П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/5560/23
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
повний текст судового рішення
складено 31.05.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в особі старшого державного виконавця Супильник Вероніки Григорівни щодо винесення Постанови про стягнення виконавчого збору від 05.03.2020 року в рамках виконавчого провадження ВП №52645674;
визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 05.03.2020 року, винесену в рамках виконавчого провадження ВП №52645674.
В обґрунтування позову зазначено, що виконавчий документ було повернуто без виконання за заявою стягувача на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду, тому у нього не було підстав для стягнення виконавчого збору, відтак спірна постанова є протиправною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець правомірно визначив суму виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши таким чином Закон №1404-VIII у редакції після 28 серпня 2018 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, ОСОБА_1 просить скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що у зв'язку із тим, що виконавче провадження, в межах якого було винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, було відкрито 13.10.2016 року, керуватися необхідно редакцією Закону №1404-VIII, яка була чинна станом на 13.10.2016 року та згідно якої розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми.
Перший Суворовський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) своїм правом на подання відзиву не скористався.
У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.08.2012 року Суворовським районним судом м. Одеси винесено заочне рішення по справі №1527/10736/12, яким вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного "Родовід Банк" заборгованість за кредитом 17530,31 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 09.06.2011 року становить 139716 грн. 57 коп., заборгованість за відсотками 367,77 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 09.06.2011 року становить 2931 грн. 12 коп., пеню 58255 грн. 45 коп., судовий збір 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. Всього 202723 грн. 43 коп.
27.08.2013 року Суворовським районним судом м. Одеси стягувачу видано Виконавчий лист №1527/10736/12 (а/с 20-21).
13.10.2016 року старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси на підставі Виконавчого листа видано Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52645674 (а/с 22).
05.03.2020 року відповідач прийняв Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача. В зазначеній постанові зазначено, що до Відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання (а/с 23).
05.03.2020 року Відповідач прийняв Постанову про стягнення виконавчого збору, в якій постановлено стягнути з Боржника виконавчий збір у розмірі: 20272,34 гривня (UAH) (а/с 24).
11.03.2020 року на підставі постанови про стягнення виконавчого збору відкрито виконавче провадження №61503742 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 20272,34 грн (а/с 25-26).
Законність постанови від 05.03.2020 року є предметом спору у справі, що розглядається.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час відкриття виконавчого провадження (13.10.2016 року) спеціальним законом, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі Закон №1404-VIII) в редакції від 02.06.2016 року.
Згідно ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Законів України.
Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до п.1,2 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Апеляційний суд зазначає, що у даній справі спір виник з приводу правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення з позивача виконавчого збору (у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню).
Так, виконавче провадження №52645674 було відкрите 13.10.2016 року. У той час частина друга статті 27 «Виконавчий збір» Закону №1404-VIII передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.
Проте, надалі внаслідок зміни правового регулювання були змінені умови стягнення виконавчого збору. Зокрема 28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року №2475-VIII, яким внесено зміни до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ, внаслідок чого слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Апеляційний суд зауважує, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника у виконавчому провадженні (адже попередня редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена), тому до спірних правовідносин потрібно застосовувати положення статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка діяла до 28 серпня 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/11908/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20, від 10 лютого 2022 року у справі №640/9256/21.
Апеляційний суд зазначає, що даний підхід до застосування правових норм основується на інтерпретації стягнення виконавчого збору як виду юридичної відповідальності боржника через призму статті 58 Конституції України (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Тобто, у випадку, коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону №1404-VIII в редакції від 02.06.2016 року, розмір виконавчого збору, який належить стягнути з боржника, потрібно визначати за правилами чинної на той час редакції статті.
Аналіз статті 27 Закону №1404-VIII в редакції від 02.06.2016 року свідчить про те, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів було здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
З матеріалів справи вбачається, що на адресу державного виконавця надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, тобто рішення суду було виконане без зусиль з боку державного виконавця.
При цьому, постанова про повернення виконавчого документа була винесена державним виконавцем 05.03.2020 року.
Під час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 20272,34 грн., державний виконавець встановив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі.
Тобто, сума виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, була визначена, виходячи з положень Закону №1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.
В силу вимог ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка набула чинності після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Отже, внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище позивача, а тому не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанову про стягнення виконавчого збору від 05.03.2020 року у ВП №52645674 не можна вважати такою, що прийнята в поряду, межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.
Разом з тим, вимога про визнання протиправними дій Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в особі старшого державного виконавця Супильник В.Г., щодо винесення Постанови про стягнення виконавчого збору - задоволенню не підлягає, оскільки визнання протиправними дій державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору є неналежним способом захисту порушеного права позивача, яке (порушене право) повністю відновлюється шляхом скасування постанови.
Враховуючи, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини справи та їм надано невірну правову оцінку, колегія суддів, відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, скасовує рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.4 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року - скасувати.
Прийняти нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення виконавчого збору від 05.03.2020 року у виконавчому провадженні ВП №52645674.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.П. Косцова
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко