04 липня 2023 року справа №200/517/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року (повне судове рішення складено 20 квітня 2023 року) у справі № 200/517/22 (суддя в І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення заборгованості,
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/517/22 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення заборгованості.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення нарахування і виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 1 березня 2016 року.
Зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити ОСОБА_1 нарахування і виплату пенсії за період з 1 березня 2016 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Представник позивача Гуревич Родіон Геннадійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Заявник просив встановити судовий контроль за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі № 200/517/22 і зобов'язати відповідача у місячний строк подати звіт про виконання цього судового рішення до Донецького окружного адміністративного суду
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача посилався на те, що згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.12.2022 №13922-13450/С-02/8-0800/22, наданого на запит позивача, зокрема зазначено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2022 у справі № 200/517/22 їй поновлено виплату пенсії з 01.03.2016 та нараховано доплату за період з 01.03.2016 по 31.10.2022 в сумі 142 676,92 грн. Виплату пенсії нараховано в листопаді поточного року, на картковий рахунок, відкритий в банківській установі 14 числа. Зазначає, що заборгованість по пенсії відповідачем не виплачена.
На підтвердження вказаних обставин до заяви доданий лист Управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області від 20.12.2022 № 13922-13450/С-02/8-0800/22 в якому зазначено, що розрахована сума недотриманої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2022 згідно рішення суду, буде проведена в межах відповідного фінансового ресурсу у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок № 1165) від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/517/22.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд I інстанції дійшов помилкового висновку, про наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності заходу судового контролю у вигляді, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Управління взагалі не є розпорядником коштів на виплату пенсій за рішенням суду та не може здійснювати жодних розпоряджень коштами. Крім того, судом має бути враховано, що фактична невиплата нарахованих на виконання рішення суду сум зумовлена тим, що не було виділено бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд України та виплати яких передбачена Порядком № 1165.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17 зазначила, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про доцільність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
При цьому, слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України№11944/05 від 12.05.2011).
У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України, Варава та інші проти України», «ПМП Фея та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про доцільність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, наведені скаржником доводи апеляційної скарги не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального закону.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі № 200/517/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 липня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук