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, провадження № 61-14495св18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2021 року справу призначено судді-доповідачу Каларашу А. А. Визначено суддів, які входять до складу колегії: Ткачук О. С., Петров Є. В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2022 року у зв'язку з відпусткою судді Ткачука О. С. справу призначено судді-доповідачу Каларашу А. А. Визначено суддів, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Петров Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачу Олійник А. С. Визначено суддів, які входять до складу колегії: Усик Г. І., Яремко В. В.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Олійник А. С. Визначено суддів, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Яремко В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовногопровадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Як на підставу касаційного оскарження ГУ ДМС України в Одеській області посилається на те, що суди порушили норми процесуального права, а саме, що між сторонами є спір про право, а також не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, провадження № 61-41323св18, від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, провадження № 61-14495св18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у с. Стрільники Путивльського району Сумської області внаслідок отруєння угарним газом.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 , 1940 року народження, він з 26 серпня 1990 року і до виходу на пенсію 31 серпня 1993 року працював вчителем математики у с. Стрільники.
Згідно з довідкою Стрільниківської сільської ради від 16 лютого 2016 року № 147 ОСОБА_2 відповідно до записів по будинковій книзі проживав та був зареєстрований з 13 вересня 1990 року до 06 листопада 1995 року у с. Стрільники Путивльського району Сумської області, разом з ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Разом з тим суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, згідно з якими громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР),
і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
ОСОБА_1 з посиланням на пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» зазначає, що встановлення факту йому необхідне для отримання дозволу на імміграцію на постійне його перебування на території України.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію»квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Відповідно до пункту 4 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію»для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються, зокрема, для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що заявник звернувся до суду про встановлення юридичного факту з метою одержання дозволу на імміграцію і повинен до заяви додати документи, що засвідчують родинні стосунки з громадянином України, тобто його дідом.
Щодо доводів заявника ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту з метою імміграції, Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України; 2) подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Відповідно до пункту 1 розділу I Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215) для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Згідно з пунктом 25 розділу II Порядку № 215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Отже, законодавством, чинним на момент звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, було передбачено позасудовий порядок набуття громадянства України, а рішення щодо відмови підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене обґрунтованими є доводи касаційної скарги ГУ ДМС в Одеській області про те, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надав до ГУ ДМС в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку № 215, отже, не використав усі передбачені законодавством можливості для отримання статусу громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, провадження № 61-10777сво20, щодо юрисдикції спору у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Верховний Суд враховує те, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Таким чином, у спірних правовідносинах ГУ ДМС в Одеській області у межах та у порядку, встановленому законодавством України, наділене повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації заявником права, наданого йому згідно із Законом.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року в справі № 539/4118/19, провадження № 61-10777сво20, викладено такий висновок: «встановити факт належності архівної довідки на підтвердження тих чи інших обставин можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у видачі (заміні) посвідчення особи, […]. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, пункт 39, конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Застосувавши наведені правові висновки, Верховний Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини хоча і не є тотожними, проте за своїм змістом є подібними, а тому правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підлягають застосуванню у справі, яка переглядається.
Визначаючи релевантність до спірних правовідносин зазначених правових висновків, Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини як у справі, що переглядається, так і у справах, які розглянуті Великою Палатою Верховного Суду та Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стосуються правового захисту осіб. У наведених справах з'ясовано, що існує позасудовий порядок встановлення фактів, які особа просить встановити, отже, правомірним порядком захисту є саме оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, якими порушуються права цих осіб, що віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Визначаючи, чи пов'язується із встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує статтю 1 ЦК України, згідно з частиною першою якої цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги заявника у цій справі, пов'язані з доведенням підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу, а саме отримання дозволу на імміграцію з подальшим отриманням громадянства, не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. За предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлення факту має для заявника юридичне значення.
Суди, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяли не як суди, встановлені законом, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.
З урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, провадження 14-524цс19, на виконання частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, і протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко