ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.06.2023Справа № 910/2270/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Свіденко С.К., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-партнер" (42315, Сумська обл., Сумський р-н, село Кіндратівка, вул. Центральна, будинок 2; ідентифікаційний код 38397547)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" (04050, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 40С; ідентифікаційний код 38518610)
про визнання недійсним договору,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: Мірошник ОМ.
1. Стислий виклад позиції позивача
До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-партнер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна", в якому просить суд визнати недійсним договір поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохім-партнер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів, зокрема, незаконності змісту правочину, недотримання форми, суб'єктного складу, невідповідність волі та волевиявлення.
Зокрема, як про це вказує позивач, що директору ТОВ "Агрохім-партнер" заборонено самостійно без прийняття рішення Загальними зборами учасників приймати рішення та укладати договори (контракти), угоди, правочини в тому числі зовнішньоекономічні на суму, що перевищує 100 000, 00 грн, водночас, Загальними зборами учасників ТОВ "Агрохім-партнер" не приймалось рішення та не схвалювався спірний правочин - договір поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021.
2. Стислий виклад позиції відповідачів
У поданому відповідачем-2 відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що відповідач-2 свої зобов'язання за договором поставки № ФУ11-22/СВВ від 04.11.2021 виконав належним чином, товар поставлений відповідачу-1 в повному обсязі, жодних претензій щодо якості, кількості, асортименту та вартості товару від відповідача-1 не одержано. Крім того, заявляючи позов про визнання договору недійсним, позивач не просить застосувати наслідки недійсності правочину, та не стверджує про намір повернути товар ТОВ "Франдеса Україна", що є додатковим свідченням іншої мети цього позову - не оплачувати борг перед постачальником.
Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
3. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.03.2023.
01.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи та відсутності позивача.
15.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 підготовче засідання відкладено на 12.04.2023.
24.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи та відсутності позивача.
11.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про вступ у справі ОСОБА_2 в якості представника на стороні відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.05.2023.
21.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи та відсутності позивача.
03.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 судове засідання відкладено на 31.05.2023.
15.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи по суті та відсутності позивача.
31.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 судове засідання відкладено на 21.06.2023.
14.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи по суті та відсутності позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 28.06.2023.
27.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи по суті та відсутності позивача.
У судовому засіданні 28.06.2023 представник відповідача-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Позивач у судове засідання не з'явився, просив суд здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся ухвалою суду.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 28.06.2023 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення представника відповідача-2, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохім-партнер" (покупець) був укладений договір поставки № ФУ11-22/СВВ-49, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити засоби захисту рослин (далі - товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість згідно з специфікаціями та/або додатками до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1.2. договору, передбачено, що найменування, конкретний асортимент, умови та строки поставки, умови оплати, одиниці виміру кількість, ціна за одиниць товару та ціна на кожну окрему партію зазначаються у специфікаціях та/або додатках до даного договору і відображаються в видаткових накладних на передачу товару, що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.3. передбачено, що сума договору дорівнює, сумарній вартості товару, що поставляється згідно видаткових накладних, до цього договору.
За умовами п. 3.3. договору моментом постачання і переходу права власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця в момент приймання-передачі товару, про що свідчить факт підписання сторонами видаткової накладної на передачу товару.
Загальна ціна договору складається із сум вартості товару згідно всіх видаткових накладних на передачу товару, підписаних в рамках цього договору, що є його невід'ємною частиною (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору платіж за поставлений за цим договором товар здійснюється покупцем на користь постачальника згідно специфікації на кожну партію товару, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж здійснюється безготівковим перерахуванням покупцем суми платежу в національній валюті України на поточний рахунок постачальника.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору та згідно специфікацій:
- № 1 від 04.11.2021 постачальник здійснив поставку товару, який прийнято покупцем, що підтверджується видатковою накладною № ФУЕР-000969 від 11.11.2022 на загальну суму 4 143 173, 76 грн., в тому числі ПДВ;
- № 2 від 30.11.2021 постачальник здійснив поставку товару, який прийнятий покупцем, що підтверджується видатковою накладною № ФУЕР-000989 від 30.11.2022 на загальну суму 62 503, 20 грн., в тому числі ПДВ;
- № 5 від 21.01.2022 постачальник здійснив поставку товару, який прийнятий покупцем, що підтверджується видатковою накладною № ФУЕР-000005 від 24.01.2022 на загальну суму 1 596 528, 00 грн., в тому числі ПДВ;
- № 6 від 27.01.2022 постачальник здійснив поставку товару, який прийнятий покупцем, що підтверджується видатковою накладною № ФУЕР-000010 від 27.01.2022 на загальну суму 284 046,84 грн., в тому числі ПДВ
- № 7 від 28.01.2022 постачальник здійснив поставку товару, який прийнятий покупцем, що підтверджується видатковою накладною № ФУЕР-000011 від 31.01.2022 на загальну суму 121 809, 60 грн., в тому числі ПДВ.
Відтак, позивач зазначає, що згідно специфікацій до договору та видаткових накладних, загальна (сумарна) вартість поставленого ТОВ "Франдеса Україна" на користь ТОВ "Агрохім-партнер" товару за договором складає 6 208 061, 40 грн, в т.ч. ПДВ.
За результатами ознайомлення із даними бухгалтерського обліку підприємства - ТОВ "Агрохім-партнер" позивачу стало відомо, що станом на 06.02.2023 у Товариства виникла заборгованість перед ТОВ "Франдеса Україна" за поставлений товар в рамках договору в загальному розмірі 1 445 421, 35 грн, в т.ч. ПДВ, а саме, по специфікаціям: № 2 від 30.11.2021 на загальну суму 43 752, 24 грн. в т.ч. ПДВ; № 5 від 21.01.2022 на загальну суму 1 117 569, 60 грн., в тому числі ПДВ; № 6 від 27.01.2022 на загальну суму 198 832, 79 грн., в тому числі ПДВ.
Позивач зазначає, що преамбула договору поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021 містить в собі застереження того, що директор ТОВ "Агрохім-партнер" діє на підставі Статуту, а пунктом 8.7.5. цього Статуту встановлене обмеження щодо укладення директором товариства господарських договорів (угод), вартість яких перевищує 100 000, 00 грн.
В той час, спірний договір був укладений директором ТОВ "Агрохім-партнер" за відсутності погодження на його підписання загальними зборами учасників ТОВ "Агрохім-партнер", що свідчить про його недійсність, яка зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
При цьому, позивач вказує, що оспорюваним договором передбачені односторонні штрафні санкції для ТОВ "Агрохім-партнер, що у свою чергу впливає на корпоративні права ОСОБА_1 (володіє часткою 100% у статутному капіталі ТОВ "Агрохім-партнер").
Також, позивач наголошує на тому, що безпосередньо ТОВ "Франдеса Україна" також діяло недобросовісно та нерозумно, як у відповідності до положення ст. 9 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", так і п. 10.15. договору поставки № ФУ11-22/СВВ-49 від 04.11.2021, ТОВ "Франдеса Україна" було зобов'язане та мало додаткове право на перевірку інформації щодо наявності та/або відсутності обмежень у директора ТОВ "Агрохім-партнер".
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Отже для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Також відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
За приписами ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За приписами ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до ч. 1, 2, 5, 6 ст. 11 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" установчим документом товариства є статут. Перша редакція статуту товариства підписується всіма учасниками товариства. Справжність підписів учасників засвідчується нотаріально. У статуті товариства зазначаються відомості про: 1) повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; 2) органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; 3) порядок вступу до товариства та виходу з нього. Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.
Положеннями ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Згідно ч. 1, 2, 4, 5 ст. 39 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови - "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви.
Отже юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління ТОВ "Агрохім-партнер" визначається його Статутом.
Так, із врахуванням п. 8.1., 8.2. Статуту ТОВ "Агрохім-партнер", вищим органом Товариства є Загальні збори Учасників. Загальні збори Учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства.
Відповідно до пункту 8.3.7., 8.3.15 Статуту, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу Товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу Товариства, а також Прийняття рішення про надання згоди на вчинення значних правочинів та правочинів, щодо яких є заінтересованість з урахуванням положень чинного законодавства та Розділу III цього Статуту
Пункт 8.7. Статуту передбачає, що виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор, який призначається на Загальних зборах Учасників.
Відповідно до п. 8.7.1.-8.7.4. Статуту до компетенції Директора належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів Учасників. Директор підзвітний Загальним зборам Учасників та організовує виконання їх рішень. Директор не може бути одночасно Головою Зборів Учасників. Директор Товариства може брати участь у Зборах Учасників з правом дорадчого голосу.
Пункт 8.7.5. Статуту передбачено, що Директор укладає договори (контракти), угоди, правочини в тому числі зовнішньоекономічні на суму, що не перевищує 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок. Якщо загальна суму договору, угоди, правочину чи сума кредиту перевищують 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок, Директор зобов'язаний отримати письмову згоду (дозвіл) на підписання відповідного договору (контракту), угоди, правочину від Загальних зборів учасників.
В той час, суд вказує, що при укладенні спірного договору його вартість не була визначена конкретно та пов'язувалась із вартістю фактично поставленого товару згідно видаткових накладних (тобто, не була відома на дату укладення договору).
Разом з тим, суд відзначає, що позивачем не заперечується факту поставки відповідачем-2 товару, його прийняття відповідачем-1 та частково здійснення оплат такого товару. Також, позивач не зазначає про намір повернути товар ТОВ "Франдеса Україна", що є додатковим свідченням іншої мети цього позову
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.
За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов'язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення.
Крім того, суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстав вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності. Ці висновки полягають у такому.
За змістом ст. 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
За змістом ч. 1, 3 та 4 ст. 92 ЦК України, ч. 1 ст. 89 Господарського кодексу України, п. 13 ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов'язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у ст. 237 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19, пункт 6.18).
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (ст. 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.
Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Судом також взято до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України», заява № 42758/05).
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).
Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.
Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, ст. 16 ЦК України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так само і ч. 2 ст. 4 ГПК України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.
Сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.
Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.
У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.
Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.
ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65-66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).
В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57-62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126-134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia?, пункти 44-47).
В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.
Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.
У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.
У справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.
У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.
У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський проти України" ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб'єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.
У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.
ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.
За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв'язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).
Таким чином, допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.
Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то суд вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).
Судом не встановлено, що відносно ТОВ "Агрохім-партнер" була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.
Отже, укладення директором ТОВ "Агрохім-партнер" оспорюваного договору без попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вказує, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача, є самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, суд вказує про відсутність в даній справі виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені.
Суд не погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що оскільки, спірним правочином передбачені односторонні штрафні санкції для ТОВ "Агрохім-партнер", то означене впливає на корпоративні права ОСОБА_1 , адже таке доводи є помилковими, з огляду на те, що позивачу як єдиному учаснику ТОВ "Агрохім-партнер" належить право брати участь у прийнятті рішень щодо розпорядження власністю ТОВ "Агрохім-партнер", позивачу не належить право використовувати спірне майно у господарській діяльності та отримувати прибуток, або ж сплачувати штрафні санкції, бо у разі реалізації або використання спірного майна, або ж сплати штрафних санкцій, таке право та обов'язок належить самому ТОВ "Агрохім-партнер".
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Указане положення цивільного законодавства означає, що учасник товариства уповноважений брати участь у вищому органі товариства при вирішенні ним питання про розподіл прибутку, в тому числі при вирішенні питання про виплату за рахунок прибутку дивідендів учасникам. Зазначене повноваження не є суб'єктивним правом на одержання дивідендів, і таке повноваження належить учаснику в силу закону, тобто незалежно від вирішення спору у справі, що переглядається. Лише у разі прийняття товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, в учасників виникає суб'єктивне право - вимоги до товариства щодо сплати сум дивідендів у визначеному рішенням товариства розмірі.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи зазначені сторонами доводи та заперечення, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову, оскільки, укладення директором ТОВ "Агрохім-партнер" оспорюваного договору без попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права ОСОБА_1 , натомість, в ході розгляду даної справи судом не встановлено наявності виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені.
Крім того, судом також було встановлено, що при укладенні спірного договору його вартість не була визначена конкретно та пов'язувалась із вартістю фактично поставленого товару згідно видаткових накладних (тобто, не була відома на дату укладення договору).
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-партнер" (42315, Сумська обл., Сумський р-н, село Кіндратівка, вул. Центральна, будинок 2; ідентифікаційний код 38397547) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" (04050, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 40С; ідентифікаційний код 38518610) про визнання недійсним договору - відмовити.
2. Судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано: 04.07.2023
Суддя Дмитро БАРАНОВ