номер провадження справи 27/69/23
03.07.2023 Справа № 908/510/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Світлої Ірини Іванівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 323 грн 08 коп.
Концерн “Міські теплові мережі” звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Світлої Ірини Іванівни 323 грн 08 коп. основного боргу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023 позовні матеріали № 908/510/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 323 грн. 08 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/510/23, присвоєно справі номер провадження 27/69/23 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Розгляд справи по суті розпочався 30.03.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 27.02.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 22.03.2023.
17.03.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. №014 від 16.03.23, в якому відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення грошових коштів за березень 2019 року та січень 2020 року та відмовити в їх задоволенні. Також просить відмовити у задоволенні усіх позовних вимог через їх необґрунтованість та недоведеність. Вказує, що відповідач не користується тепловою енергією, оскільки опалює приміщення за допомогою електроенергії. Крім того, позивачеві у липні 202 року надсилався лист про розірвання договору купівлі-продажу №100335 від 04.01.2011 та 30.11.2020 надіслано повідомлення про розірвання договору у відповідності до п. 10.4 договору. Таким чином, вимоги про стягнення зх. відповідача заборгованості за січень - квітень 2021 року виставлені після розірвання договору з боку споживача. Також відповідач посилається на те, що позивачем на підтвердження позовних вимог не надано жодного підписаного з боку відповідача акту наданих послуг або доказів відмови у підписанні таких актів, що суперечить умовам договору.
Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористався.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 03.07.2023.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Відповідно до Статуту Концерну “Міські теплові мережі”, основною метою діяльності Концерну “МТМ” (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну..
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну “МТМ” предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Статтею ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України “Про теплопостачання”, теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Статтею 25 Закону України “Про теплопостачання”, закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
04.01.2011 між Концерном “Міські теплові мережі” в особі директора філії Концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району Худолія В.Д. (станом на час розгляду справи - Дніпровський район, теплопостачальна організація) та Приватним підприємцем Світлої Іриною Іванівною (споживач) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100335.
Відповідно до п. 1.1 договору теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується - прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та в порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.
Згідно п. 1.2 договору під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України “Про теплопостачання”, Правилами будови і безпечної експлуатації трубо проводів пари та гарячої води", “Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і мереж”, та іншими ак тами цивільного законодавства і нормативно-правовими актами та документами.
У відповідності із п. 2.1 Договору, теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію на протязі опалювального періоду; підігрів води - за наявної можливості; кондиціювання - по замовленню Споживача; інші технологічні потреби - по замовленню Споживача.
Підпунктом 3.2.6 п. 3.2 Договору визначено, що Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії, гарячої води в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді укладено для об'єкту: викуплене нежитлове приміщення №20 першого поверху для розміщення магазину по вул. Богдана Хмельницького, 17; на транзитні стояки домової системи по вул. Богдана Хмельницького, 17 (далі - об'єкт теплопостачання).
В позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання умов договору Теплопостачальна організація відпустила теплову енергію за період з березня 2019 по квітень 2021 на загальну суму 323 грн. 08 коп.
Відповідач не здійснив оплату спожитої теплової енергії, тому на момент звернення до суду, сума заборгованості складає 323 грн. 08 коп.
Позивачем надсилалась на адресу відповідача претензія за вих. № 942/03-юр від 13.09.2022 оплатити суму заборгованості за договором. Відповідь на вказану вище претензію матеріали справи не містять.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).
Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Розділом 6 Договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.
Згідно п. 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Пунктом 6.4 Договору передбачено, Споживач зобов'язаний до 20 числа місяця наступного за розрахунковим перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.
Відповідно до п. 6.7 Договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну (платникам ПДВ).
Приписами п. 6.7.1 Договору встановлено, що Споживач отриманий акт приймання-передачі теплової енергії повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації протягом п'яти днів з дати отримання.
В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в акті, споживач зобов'язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений п. 6.7.1 договору строк. У разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні у встановлений договором термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п. 6.7.2 Договору).
Матеріали справи № 908/510/23 не містять доказів вручення відповідачеві актів приймання-передачі теплової енергії або надсилання таких актів поштовою кореспонденцією. При цьому, позивачем (а саме, бухгалтером 1 кат. ВДтППР А.Регета) проставлено на актах за спірний період відмітки про відмову споживача від підписання актів приймання-передачі теплової енергії, у зв'язку з чим на підставі п. 6.7.2. договору акти вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в них розрахунковий період.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в актах приймання-передачі теплової енергії вказано, що теплова енергія відпущена згідно договору № 100335 від 01.01.2011. В той же час, в матеріалах справи договір № 100335 від 01.01.2011 відсутній. Натомість, правовідносини сторін щодо постачання теплової енергії врегульовані договором № 100335 від 04.01.2011.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.
Додатком № 1а до Договору сторони погодили, що облік споживання теплової енергії проводиться по приладу обліку (п. 2).
Ані з позовної заяви, ані з наданих позивачем актів приймання-передачі теплової енергії не вбачається, яким саме чином розраховано кількість спожитої відповідачем теплової енергії - за приладом обліку чи розрахунковим методом.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами кількості спожитої відповідачем у період з березня 2019 року по квітень 2020 року теплової енергії.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за теплову енергії у період з січня 2021 року по квітень 2021 року суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір діє з 01.01.2011 до 01.01.2012.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місць до закінчення терміну дії договору, відповідно до вимог чинного законодавства, не заявила про його розірвання (п. 10.4 договору).
Пунктом 10.2 Договору обумовлено, що договір припиняє свою дію у випадках:
- взаємної згоди сторін про його припинення;
- прийняття відповідного рішення Господарським судом;
- ліквідації однієї із сторін.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача на лист про розірвання договору, який було надіслано на адресу позивача 05.06.2020, оскільки умовами пункту 10.2 договору не передбачено можливості припинення (розірвання) договору за заявою однієї із сторін.
При цьому, судом враховано, що на виконання 10.4 Договору відповідачем 30.11.2020 було надіслано на адресу позивача лист від 30.11.2020 про розірвання договору № 100335.
Тобто, з 01.01.2021 договір є таким, що припинив свою дію. Відповідно, посилання позивача на те, що теплова енергія поставлялася відповідачу на виконання договору № 100335 від 04.01.2011 є безпідставними.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За викладених обставин, судом відмовляється в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену у період з березня 2019 року по квітень 2020 року теплову енергію з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
При цьому, судом не задовольняється клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за період березень 2019 року - січень 2020 року з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому, у постанові ВП ВС від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (12-143гс18) суд дійшов висновку про те, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними (дослівно): «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Враховуючи, що у справі № 908/510/23 суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відповідно у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлену у період березень 2019 року - січень 2020 року теплову енергію.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Світлої Ірини Іванівни, м. Запоріжжя відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.