04 липня 2023 року справа №200/4854/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року (повне судове рішення складено 27 лютого 2023 року) у справі № 200/4854/22 (суддя в І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Ухова Романа Владиславовича, звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області), в якому, крім іншого, просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за невикористані дні щорічних додаткових оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби у розмірі 41 743,24 грн;
- стягнути із ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічних додаткових оплачуваних відпусток, як учаснику бойових дій, відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби у розмірі 41 743,24 грн;
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 рік загальною кількістю 21 доба у розмірі 19 922,91 грн;
- стягнути із ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 рік відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року загальною кількістю 21 доба у розмірі 19 922,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог представника позивача зазначав наступне.
З 7 листопада 2015 року по 22 лютого 2021 року позивач проходив службу в ГУНП в Донецькій області, остання посада - старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Краматорського районного управління поліції.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 19 лютого 2021 (№ 125 о/с) позивач з 22 лютого 2021 року звільнений зі служби в поліції за власним бажанням.
Рішенням від 23 грудня 2016 року № 8/I/V/15 про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських позивачу надано статус учасника бойових дій.
Згідно ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання додаткової щорічної оплачуваної відпустки.
За 2017, 2018, 2019 та 2021 роки позивачем така відпустка не використовувалася.
Зазначав, що згідно ст. 24 «Про відпустки» та ст. 83 Кодексу законів про працю України відповідач при звільненні мав виплатити йому компенсацію за не використані ним дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, але не зробив цього.
Посилався при цьому на рішення Верховного суду по адміністративній справі № 620/4218/18 та Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі 360/4127/19.
Наводить розрахунок компенсації, яка на його думку має бути стягнута з відповідача, та зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські мають 5 денний робочий тиждень з двома вихідними (ч. 3 ст. 91); кількість робочих днів за 12 повних місяців до звільнення позивача (тобто, з лютого 2020 по січень 2021 включно) складає 249. Заробітна платня позивача за вказаний період (вираховуючи одноразові не системні виплати у вигляді разової грошової допомоги та матеріальної допомоги по оздоровленню, тощо) склала 236 228,64 грн, тобто середньоденний заробіток для такої компенсації буде становити 236 228,64/249 = 948,71 грн. Отже, сума компенсації становить 948,71 * 44 = 41 743,24 грн.
Також зазначав, що згідно ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення в тому числі за власним бажанням за їх бажанням, надається чергова відпустка. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
У зв'язку із не врегулюванням Закон України «Про Національну поліцію» та Порядком № 260 питання компенсації поліцейському невідбутої частини відпустки за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки
Посилався на постанову Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі № 160/10875/19.
На час звільнення позивач не відбув частину оплачуваної основної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби за 2016 рік у розмірі 18 діб.
Наводить розрахунок компенсації невикористаних днів щорічної оплачуваної відпустки із посиланням на Порядку № 260 у обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 року № 100, згідно якого середньоденний заробіток для такої компенсації становить 236 228,64 грн (за період з лютого 2020 року по січень 2021 року включно) / 249 (кількість робочих днів за 12 повних місяців до звільнення позивача) = 948,71 грн; сума компенсації становить 948,71 грн * 21 = 19 922,91 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року позов задоволено частково
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби.
Зобов'язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби.
Визнано протиправною бездіяльність ГУН в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 роки загальною кількістю 21 доба.
Зобов'язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 роки загальною кількістю 21 доба.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірних правовідносинах пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про відпустки», як спеціального законодавства, яке регулює право на отримання грошової компенсації за деякі невикористані відпустки та види відпусток, які підлягають компенсуванню.
Відповідно до вимог Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка як учаснику бойових дій не переноситься, не компенсується, не ділиться на частини, що також наведено у роз'ясненнях Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та 23.09.2016 № 531/13/116-16, які є офіційними та оприлюдненими відповідно до вимог чинного законодавства.
Судом першої інстанції помилково прийнято рішення із застосуванням положень Закони України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Положення зазначеного законодавства не застосовуються до поліцейських.
Також зауважує, що жодним нормативно-правовим або розпорядчо-організаційним актом не було заборонено поліцейським використовувати відпустку, як учасникам бойових дій, тобто їм не було обмежено зазначене право.
Позивач для використання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, у 2017-2021 роках не звертався.
Як доказ цього, з 2017 року до 2021 року включно, тобто на час дії оголошеного особливого періоду, поліцейськими подано до ГУ НП в Донецькій області понад 3000 рапортів про надання їм додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Кожен із зазначених рапортів був задоволений (адже відповідно до ЗУ «Про відпустки» відмова у наданні соціальних відпусток заборонена). Таким чином, за вказаний період працівники ГУНП в області 3000 разів використовували такі відпустки. Вказане є доказом того, що поліцейські у тому числі і позивач не були обмежені у використані додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України згідно паспорта НОМЕР_1 від 21 жовтня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
ГУНП в Донецькій області, код ЄДРПОУ 40109058, зареєстроване місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, є органом державної влади.
Як встановлено судом, позивач з 7 листопада 2015 року по 22 лютого 2021 року проходив службу в Національній поліції України.
Згідно довідки від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022 на підставі рішення комісії про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції від 23 грудня 2016 року № 8/І/V/15 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, 17 січня 2017 року позивачу було видано посвідчення серія НОМЕР_3 .
Наказом ГУНП в Донецькій області від 19 лютого 2021 року № 125 о/с відповідно до розділу VII «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Краматорського районного управління поліції з 22 лютого 2021 року звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням); вислуга років на 22 лютого 2021 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 17 років 6 місяців 22 дні, у пільговому обчисленні 23 роки 5 місяців 28 днів.
17 січня 2022 року позивач через свого представника, адвоката Ухова Р.В., звернувся до відповідача із адвокатським запитом (вих. № 06/2022/1), в якому просив надати інформацію про виплачені йому при звільненні належні суми, в тому числі просив надати довідку про наявність у нього з 6 листопада 2015 року по час звільнення не відбутої частини щорічної основної відпустки та про компенсацію не відбутої частини відпустки, а також довідку про наявність у нього з 6 листопада 2015 року по час звільнення не відбутої частини щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій та компенсацію не відбутої частини такої відпустки станом на час звільнення.
Листом від 14 лютого 2022 року № 100з/26/02-2022 відповідач надіслав представникові позивача, в тому числі довідку від 27 січня 2022 року № 322/12/03-2022 про не використану частину чергової оплачуваної відпустки позивача станом на час звільнення, від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022, довідку від 9 лютого 2022 року № 290 про виплату грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та довідку від 9 лютого 2022 року № 286 про середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення позивача.
Відповідно до довідки від 27 січня 2022 року № 322/12/03-2022 не використана частина щорічної оплачуваної відпустки позивача станом на час звільнення складає: за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 18 діб.
Згідно довідки від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022 позивач у 2020 році використав додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рапортів щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021 роки до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.
У довідці від 9 лютого 2022 року № 290 зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена що відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» повинна бути використана працівником протягом календарного року, починаючи з 1 січня по 31 грудня включно; грошова компенсація за невикористані дні відпустки позивачу при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.
Будучи не згодним, в тому числі, із не виплатою йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки та із не виплатою грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2015 - 2016 роки позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними (неправомірними) дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 - 2016 роки.
Як встановлено судами, позивачу при звільненні не була нарахована та сплачена компенсація за невикористані дні основної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 та 2016 роки (3 та 18 діб відповідно).
Відповідно до ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Статтею 93 Закону № 580-VIII та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (ч. 10).
Відповідно до ч. 11 ст. 93 Закону № 580-VIII за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, положеннями Закону № 580-VIII передбачено, що у випадку не використання поліцейським щорічної відпустки протягом поточного календарного року поліцейський не втрачає право на цю відпустку у після закінчення поточного року.
Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16 і вважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18 з таких підстав:
«..Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.».
Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що: «..законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок…».
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм має бути виплачена компенсація за всі невикористані ними дні відпустки.
Як наслідок, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки: за 2015 рік у кількості трьох діб, за 2016 рік у кількості 18 діб, та шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві таку компенсацію.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки у кількості 44 доби та в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за ці невикористані дні додаткової відпустки в сумі 41 743,24 грн.
Як встановлено судами, позивачу під час проходження служби не була надана додаткова відпустка як учаснику бойових дій у 2017, 2018, 2019 та 2021 роках; при звільненні позивача йому не була нарахована та сплачена компенсація за невикористані дні зазначеної відпустки.
Відповідно до ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються […] додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Як вже зазначалось, статтею 93 Закону № 580-VIII та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до ст. 93 Закону № 580-VIII за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Статтею 4 Закону України від 5 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); і н ш і додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З аналізу викладених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12Закону № 3551-ХІІ.
При цьому положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Слід зазначити, що в цьому випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, та від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 31 травня 2021 року № 200/13837/19-а.
На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність у позивача права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки.
Відповідно, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі № 200/4854/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 липня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук