П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/891/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2023 року (суддя Токмілова Л.М., м. Одеса, повний текст рішення складений 06.04.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди,-
17 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправну бездіяльність (дії) військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100 000 гривень, у зв'язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 10.03.2022 року по 24.05.2022 року та з 01.06.2022 року по 31.07.2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100 000 гривень, у зв'язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 10.03.2002 року по 24.05.2022 року та з 01.06.2022 року по 31.07.2022 року в розрахунку на місяць.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
На думку апелянта, для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн не є обов'язковою виключно безпосередня участь у бойових діях, оскільки положення пункту 1 Постанови №168 передбачають, зокрема, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Апелянт також вважає, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, безпідставно посилається на наказ №164-АГ, оскільки останній не містить відомостей про його реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку, а відтак, є таким, що не пройшов правової експертизи і не набрав чинності у порядку, встановленому законодавством, не може прийматись до виконання та не викликає правових наслідків. Відповідно, на підставі наказу №164 позивач не може бути позбавлений підвищеної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168.
Окремо апелянт звернув увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції було безпідставно покладено на позивача обов'язок доказування, а саме, що виключно позивачу необхідно доказувати факт прийняття участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.03.2022 року ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період 3 відділом Одеського РТЦК та СП (м. Южне) та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду дільничного інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) від 11.03.2022 року №55-ВВ особовий (службові переміщення) на підставі бойового розпорядження від 10.03.2022 року №17ДСК, 10.03.2022 року головного сержанта ОСОБА_1 було відправлено у службове відрядження в складі зведеного загону №2 в оперативне підпорядкування командира 1 ЗБС 28 ОМБР.
24.05.2022 року головний сержант ОСОБА_1 прибув з вищевказаного службового відрядження відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) від 24.05.2022 року №126-BB про особовий склад (службові переміщення) на підставі бойового розпорядження від 23.05.2022 року №279-ДСК.
В подальшому, відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) від 01.06.2022 року №134-BB про особовий склад (службові переміщення) на підставі бойового розпорядження від 31.05.2022 року №299 ДСК головного сержанта ОСОБА_1 було відправлено у службове відрядження в складі зведеного загону №4 до н.п. Южноукраїнськ з метою виконання бойового розпорядження.
31.07.2022 року головний сержант ОСОБА_1 прибув із вищевказаного службового відрядження відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч2138) від 01.08.2022 року №192-BB про особовий склад (службові переміщення).
Під час перебуванням ОСОБА_1 у службовому відрядженні у періоди з 09.04.2022 року по 30.04.2022 року та з 01.05.2022 року по 24.05.2022 року, 02.06.2022 року, 08.07.2022 року він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у зв'язку з чим в/ч НОМЕР_1 відповідно до наказів НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.06.2022 №195-ос та від 08.07.2022 №258-ос та від 05.08.2022 №309-ос ОСОБА_1 виплачувалася додаткова винагорода, яка була збільшена до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що передбачена Постановою №168.
Вважаючи, що в інші періоди перебування у вищевказаному службовому відрядженні ОСОБА_1 має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в обґрунтованість позовних вимог не доведено наявності визначених у наказі від 31.03.2022 року №164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168" доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у бойових діях або те, що він забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 10.03.2022 року по 24.05.2022 року та з 01.06.2022 року по 31.07.2022 року, а саме лише посилання позивача на бойові розпорядження не підтверджує участі позивача у вказаних діях.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до частин першої, четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №558).
Відповідно до пункту 2 Інструкції №558, грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Згідно пункту 3 Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", відповідно до пункту 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, відповідно до пункту 1 Постанови №168 підставою для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень є те, що військовослужбовці:
1) беруть безпосередню участь у бойових діях;
2) забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, слід зазначити, що наявність однієї із наведених вище підстав повинна бути підтверджена документально.
За відсутності документального підтвердження неведених вище обставин право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100000 грн. не виникає.
Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
З метою виконання вимог Постанови №168 та врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ від 31.03.2022 року №164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168" (далі - Наказ №164).
Пунктом 1 цього Наказу визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 Наказу №164-АГ під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; з завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання польотів, пов'язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій, виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
Пунктом 3 Наказу №164 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.
Відповідно до пункту 4 Наказу №164-АГ начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).
Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснювати на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби. В наказі про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 гривень на місяць, обов'язково зазначати підстави для його видання.
Пунктом 12 Наказу №164 визначено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
Із процитованого вбачається, що підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн. є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).
При цьому, документальним підтвердженням такої участі є один із наступних документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
У даній справі відповідачем не заперечується той факт, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 09.04.2022 року по 30.04.2022 року та з 01.05.2022 року по 24.05.2022 року, 02.06.2022 року, 08.07.2022 року, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у зв'язку з чим відповідачем відповідно до наказів НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.06.2022 №195-ос та від 08.07.2022 №258-ос та від 05.08.2022 №309-ос позивачу виплачено додаткову винагороду, яка була збільшена до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Доказів того, що позивач у інші періоди безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів судом не здобуто та сторонами не надано.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки обов'язок у відповідача з виплати позивачеві суми додаткової винагороди виникає лише в разі отримання належного підтвердження факту участі останнього безпосередньо у виконанні бойових завдань, або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони. При цьому перебування позивача у службовому відрядженні зазначених фактів не доводить.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Як визначено частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
У справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, покладений на суб'єктів владних повноважень тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У даній справі позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні.
Доводи апелянта з приводу неможливості застосування наказу Адміністрації ДПСУ від 31.03.2022 року №164-АГ, оскільки він не зареєстрований Міністерством юстиції України, є помилковими через те, що даний наказ по своїй суті, виданий на виконання вимог чинного законодавства та не встановлює нових загальних правил регулювання правовідносин, а отже не є нормативним актом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, і наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов