№ справи: 752/8944/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7610/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Машкевич К.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
29 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Ящук Т.І.,
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про відшкодування шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року,
встановив:
у липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати недійсними положення п. 4.3.11 Публічної пропозиції на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осібвідповідача в частині: «Банк має право списувати помилково перераховані суми, щодо яких власник Рахунку Клієнта є неналежним отримувачем, у тому числі, якщо власник Рахунку Клієнта не повернув таку неналежно отриману суму самостійно»; «Підписанням цього Договору власник Рахунку Клієнта доручає Банку проводити таке списання помилково перерахованих банком сум керуючись умовами цього Договору без будь-яких додаткових документів та/або згоди Клієнта», недійсними. Також просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 13 131 грн. 65 коп. та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - Григориця В.О. просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 10 вересня 2018 року між ним та відповідачем було укладено Договір банківського рахунку для зарахування пенсійних виплат. Вказував, що 22 лютого 2021 року на його рахунок була зарахована пенсія за лютий 2021 року двома платежами в розмірі 17 690 грн. та 9 967 грн. 38 коп. 26 лютого 2021 року позивач виявив на власному рахунку нестачу в розмірі 9 970 грн. 02 коп. Зазначав, що грошові кошти у вказаній сумі були списані з його рахунку банком незаконно на підставі несправедливих умов договору. За таких обставин просив визнати недійсними положення п. 4.3.11 Публічної пропозиції на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб відповідача в частині: «Банк має право списувати помилково перераховані суми, щодо яких власник Рахунку Клієнта є неналежним отримувачем, у тому числі, якщо власник Рахунку Клієнта не повернув таку неналежно отриману суму самостійно»; «Підписанням цього Договору власник Рахунку Клієнта доручає Банку проводити таке списання помилково перерахованих банком сум керуючись умовами цього Договору без будь-яких додаткових документів та/або згоди Клієнта». Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 9 970 грн. 02 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено наявність підстав для визнання недійсними положень Публічної пропозиції на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб та завдання йому банком матеріальної та моральної шкоди. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано з яких саме підстав відбулось списання коштів з його рахунку, а незаконне списання коштів з його рахунку є підставою для визнання положень укладеного між сторонами договору банківського рахунку недійсними. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
В ч. 1 статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, визначені у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Посилаючись на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач не вказував, з якої саме підстави він вважає оспорювані умови договору несправедливими щодо нього. При цьому зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що недійсними положення договору він вважає у зв'язку з тим, що грошові кошти з його рахунку було списано незаконно, а не незаконним списання коштів внаслідок недійсності умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2021 року на рахунок позивача зараховано двома платежами кошти в розмірі 17 690 грн. та 9 967 грн. 38 коп. (а.с.15).
24 лютого 2021 року до відповідача надійшов лист від ГУ ПФУ в м.Києві, у якому останній просив повернути йому помилково зараховані на користь пенсіонера ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 9 967 грн. 38 коп., посилаючись на пункт 18 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки, затвердженого Постановою КМУ від 30 серпня 1999 року №1596 та п. 3.6 Договору № 27 від 31 травня 2018 року.
24 лютого 2021 року з рахунку позивача відбулось списання 9 967 грн. 38 коп., як повернення помилково зарахованої пенсії на вимогу ГУ ПФУ в.Києві, та 2 грн. 64 коп. відсотків на помилково зараховані кошти.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30 серпня 1999 року (в редакції із змінами внесеними згідно з Постановою КМ№ 662 від 22.09.2016) затверджено «Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках».
Цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги, а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках (пункт 1 зазначеного Порядку).
Керуючись Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30 серпня 1999 року (в редакції із змінами внесеними згідно з Постановою КМ № 662 від 22.09.2016), на підставі рішення конкурсної комісії від 03 травня 2018 року про визначення переможців конкурсу, що проводився відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016р. №662) між Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві та Акціонерним товариством «Альфа-Банк» було укладено Договір №27 від 31 травня 2018 року.
Відповідно до умов цього договору Банк виконує функції виплати пенсій на умовах визначених Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30 серпня 1999 року (в редакції із змінами внесеними згідно з Постановою КМ № 662 від 22.09.2016).
Позивач при зверненні до суду з позовом визнав, що Договір банківського рахунку з відповідачем ним було укладено саме для зарахування коштів пенсії.
Відповідно до п. 18 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, на який посилалось у своєму листі від 25 лютого 2021 року ГУ ПФУ в м.Києві, у разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача або про визнання одержувача безвісно відсутнім або оголошення померлим уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача або місяцем набрання законної сили рішенням суду про визнання одержувача безвісно відсутнім або оголошення померлим, і зробити відповідну відмітку в примірнику списку, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду та органу соціального захисту населення.
Саме по собі зазначення у листі з вимогою про повернення коштів п. 18 порядку, а не п.19, яким передбачено, що помилково зараховані на поточні рахунки суми пенсій та грошової допомоги зараховуються в рахунок наступних виплат або за вимогою органів Пенсійного фонду та органів соціального захисту населення повертаються на рахунки, з яких проводилося фінансування, не свідчить про незаконність дій банку та відповідає умовам договорів, укладених ним з позивачем та ГУ ПФУ в м.Києві.
Відповідно до п. 3.4 Договор №27 від 31 травня 2018 року, укладеного між Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві та Акціонерним товариством «Альфа-Банк», помилково зараховані на поточні рахунки суми пенсій зараховуються в рахунок наступних виплат або за вимогою Фонду повертаються на рахунки, з яких проводиться фінансування.
Частиною 2 ст. 1071 ЦК України передбачено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
В даному випадку судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що дії відповідача щодо списання коштів з рахунку позивача не суперечили нормам чинного законодавства та укладеним договорам.
Зі змісту поданих позивачем заяв по суті справи вбачається, що у позивача існує спір з Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві з приводу виплати йому пенсії та заборгованості з виплати пенсії, однак позовні вимоги ним заявлені до Акціонерного товариства «Сенс Банк».
За таких обставин підстави вважати, що дії відповідача є незаконними, відсутні, а тому і підстав для покладення на нього обов'язку з відшкодування позивачу матеріальної та моральної немає.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 04 липня 2023 року.
Головуючий
Судді