03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7153/2023
03 липня 2023 року м. Київ
Справа № 760/10860/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Немировської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року, постановлену у складі судді Букіної О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,
встановив:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року справу №760/10860/22 передано на розгляд до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Посилається на ч. 8 ст. 28 ЦЦК України, та вказує, що як видно з тексту договору позики від 22 вересня 2019 року, договір підписаний у м. Києві, цільове призначення коштів, що передаються у позику, є придбання нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначають відповідачі, договір було виконано в повному обсязі та відповідач ОСОБА_3 23 вересня 2019 року на отримані у позику кошти придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Отже керуючись нормами ЦПК України, позивачем було визначено підсудність справи саме Солом'янському районному суду м. Києва.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до довідки від 06 березня 2017 року №10500 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертає увагу на вимоги Закону України № 1706-V11 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/319/17. Отже, справа підсудна Солом'янському районному суду м. Києва. Правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Отже, право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Передаючи справу за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції виходив з того, що з відповіді на запит суду відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрованими у м. Києві не значаться. Як вбачається з відповіді на запит Департаменту з питань реєстрації громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України, ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , яка територіально не відноситься до Солом'янського району м. Києва. Враховуючи викладене та зважаючи на те, що місце проживання (перебування) відповідача-1 та відповідача-2 не відноситься до території Солом'янського району м. Києва, а тому позовну заяву необхідно передати за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 15 ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Дане положення встановлює правила підсудності на вибір позивача - альтернативної підсудності. Сутність цієї підсудності полягає у тому, що вона не виключає можливості звернення до суду за правилами загальної підсудності, а навпаки, поряд з цією, встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обирати один із двох чи декількох судів.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 725/2910/19 (провадження № 61-8546св20) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
В позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає місце проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ; місце проживання відповідача ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_5 , що зазначені ними у договорі позики від 22.09.2019 року.
Згідно з ч.ч. 6-10 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
На виконання наведених норм процесуального права судом було здійснено запит щодо визначення реєстрації місця проживання відповідачів.
Як вбачається з відповіді на запит суду відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській обл., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрованими у м. Києві не значаться.
Як вбачається з відповіді на запит Департаменту з питань реєстрації громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України, ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Оцінюючи законність та обґрунтованість дій суду першої інстанції щодо вирішення питання про провадження у справі, суд апеляційної інстанції врахував, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону в частині виконання вимоги про отримання відомостей щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів у справі.
Одночасно, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, відповідач у якій - ОСОБА_4 зареєстрований на непідконтрольній території України - АДРЕСА_3 , необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну відповідає за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з п.1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509(зі змінами), цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з п.1 цього Порядку, заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника, зокрема, прізвище, ім'я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці дев'ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію.
Згідно з п. 5 Порядку, з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики.
Вирішуючи питання про передачу справи за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції мав виконати вимоги ч.1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та з'ясувати, чи включено відповідачів до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, оскільки запроваджені законодавцем заходи спрямовані на те, щоб належно встановити місце проживання відповідачів та повідомити усіх учасників розгляду справи про перебування спору на вирішенні суду з метою забезпечення їх участі у відправленні правосуддя.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з апеляційною скаргою, позивач надав копію довідки від 06 березня 2017 року № 10500 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , в якій зазначено, що фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 ) (а.с. 55).
Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 має статус внутрішньо переміщеної особи, яка проживає АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Солом'янського району м. Києва
Згідно з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №409/2636/17, Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно з ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону.
Враховуючи викладене, при вирішенні питання щодо відкриття провадження суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про наявність підстав щодо передачі позовної заяви за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374 - 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Немировська О.В.