Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.
Провадження № 22-ц/824/6318/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
04 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія 2012» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2021 року ТОВ «Конвалія 2012» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, посилаючись на те, що 02.03.2020 року між ТОВ «Конвалія 2012» та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди № 221, відповідно до п.1 якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування 3 ліжко-місця в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 3 Договору визначено, що ціна оренди за користування 1 ліжко-місцем становить 1 350,00 грн. за один календарний місяць та включає у себе плату за комунальні послуги, фактичні витрати на утримання гуртожитку та прибудинкової території, плату за користування додатковим інвентарем, обладнанням та меблями.
Пунктом 4 Договору визначено, що орендна плата вноситься Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа кожного місяця за поточний місяць, в національній валюті України.
Позивач у позові посилався на те, що за період часу з березня 2020 року по липень 2021 року відповідач сплачував орендну плату не в повному обсязі, у зв'язку із чим за договором утворилась заборгованість у розмірі 54 038,25 грн., яка складається з суми основного боргу - 44 350,00 грн., суми втрат від інфляції - 3 168,00 грн., 3-х процентів річних - 6 520,25 грн.
Враховуючи викладене, позивач ТОВ «Конвалія 2012» з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.01.2022 року просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Конвалія 2012» заборгованість у розмірі 86 637,87 грн., яка складається з суми основного боргу - 66 450,00 грн., суми втрат від інфляції - 5 050,65 грн., 3-х процентів річних - 15 137,22 грн. та судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія 2012» борг по орендній платі за проживання в кімнаті 221 за адресою: АДРЕСА_1 , в загальному розмірі 86 637,87 грн., яка складається з суми основного боргу - 66 450,00 грн., суми втрат від інфляції - 5 050,65 грн., 3-х процентів річних - 15 137,22 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія 2012» судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив мотивів відхилення доказів відповідача та не навів мотивованої оцінки аргументів відповідача щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача, так як він не є власником гуртожитку та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. При ухваленні рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мали значення для вирішення справи, а саме щодо власника житла та правових підстав вимоги позивача про сплату на його користь відповідачем орендної плати за ліжкомісця у кімнаті АДРЕСА_2 . При цьому, позивач ТОВ «Конвалія 2012» не являється власником гуртожитку із 24.11.2020 року, а є орендарем даного об'єкту, відтак вимоги товариства про стягнення орендної плати не ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилається на помилкове застосування судом першої інстанції норми ст. 130 ЖК Української РСР, яка на день виникнення правовідносин та дату ухвалення судового рішення була недійсною, оскільки була скасована Верховною Радою України із викладенням її у новій редакції.
Вирішуючи спір у частині стягнення трьох відсотків річних, Києво-Святошинський районний суд, на думку апелянта, дійшов помилкового висновку в обрахуванні цієї суми, визначивши її у розмірі 15 137,22 грн., та залишив поза увагою те, що відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних обраховуються із основної суми боргу. Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду в постанові від 04.09.2019 року у справі № 369/5649/17 (провадження № 61-11439св19).
Також, судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що відповідно до п. 15 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498, плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).Натомість позивачем при наданні розрахунку вимоги вказаного пункту не дотримані, розрахунок заборгованості містить лише суму за ліжко-місце без розбивки суми, як того вимагає Примірне положення про користування гуртожитками.
Апеляційним судом виконаний процесуальний обов'язок щодо направлення позивачу за останньою відомою адресою копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження, які ним були отримані, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, позивач, повідомлений про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги відповідача до апеляційного суду не направив.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (86 637,87 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судомпершої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02.03.2020 року між ТОВ «Конвалія 2012» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 221 на оренду ліжко-місць в гуртожитку ТОВ «Конвалія 2012» (а.с.5), відповідно до п. 1 якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування 3 ліжко-місця в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 3 Договору визначено, що ціна оренди за користування 1 (одним) ліжко-місцем в гуртожитку на момент підписання цього Договору складає 1 350,00 грн. за один календарний місяць та включає у себе компенсацію витрат на оплату комунальних послуг, фактичних витрат на утримання гуртожитку, прибудинкової території, плату за користування додатковим інвентарем, обладнанням та меблями.
Пунктом 4 Договору визначено, що щомісячна орендна плата розраховується, виходячи із ціни оренди, вказаної у п. 3 Договору, та фактичної кількості орендованих ліжко-місць, згідно п.1 Договору, та перераховується Орендарем на поточний банківський рахунок Орендодавця, зазначений у п. 18 Договору, один раз на місяць, не пізніше 15-го числа кожного місяця за поточний місяць, в національній валюті України.
Відповідно до вимог п. 8.1 Договору орендар повинен своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату у строк, визначений п. 4 Договору.
Пунктом 16 Договору визначено, що Договір діє з дати підписання до 31.12.2025 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ «Конвалія 2012» на праві приватної власності належать приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4).
Згідно довідки про заборгованість за оренду 3-х ліжко-місць гуртожитку вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за користування кімнатою № НОМЕР_1 становить 86 637,87 грн., що складається з суми основного боргу - 66 450,00 грн., суми втрат від інфляції - 5 050,65 грн., 3-х процентів річних - 15 137,22 грн. (а.с.48).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням ним обов'язків по сплаті орендної плати згідно умов укладеного між сторонами договору оренди.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина.
Статтею 820 ЦК України передбачено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.
Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 130 ЖК Української РСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, (яке діяло на час виникнення та існування спірних правовідносин), громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
Відповідно до п. 39 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, передбачено, що оплата за користування жилою площею в гуртожитку і за комунальні послуги вноситься не пізніше десятого числа наступного за оплачуваним місяцем.
Згідно вимог ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживає та користується ліжко-місцями в гуртожитку в кімнаті 221 по АДРЕСА_1 , при цьому орендну плату сплачує у неповному обсязі, внаслідок чого за договором по орендній платі утворилася заборгованість у розмірі 66 450,00 грн.
Зважаючи на те, що відповідач, як орендар, неналежним чином виконував свої обов'язки за договором оренди в частині внесення орендної плати, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість у розмірі 66 450,00 грн., що підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення вищевказаної заборгованості з відповідача на користь позивача.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно вимог ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не вчасно та не в повному обсязі вносив орендну плату, тому він зобов'язаний сплатити на користь позивача, як кредитора, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як про це зазначено у ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За таких обставин законним є і висновок суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми втрат від інфляції у розмірі 5 050,65 грн. та 3-х процентів річних у розмірі 15 137,22 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач ТОВ «Конвалія 2012» з 24.11.2020 року не є власником гуртожитку, відтак не має права вимагати від відповідача сплати орендної плати, не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції, оскільки на час укладення договору - 02.03.2020 року ТОВ «Конвалія 2012» було власником гуртожитку і мало законне право на укладення договору оренди, ви конання умов якого має право вимагати від відповідача і на даний час, зважаючи на презумпцію обов'язковості правочину та беручи до уваги те, що позивач, як орендодавець, свої обов'язки за договором оренди виконав, натомість відповідач, як орендар, порушує обов'язки по внесенню орендної плати у визначені договором строки та розміри.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявна у справі довідка про заборгованість є неналежним та недопустимим доказом розміру заборгованості відповідача перед позивачем, апеляційним судом відхиляються, оскільки відповідач в силу приписів ст. 81 ЦПК України мав надати суду докази на спростування вищенаведеної довідки про заборгованість, що ним зроблено не було. Відтак, суд першої інстанції при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, обґрунтовано поклав в основу рішення довідку про заборгованість, надану позивачем.
Необгрунтованими є і доводи скарги про те, що позивачем у розрахунку заборгованості вказано лише суму за ліжко-місце без розбивки суми, як того вимагає Примірне положення про користування гуртожитками, оскільки розшифровка суми передбачена пунктом 3 Договору оренди ліжко-місць, у якому визначено, що ціна оренди за користування 1 (одним) ліжко-місцем в гуртожитку на момент підписання цього Договору складає 1 350,00 грн. за один календарний місяць і ця сума включає у себе компенсацію витрат на оплату комунальних послуг, фактичних витрат на утримання гуртожитку, прибудинкової території, плату за користування додатковим інвентарем, обладнанням та меблями.
Доводи скарги про зазначення судом у рішенні ст. 130 ЖК Української РСР у недіючій редакції заслуговують на увагу суду, однак саме по собі помилкове зазначення судом першої інстанції норми матеріального права у старій редакції не являється підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, яке, крім даної правової норми, ґрунтується і на ряді інших норм цивільного законодавства, вірно застосованих судом до спірних правовідносин. При цьому, колегія суддів зауважує, що не може бути скасоване правильне рішення з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; законності та обґрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: