Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/24227/19
провадження № 61-16506св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Гаращенка Д. Р., Сушко Є. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позов обґрунтований тим, що 04 лютого 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено кримінальне провадження № 12014100080000986 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
12 січня 2015 року слідчим слідчого відділу Святошинського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві) було складено повідомлення про підозру у кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986, яким повідомлено ОСОБА_1 про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.
30 вересня 2015 року слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві складено обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Святошинського району м. Києва.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинувачені та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Загалом вона перебувала під слідством та судом з 17 лютого 2015 року до 14 травня 2019 року (4 роки 2 місяці і 27 днів).
Позивачка обґрунтовує позов нормами Закону України від 01 грудня 1994 року
№ 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) та статті 23 ЦК України.
Вказує, що внаслідок незаконного кримінального переслідування вона перебувала у стресовій ситуації, що призвело до погіршення стану її здоров'я, та завдало моральну шкоду.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02 лютого 2021 року просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 086 500,00 грн в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди та 236 100,00 грн в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів вчинення прокуратурою Святошинського району міста Києва або її посадовими особами та Державною казначейською службою України будь-яких неправомірних дій (бездіяльності), прийняття рішень, які б призвели до порушення та обмеження її прав.
Враховуючи відсутність протиправності дій посадової або службової особи, недоведеність завданої шкоди позивачці, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Щодо понесених витрат на правову допомогу суд першої інстанції зробив висновок про те, що матеріали справи не підтверджують, що витрати на правову допомогу у розмірі 236 100,00 грн позивачка понесла саме у цій справі. Законодавством України не передбачено відшкодування витрат на правову допомогу, понесених стороною під час розгляду справи в іншому провадженні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 205 161,29 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону, враховуючи матеріали справи, зокрема докази щодо незаконного повідомлення позивачці про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного обвинувачення, перебування її під слідством та судом, що підтверджується виправдувальним вироком суду стосовно позивачки, який набрав законної сили, завдана їй моральна шкода підлягає відшкодуванню.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 20 квітня 2015 року позивачці пред'явлено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 12 січня 2015 року. Враховуючи принцип диспозитивості цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції вважав початком перебігу цього строку 17 лютого 2015 року, а останнім днем - день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року.
Період перебування позивачки під слідством і судом становить 34 місяці 06 днів (з 17 лютого 2015 року до 11 січня 2018 року), а не 4 роки 2 місяці 27 днів (з 17 лютого 2015 року до 14 травня 2019 року), як помилково зазначала позивачка в позовній заяві та апеляційній скарзі, неправомірно враховуючи строк розгляду справи судом касаційної інстанції.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Враховуючи, що законодавством не встановлений чіткий розмір відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відшкодування з відповідача на користь позивачки моральної шкоди за незаконне порушення кримінальної справи стосовно неї, пред'явлення підозри, обвинувачення, тривалий розгляд кримінальної справи з 17 лютого 2015 року до 11 січня 2018 року, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, зокрема: за 34 місяці 06 днів по 6 000,00 грн (мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2021 року), що разом становить 205 161,29 грн (34 х 6 000,00 + 6 000,00 : 31 х 6 ).
Визначаючи розмір моральної шкоди, позивачка помилково виходила із мінімального розміру заробітної плати 4 173,00 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 236 100,00 грн в рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку доказам у справі та помилково відмовив у позові в цій частині, вказавши, що зазначена позовна вимога необґрунтована належними доказами, зі змісту наданих позивачкою документів не вбачається, що витрати на правову допомогу у розмірі 236 100,00 грн позивачка понесла саме у цій справі, а законодавством України не передбачено можливість відшкодування витрат на правову допомогу, понесених стороною під час розгляду справи в іншому провадженні.
Водночас право вимоги щодо судових витрат ОСОБА_1 не належить, оскільки за правочином воно перейшло до Адвокатського об'єднання «Аксіо» (далі - АО «Аксіо»).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, у якій просить змінити оскаржуване судове рішення та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 086 500,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 236 100,00 грн у відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що правильно встановивши наявність у позивачки права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону,суд апеляційної інстанції помилково стягнув мінімальний гарантований законом розмір у відшкодування моральної шкоди, а саме 205 161,29 грн. Суд апеляційної інстанції не врахував характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання), яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі № 759/710/15-ц відмовлено у задоволенні клопотання слідчого, погодженого прокурором, про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, оскільки слідчий суддя встановив, що ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру, тобто вона не набула процесуального статусу підозрюваного. Водночас, незважаючи на це, ОСОБА_1 перебувала в розшуку, іншою ухвалою слідчого судді надано дозвіл на її затримання.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що всупереч презумпції невинуватості, саме сторона захисту надала докази невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, відомості про які було внесено до ЄРДР за № 12014100080000986. Також не враховано вжиття ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації життя після кримінального переслідування.
Всупереч статті 13 Закону, підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України та правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, суд апеляційної інстанції визначив розмір моральної шкоди без урахування всіх обставин справи.
Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачці судових витрат, понесених у цій справі, суперечить частині першій статті 2, пунктам 4, 5 частини першої статті 3 Закону, відповідно до яких у випадку постановлення виправдувального вироку суду, громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені ним у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. З огляду на це суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 529/1007/16-ц, оскільки вона не стосується правовідносин щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні після ухвалення виправдувального вироку суду.
Висновок суду апеляційної інстанції, що право вимоги щодо судових витрат ОСОБА_1 не належить, оскільки воно (право) перейшло до АО «Аксіо», є необґрунтованим. Від Максименко К. М. до АО «Аксіо»перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати нею гонорару за правничу допомогу, надану їй адвокатом Максименко К. М., а не право вимоги відшкодувати судові витрати. Гонорар за правничу допомогу нею сплачено на користь АО «Аксіо», що підтверджується квитанціями.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, а також суд не дослідив докази.
Аргументи інших учасників справи
Відповідач не подавав відзив на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 лютого 2014 року до ЄРДР внесено відомості № 12014100080000986 про кримінальне правопорушення за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.
12 січня 2015 року старший слідчий СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві повідомив ОСОБА_1 про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190 КК України, яке вона отримала 20 квітня 2015 року (а. с. 9-12, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року задоволено клопотання слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Голуба О. В. та надано дозвіл на затримання підозрюваної ОСОБА_1 з метою її приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 58-59, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 60-62, т. 1).
30 вересня 2015 року слідчим СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Голуб О. В. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частинами третьої, четвертою статті 190 КК України (а. с. 13-18, т. 1).
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення (а. с. 19-47, т. 1).
Відповідно до копії виписки з історії хвороби № 5894/17 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 госпіталізована до Державної установи Міністерства охорони здоров'я України «Інститут серця МОЗ України», дата виписки - 13 жовтня 2017 року з діагнозом: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба: ІІ стадія, 3 ступінь, ризик 3 (високий), кризовий перебіг (гіпертонічні кризи від 08 жовтня 2017 року, 11 жовтня 2017 року); екстрасистолічна аритмія; дисліпідемія; церебральний судинний криз в судинах вертибрально-базилярного басейну (11 жовтня 2017 року); змішана енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеня (а. с. 63, т. 1).
31 липня 2013 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 9 (а. с. 72-75, т. 1).
Встановлено, що у договорі не зазначено, в якій справі ОСОБА_1 надається оплатна правова допомога.
31 липня 2014 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 9, якою продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2014 року № 9 на строк до 31 липня 2015 року, інші умови договору про надання правової допомоги від 31 липня 2014 року № 9 не змінено (а. с. 76, т. 1).
20 квітня 2015 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги № 9, згідно з пунктом 1 якої адвокат зобов'язується здійснювати захист клієнта ОСОБА_1 як підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні № 12014100080000986 від 04 лютого 2014 року. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 2 клієнт зобов'язується сплачувати адвокату гонорар за надання правової допомоги, вказаної в пункті 1 цієї додаткової угоди, у розмірі 5 000,00 грн на місяць (а. с. 77, т. 1).
31 липня 2015 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги № 9, відповідно до пункту 1 якої продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 до 31 липня 2016 року (а. с. 78, т. 1).
31 липня 2016 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 до договору про надання правової допомоги № 9, відповідно до пункту 1 якої продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 до 31 липня 2019 року (а. с. 79, т. 1).
14 травня 2019 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було складено та підписано акт передачі-приймання наданої правової допомоги на виконання договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу у вигляді здійснення захисту клієнта як підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986, загальна тривалість надання правової допомоги - 49 місяців, загальна вартість наданої правової допомоги 245 000,00 грн, з яких заборгованість клієнта перед адвокатом - 236 100,00 грн (а. с. 80, т. 1).
31 жовтня 2019 року між адвокатом Максименко К. М. (первісний кредитор), ОСОБА_1 (боржник), та АО «Аксіо» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимагати від клієнта сплатити за надану правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 у розмірі 236 100,00 грн за період з 20 квітня 2015 року до 20 квітня 2019 року (а. с. 81, 82-83, т. 1).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частин першої та другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п'ята, шоста статті 4 Закону).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження
№ 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі частинами першою і другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що на підставі Закону ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення їй про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду.
Суд визначив мінімальний розмір моральної шкоди - 205 161,29 грн, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування позивачки під слідством та судом (34 місяці, 06 днів), що не перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2021 рік.
Висновки суду апеляційної інстанції щодо визначеного мінімального розміру моральної шкоди є правильними, законними та обґрунтованими, а також узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження
№ 14-4цс19); Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 7643св20).
Позивачка не просила обмежити розмір моральної шкоди гарантованим законодавством України мінімумом та просила відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 2 086 500,00 грн.
Суд апеляційної інстанції врахував підстави позову у цій частині, на які посилалася позивачка, зокрема: незаконне порушення щодо неї кримінальної справи і незаконне пред'явлення підозри та обвинувачення у вчиненні злочинів, які вона не вчиняла, що супроводжувалось приниженням її честі, гідності та довготривалому перенесенню стресів; обвинувачення позивачки одночасно у вчиненні двох злочинів - тяжкого і особливо тяжкого, внаслідок чого їй загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна; незаконне обрання позивачці запобіжного заходу та оголошення їй в розшук.
Враховуючи, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити під час її визначення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачці моральної шкоди за незаконне порушення кримінальної справи стосовно неї, пред'явлення підозри, обвинувачення, тривалий розгляд кримінальної справи з 17 лютого 2015 року до 11 січня 2018 року, у загальному розмірі 205 161,29 грн.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачку, ступінь тяжкості пред'явленого їй обвинувачення, тривалість перебування позивачки під судом і слідством, глибину душевних страждань позивачки, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд апеляційної інстанції вважав, що зазначений розмір є достатнім для відновлення порушеного права позивачки.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання), яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що такі доводи зводяться до незгоди зі встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та оцінкою доказів у справі.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим, при встановленні обставин справи та дослідженні доказів суд апеляційної інстанції не допустив порушення процесуальних норм, отже, його висновок щодо визначення розміру моральної шкоди не спростований.
Також звертає увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21 (провадження № 61-4717св22)).
Щодо витрат на отримання юридичної допомоги у кримінальному провадженні
Згідно з пунктом 4 статті 3 Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Порядок застосування Закону встановлений Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню громадянинові на підставі пункту 4 статті 3 Закону, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
У КПК України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22).
Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні з Державного бюджету України 236 100,00 грн у відшкодування витрат за надання правової допомоги у межах кримінальної справи з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За договором про відступлення права вимоги може передаватись як грошова заборгованість (вимога щодо оплати наданої послуги), так і негрошова заборгованість (вимога щодо надання послуги в рахунок перерахованої передоплати).
Тлумачення статей 512, 527 ЦК України дає підстави для висновку, що оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, то первісний кредитор позбавляється прав за зобов'язанням. Таким чином, відбувається заміна суб'єкта правовідносин - кредитора, відповідно до якої право первісного кредитора за зобов'язанням припиняється, а новий кредитор набуває таке право. Водночас зобов'язання боржника залишається незмінним.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
31 жовтня 2019 року між адвокатом Максименко К. М. (первісний кредитор), ОСОБА_1 (боржник), та АО «Аксіо» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимагати від клієнта сплатити за надану правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 у розмірі 236 100,00 грн за період з 20 квітня 2015 року до 20 квітня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що за вказаним договором ОСОБА_1 є боржником. Сторони вказаного правочину здійснили відступлення права вимоги та заміну кредитора, а не заміну боржника у зобов'язанні. Зобов'язання боржника сплатити новому кредитору гонорар залишилося незмінним.
Таким чином, виконання зобов'язання щодо сплати гонорару за надання правової допомоги на користь нового кредитора не позбавляє ОСОБА_1 права стягнути ці витрати з Державного бюджету України відповідно до Закону.
З огляду на це, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на те, що право вимоги щодо судових витрат ОСОБА_1 не належить, оскільки за правочином воно перейшло до АО «Аксіо».
31 липня 2013 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 9 (а. с. 72-75, т. 1).
Додатковою угодою від 31 липня 2014 року № 1, укладеною між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 , продовжено строк дії указаного вище договору до 31 липня 2015 року.
20 квітня 2015 року між адвокатом Максименко К. М. та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги № 9, відповідно до пункту 1 якої адвокат зобов'язується здійснювати захист клієнта ОСОБА_1 як підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні № 12014100080000986 від 04 лютого 2014 року. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 2 клієнт зобов'язується сплачувати адвокату гонорар за надання правової допомоги, вказаної в пункті 1 цієї додаткової угоди, у розмірі 5 000,00 грн на місяць.
Також додатковими угодами від 31 липня 2015 року № 3, від 31 липня 2016 року № 4 продовжено строк дії договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9 до 31 липня 2019 року.
Згідно з актом передачі-приймання наданої правової допомоги у кримінальному провадженні від 04 лютого 2014 року № 12014100080000986, складеним 14 травня 2019 року на виконання договору про надання правової допомоги від 31 липня 2013 року № 9, загальна тривалість надання правової допомоги - 49 місяців, загальна вартість наданої правової допомоги - 245 000,00 грн, з яких клієнт сплатила 8 900,00 грн, а заборгованість клієнта перед адвокатом - 236 100,00 грн.
Також згідно з квитанціями, наданими позивачкою до суду першої інстанції разом з позовною заявою, вона сплатила АО «Аксіо» 120 000,00 грн: 03 грудня 2019 року - 12 000,00 грн, 04 грудня 2019 року - 14 000,00 грн, 05 грудня 2019 року - 29 800 грн (2 х 14 900,00 грн), 06 грудня 2019 року - 14 500,00 грн, 08 грудня 2019 року - 14 000,00 грн, 09 грудня 2019 року - 24 750,00 грн (2 х 10 000,00 грн), 10 грудня 2019 року - 10 950,00 грн (т. 1, а. с. 85-87, ).
Отже, вирішуючи питання про стягнення на користь позивачки грошових коштів за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні, Верховний Суд дійшов висновку, що надання цих послуг підтверджується актом виконаних робіт, договором про надання правової допомоги та додатками до нього.
Верховний Суд звертає увагу, що всі зазначені послуги охоплювали період досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні.
Враховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні витрат на отримання позивачем у межах кримінального провадження юридичної допомоги, з ухваленням нового рішення у цій частині про задоволення цієї позовної вимоги у розмірі 236 100,00 грн.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення вимоги про стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні ухвалене за неправильного застосування норм матеріального права та без додержання норм процесуального права.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги в цій частині без задоволення, а судового рішення в цій частині - без змін.
Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У зв'язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу у межах кримінального провадження підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в частині стягнення витрат у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженніскасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні у розмірі 236 100,00 грн (двісті тридцять шість тисяч сто) грн 00 коп.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
' А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко