[1]
05 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого, -
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення в тому, що він, проходячи службу в органах Служби Безпеки України, незаконного переправив особу через державний кордон України за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 проходив службу в органах Служби Безпеки України з 2009 року на різних посадах, остання - консультант (начальник управління з оперативних питань) 4 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» консультант (начальника управління з оперативних питань) 4 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу.
Таким чином, підполковник ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем і працівником правоохоронного органу, є службовою особою, яка постійно здійснює функції представника влади.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державний кордон України», введеного в дію Постановою Верховної Ради України №1778-Х11 (1778-12) від 04.11.91, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.
Залізничне, автомобільне, морське, річкове, паромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюється прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Згідно із ст. 12 вказаного вище Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України.
Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Відповідно до ст. 35 цього ж Закону особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Згідно із частиною 1 статті 6 закону України «Про прикордонний контроль» перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюється лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачене цим Законом.
Відповідно до частини 3 статті 5 зазначеного Закону пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Згідно з п. 2.9 Порядку дій посадових осіб органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України щодо установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон, здійснення контролю за його додержанням, а також організації і забезпечення взаємодії та координації контрольних органів і служб, що здійснюють різні види контролю або беруть участь у забезпечення режиму в пунктах пропуску через державний кордон, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 29.08.2011 № 627 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2011 за № 1117\19855, під час перебування у пунктах пропуску особам, які перетинають державний кордон, забороняється, серед іншого, перебувати в пункті пропуску без документів на право перетинання державного кордону.
Відповідно до п. 3.2.4 Положення про зону прикордонного контролю, затвердженого наказом Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону - командувача Прикордонними військами України 06.02.1998 р. № 61, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.02.1998 за № 138/2578, особи, що прямують через державний кордон України, допускаються до зон прикордонного контролю при наявності дійсних для в'їзду (виїзду) документів.
Згідно із п. 5.1 зазначеного Положення режимні правила у зоні прикордонного контролю обов'язкові для виконання всіма особами, які перебувають у цій зоні. Особи, які допустили порушення режиму в пункті пропуску або встановлених режимних правил у зоні прикордонного контролю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. №1147, громадяни України в'їжджають у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх особу.
Згідно із п. 10 згаданого Положення особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.
Проте, підполковник ОСОБА_7 , будучи службовою особою, у порушення вимог зазначених нормативно-правових актів та функціональних обов'язків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно вчинив злочин - протиправно використав своє службове становище та організував незаконне переправлення особи через державний кордон України за наступних обставин.
У період 2014-2015 років ОСОБА_10 , який на той час займав посаду Голови Служби безпеки України, маючи намір здійснити ряд візитів (поїздок) за кордон, в тому числі, до Російської Федерації з невстановленою слідством метою та бажаючи приховати зазначені візити від керівництва держави та громадськості, надав вказівку ряду невстановлених підлеглих йому співробітників СБ України, в тому числі, і підполковнику ОСОБА_7 , який на той час працював на посаді заступника начальника управління - начальника 3 відділу 3 управління Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України та до обов'язків якого, серед інших, входило здійснення перевірочних заходів та погодження в отриманні перепусток до контрольованих і режимних зон МА «Київ» (Жуляни), організувати перетини ним державного кордону України поза прикордонним контролем.
Отримавши таку вказівку, ОСОБА_7 з метою організації незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, діючи умисно відповідно до розробленого ним попереднього плану, який включав у себе два способи незаконного переправлення останнього - поза пунктом пропуску через державний кордон України, або перетин державного кордону України в пункті пропуску, але з використанням в якості підстави для перетину кордону документів іншої особи, надав вказівку офіцеру діючого резерву ГУ КЗЕ СБ України ОСОБА_11 забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_10 на територію міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни), розташованого у м. Києві, проспект Повітрофлотський, 79 та посадку у повітряні судна, які повинні були здійснювати вильоти за кордон, поза пунктом пропуску через державний кордон України.
В свою чергу, ОСОБА_11 , виконуючи вказівку ОСОБА_7 , залучив невстановлених осіб з числа керівництва ТОВ «Майстер Авіа», які у день вильоту ОСОБА_10 повинні були надавати своїм підлеглим з числа співробітників САБ ТОВ «Майстер-Авіа» вказівку здійснювати допуск автомобіля ОСОБА_10 на територію міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) та до місця стоянки повітряного судна.
Окрім того, з метою приховати факти перетину ОСОБА_10 державного кордону України, ОСОБА_7 вирішив використати для незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України паспорт громадянина України для виїзду за кордон, належний іншій, невстановлений слідством особі.
Зазначений паспорт ОСОБА_7 використовував за наступною схемою.
Заздалегідь, перед вильотом ОСОБА_10 , ОСОБА_7 телефонував чи зустрічався із начальником відділу прикордонної служби « Жуляни » Окремого контрольно-перепускного пункту «Київ» - ОСОБА_12 , який не був обізнаний із злочинними намірами ОСОБА_7 , інформував того про факт вильоту ОСОБА_10 за кордон та прохав організувати проходження паспортного контролю у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) з використанням в якості підстави для перетину державного кордону України паспорта громадянина України для виїзду за кордон який ОСОБА_10 не належав.
Попередньо ОСОБА_7 запевнив ОСОБА_12 , що вказаний паспорт є, так званим документом прикриття, та така процедура проходження прикордонного контролю не суперечить чинному законодавству.
ОСОБА_12 , у свою чергу, надав вказівку своєму підлеглому - заступнику начальника відділу прикордонної служби « Жуляни » Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ОСОБА_13 забезпечити проходження прикордонного контролю у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) з використанням в якості підстави для перетину державного кордону України, так званого документа прикриття, який ОСОБА_7 через свого підлеглого старшого оперуповноваженого в ОВС 3 відділу 3 управління Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України ОСОБА_14 попередньо надав співробітникам прикордонної служби.
Окрім того, ОСОБА_10 , з метою підшукання засобу, за допомогою якого буде здійснювати перетин державного кордону України, достовірно знаючи, що громадянин ОСОБА_15 на повітряному судні Р4GEM, підконтрольної йому приватної авіакомпанії «GEM AVIATION», постійно здійснює вильоти за кордон, в тому числі, і до Російської Федерації, звернувся до останнього з проханням надати вказаний літак для здійснення вильотів за межі України на що ОСОБА_15 , який не був обізнаний щодо способу перетину ОСОБА_10 кордону, погодився.
За вказаними схемами, організованими ОСОБА_7 , ОСОБА_10 протягом 2014-2015 років неодноразово незаконно перетинав державний кордон України у різних напрямках, в тому числі, до Російської Федерації на повітряних суднах, в тому числі, повітряному судні РGEM приватної авіакомпанії «GEM AVIATION», підконтрольної ОСОБА_15 , на що останній, не будучи обізнаним щодо способу перетину ОСОБА_10 державного контролю кордону України, погодився.
Отримавши згоду ОСОБА_15 , ОСОБА_10 надав своєму підлеглому - заступнику начальнику управління - начальнику 3 відділу 3 управління Головного управління контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України ОСОБА_7 вказівку організувати його виліт до м. Бєлгород РФ повітряним судном РGEM приватної авіакомпанії «GEM AVIATION» з МА «Київ» (Жуляни) 03 квітня 2015 року.
Виконуючи вказівку ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , діючи умисно, відповідно до заздалегідь розробленого ним плану, з метою незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, у період 1-2 квітня 2015 року зі свого мобільного телефону зателефонував на мобільний телефон начальника відділу прикордонної служби «Жуляни» Окремого контрольно-перепускного пункту «Київ» ОСОБА_12 , а потім і особисто зустрівся з останнім в приміщенні терміналу «А» МА « Київ » (Жуляни), розташованому у м. Києві на вул. Медовій, 2 та попрохав його допомогти у організації вильоту ОСОБА_10 за кордон 03 квітня 2015 року, а саме організувати проходження прикордонного контролю ОСОБА_10 у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) в напрямках «виїзд» та «в'їзд» з використанням в якості підстави для перетину державного кордону України, так званого документу прикриття, а саме паспорта громадянина України для виїзду за кордон, власником якого була невстановлена особа, на що ОСОБА_12 , не будучи обізнаним щодо злочинних намірів ОСОБА_7 , погодився.
Цього ж дня, (1-2 квітня 2015 року), на виконання усної домовленості з ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , перебуваючи в приміщенні терміналу «А» МА «Київ» Жуляни, розташованому у місті Києві, вул. Медовій, 2, надав вказівку своєму підлеглому - заступнику начальника відділу прикордонної служби «Жуляни» Окремого контрольно-перепускного пункту «Київ» ОСОБА_13 організувати 03 квітня 2015 року проходження прикордонного контролю ОСОБА_10 у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) з використанням в якості підстави для перетину державного кордону України так званого документа прикриття.
03 квітня 2015 року ОСОБА_12 , виконуючи прохання ОСОБА_7 , близько 08 години 30 хвилин, повторно зустрівся з ОСОБА_13 в приміщенні терміналу «А» МА «Київ» (Жуляни), розташованому в м. Києві, вул. Медова, 2, та нагадав йому про необхідність організації проходження прикордонного контролю ОСОБА_10 у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) з використанням в якості підстави для перетину державного кордону України, так званого документа прикриття, а також повідомив, що вказаний документ йому нададуть підлеглі ОСОБА_7 - ОСОБА_14 та ОСОБА_11 .
Цього ж дня, тобто 03 квітня 2015 року, у невстановлений слідством час, ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на організацію незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, перебуваючи в неустановленому слідством місці, передав ОСОБА_14 паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який належав невстановленій слідством особі, та надав вказівку передати вказаний паспорт ОСОБА_13 .
Одночасно, ОСОБА_7 надав вказівку ОСОБА_11 через невстановлених слідством службових осіб КП МА «Київ» (Жуляни) та ТОВ «Майстер-Авіа» організувати заїзд автомобіля ОСОБА_10 на територію аеропорту до місця стоянки повітряного судна Р4GEM приватної авіакомпанії «GEM AVIATION».
03 квітня 2015 року, у період часу з 09 години до 10 години ОСОБА_14 , виконуючи вказівку ОСОБА_7 , прибув до відділу прикордонної служби «Жуляни» Окремого контрольно-перепускного пункту «Київ», розташованого в приміщенні терміналу «А» МА «Київ» за адресою: м. Київ, вул. Медова, 2, де повідомив ОСОБА_13 про необхідність проходження прикордонного контролю ОСОБА_10 у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) за, нібито, документом прикриття, а саме: паспортом громадянина України для виїзду за кордон, власником якого була невстановлена слідством особа.
Відразу ж після цього, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 направились до терміналу «В» МА «Київ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Медова, 5, де ОСОБА_14 надав невстановленому слідством інспектору відділу прикордонної служби «Жуляни» Окремого контрольно-перепускного пункту «Київ» в якості підстави для перетину ОСОБА_10 Державного кордону України паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який належав невстановленій слідством особі.
У період з 10 години 40 хвилин до 10 години 50 хвилин 03 квітня 2015 року ОСОБА_10 через КПП № 2 КП МА «Київ» (Жуляни) на невстановленому слідством автомобілі дістався до місця стоянки літака Р4GEM приватної авіакомпанії «GEM AVIATION», а саме: стоянки № 24, де вже перебував вказаний літак. Одночасно до літака прибув ОСОБА_15 , після чого ОСОБА_10 та ОСОБА_15 здійснили посадку у вказаний літак, який о 10 годині 57 хвилин вилетів з МА «Київ» (Жуляни) рейсом до м. Бєлгорода РФ.
Цього ж дня, тобто 03 квітня 2015 року, біля 16 години 00 хвилин, літак Р4GEM приватної авіакомпанії «GEM AVIATION», пасажирами якого були ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , прибув з м. Бєлгорода РФ до м. Києва та здійснив посадку МА «Київ» (Жуляни), після чого ОСОБА_14 , виконуючи вказівку ОСОБА_7 повторно звернувся до ОСОБА_13 з приводу проходження прикордонного контролю ОСОБА_10 у пункті пропуску через державний кордон України «Київ» (Жуляни) (ідентифікаційний номер 800100 ) в напрямку «в'їзд», надавши в якості підстави для перетину державного кордону України так званий документ прикриття, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, власником якого була невстановлена слідством особа.
ОСОБА_13 , в свою чергу, виконуючи попередню вказівку ОСОБА_12 , організував проходження ОСОБА_10 прикордонного контролю в напрямку «в'їзд» за вказаним паспортом громадянина України для виїзду за кордон, власником якого була невстановлена слідством особа.
Дії ОСОБА_7 досудовим слідством кваліфіковані за ч. 2 ст. 332 КК України, як вчинення незаконного переправлення особи через державний кордон України, вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища.
В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 , просить вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року відносно ОСОБА_7 скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним та призначити покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України у виді 5 років позбавлення волі із позбавленням права протягом 2-х років обіймати посади у правоохоронних органах.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання строком на 3 роки із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади та займатись правоохоронною діяльністю строком на 2 роки.
Застосувати до обвинуваченого положення п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, поклавши обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у розмірі 81 542 гривень 40 коп.
Прокурор вважає, що вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 є незаконним та таким, що підлягає до скасування, у зв'язку із неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, прокурор не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що докази сторони обвинувачення на підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення є суперечливими та такими, що не відповідають змісту висунутого обвинувачення через те, що обвинувачення є неконкретним, бездоказовим, та таким що спростовується наданими стороною захисту доказами, які є належними та допустимими і у своїй сукупності спростовують причетність ОСОБА_7 до скоєння злочину
При цьому прокурор вважає, що ухвалюючи судове рішення, суд не дав належної оцінки доказам, наданим стороною обвинувачення, зокрема, показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , якими достовірно встановлено події 03 квітня 2015 року, які відбувались у приміщенні та на території міжнародного аеропорту «Жуляни».
Показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , як на досудовому розслідуванні, так і протягом судового розгляду (під час первісного і повторного допиту за клопотання сторони захисту) були послідовними, детальними та узгоджувались з фактичними обставинами провадження.
Також показання вказаних свідків були перевірені на місці вказаних у обвинувальному акті подій під час проведення слідчого експерименту за їх участі та відповідно до протоколів слідчих дій свідки підтвердили свої показання.
Окрім того, показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_19 під час досудового розслідування перевірялись за допомогою проведених психологічних експертиз із застосуванням поліграфу №9161/17-61, № 9162/17-61, та згідно з висновками вказаних експертиз показання, надані цими свідками на досудовому розслідуванні є щирими.
Апелянт вважає, що суд дійшов до хибного висновку, що вказані докази є неналежними доказами та при оцінці надав перевагу довідкам та листам спеціаліста, отриманим стороною захисту, оскільки ці докази отримано з дотриманням вимог ст. ст. 242, 243 КПК України та Закону України «Про судову експертизу».
Під час впізнання за фотокартками ОСОБА_17 впізнала ОСОБА_10 як особу, що вилетіла 03 квітня 2015 року літаком «Р40ЕМ» з МА «Жуляни».
Під час впізнання особи за фотокартками ОСОБА_19 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка повідомила йому, що вони деякий час будуть працювати разом, при обставинах які вказував під час допиту в якості свідка. Також ОСОБА_19 під час впізнання особи за фотокартками впізнав ОСОБА_11 як особу, яку він бачив із постійною перепусткою про допуск до режимної зони аеропорту. Також ОСОБА_19 під час впізнання особи за фотокартками впізнав ОСОБА_21 , як особу, що під'їхала до трапу літака, за викладених ним обставин.
Покази вказаного свідка у судовому рішенні не спростовані, а натомість підтверджені показаннями свідка ОСОБА_20 , а саме щодо факту відкриття воріт для заїзду кортежу з ОСОБА_10 .
Окрім того, до матеріалів кримінального провадження постановою про визнання речовим доказом долучено записну книжку ОСОБА_17 , яка була оглянута протоколом огляду, під час якого встановлено, що рукописний запис належить їй та він означає, що об 11 годиніповітряне судно разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_10 здійснило виліт з МА «Жуляни». Розміщений напроти цього запису символ у вигляді зірки означає, що наказ про не проведення прикордонного контролю, а саме: не проведення його огляду разом з пасажирами їй (свідку) надав безпосередній керівник - начальник відділу прикордонної служби МА « Жуляни » ОСОБА_12 .
Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів, предметом дослідження якого стали записи, які містяться в записній книжці чорного кольору на 45 аркушах, вони виконані саме вказаним свідком, при чому ознак штучного зістарювання документу експертом не встановлено, що свідчить, як про правдивість показів вказаного свідка так їх відношення до подій 03 квітня 2015 року.
В апеляції прокурора вказується на те, що під час судового розгляду кримінального провадження не були спростовані показання свідка ОСОБА_22 , який показав суду, що ОСОБА_12 повідомив, що у день вильоту до нього підійдуть ОСОБА_23 або ОСОБА_14 і він повинен з'їздити з ними до «Бізнес-терміналу» МА «Київ» та посприяти в процедурі оформлення інспектором відділу прикордонної служби « Жуляни » паспортного документу, а саме внесення даних в систему «ГАРТ» про перетин особи державного кордону України в напрямку «виїзд».
Згодом від ОСОБА_12 стало відомо про те, що ОСОБА_10 разом з ОСОБА_15 вилетіли до Москви та цього ж дня повернуться назад.
В подальшому, приблизно о 16 годині 00 хвилин до терміналу «А» МА «Київ» прибули співробітники СБУ ОСОБА_14 та ОСОБА_23 та сказали, що аналогічним чином необхідно оформити паспортний документ в напрямку «в'їзд».
Також в апеляції прокурор вказує на порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на думку апелянта, позбавили сторону обвинувачення можливості реалізувати у повному обсязі права, надані КПК України, з метою доведеності винуватості ОСОБА_7 .
Так, згідно з матеріалами кримінального провадження 03 квітня 2015 року літак приватної авіакомпанії «GEM AVIATION», пасажирами якого були ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , здійснив рейс до Бєлгорода Російської Федерації та повернувся до MA «Жуляни» у м. Київ.
Під час досудового розслідування 26 вересня 2017 року ОСОБА_15 , був допитаний у якості свідка, про що вказано у реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22017000000000375 від 11 жовтня 2017 року.
З огляду на показання членів екіпажу зазначеного рейсу ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які були надані ними як під час досудового розслідування, так і у подальшому в судовому засіданні 22 березня 2019 року, з метою повноти судового розгляду та ухвалення у подальшому справедливого судового рішення прокурором 15 червня 2022року заявлено письмове клопотання про виклик у судове засідання у якості свідка ОСОБА_15 , який був пасажиром літака приватної авіакомпанії «GEM AVIATION» 03 квітня 2015 року.
При цьому, судом безпідставно відхилено вказане клопотання прокурора від 15 червня 2022 року про допит у судовому засіданні як свідка обвинувачення ОСОБА_15 , який мав безпосереднє відношення до подій, що були предметом дослідження у судовому розгляді.
Відмова у задоволенні клопотання про виклик ОСОБА_15 для допиту у якості свідка, позбавило суд можливості дослідити докази безпосередньо, чим порушено вимоги ст. 23 КПК України.
Окрім того, в апеляції прокурора зазначається, що суд безпідставно взяв до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_7 , які, як убачається з матеріалів досудового розслідування вказаного кримінального провадження та судового слідства, можуть бути неправдивими та такими, що надані з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Не визнання своєї вини у вчиненому злочині під час досудового розслідування та судового розгляду, на думку прокурора, є бажанням ОСОБА_7 уникнути відповідальності за вчинений ним умисний злочин.
Суд, безумовно, повинен прийняти до уваги доводи обвинуваченого і дати їм належну оцінку у вироку, проте вони повинні бути об'єктивно підтверджені іншими доказами в справі, тільки тоді суд вправі повірити їм та покласти в основу виправдувального вироку.
Таким чином, суд, на думку апелянта, неналежним чином надав оцінку показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_26 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та, всупереч вимогам ч. 1 ст. 409 КПК України, виніс незаконний вирок в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України на підставі невірно зроблених висновків під час судового розгляду.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_9 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а вирок щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Не визнаючи себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 заперечував вчинення дій викладених в обвинувальному акті та пояснив, що з 2009 року він проходив службу в органах СБ України та у 2015 році він займав посаду заступника начальника управління - начальника 3 відділу 3 управління Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України та мав спеціальне звання підполковник.
Керівником Служби Безпеки України у квітні 2015 року був ОСОБА_10 , з яким обвинувачений знайомим не був та ОСОБА_10 ніколи не надавав йому особисто, або через інших осіб, вказівок щодо організації перетину державного кордону України у пункті перепуску МА «Київ» Жуляни ні його самого, ні будь-якої іншої у особи у квітні 2015 року, а також в інший час.
Також обвинувачений вказав, що не звертався з проханнями чи вказівками до офіцера СБ України ОСОБА_11 щодо сприяння ним у безперешкодному доступі свідка ОСОБА_10 на територію МА «Київ», що також і не підтверджував допитаний в якості свідка вказаний офіцер. Як і не встановлено в суді і обставин звернення ОСОБА_11 до керівництва ТОВ «Майстер Авіа» щодо сприяння йому у здійсненні вищевказаних дій.
При цьому ОСОБА_7 стверджував, що неможливо організувати перетин в пункті пропуску через державний кордон України особи з використанням документів іншої особи, які сторона обвинувачення називає «Так звані, документи прикриття».
Посилаючись на наявний в матеріалах провадження документ про те, що 03 квітня 2015 року виліт через термінал «В» аеропорту «Київ» (Жуляни) здійснило 38 осіб чоловічої статі, в тому числі, ОСОБА_27 , обвинувачений звернув увагу суду на те, що під час досудового слідства не було допитано жодного із цих пасажирів, з метою встановлення чиї саме документи міг використати для проходу кордону ОСОБА_10 .
Показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо обставин, викладених в обвинувальному акті, стороною обвинувачення спросовані не були.
Натомість, показання обвинуваченого ОСОБА_7 були підтверджені в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_10 та наданими стороною захисту документами, які були взяті судом до уваги із зазначенням відповідних мотивів у вироку суду.
В апеляції прокурора зазначено, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_10 не могли були взяті судом до уваги, оскільки останні є зацікавленими особами у справі, проте в апеляції прокурора не наведені доводи щодо спростування показань вказаних осіб.
Апелянт обмежився вказівкою на неправильну оцінку судом показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_26 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , процесуальних документів слідчих дій, проведеними з вказаними свідками, а також неправильність судового розгляду, яка полягала у відмові у задоволенні клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_15 .
Зокрема, в апеляції прокурора вказується на те, що під час судового розгляду кримінального провадження не були спростовані показання свідка ОСОБА_22 , який показав суду, що ОСОБА_12 повідомив, що у день вильоту до нього підійдуть ОСОБА_23 або ОСОБА_14 і він повинен з'їздити з ними до «Бізнес-терміналу» МА «Київ» та посприяти в процедурі оформлення інспектором відділу прикордонної служби « Жуляни » паспортного документу, а саме внесення даних в систему «ГАРТ» про перетин особи державного кордону України в напрямку «виїзд».
Проте, таких показань свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні не давав.
Так, в судовому засіданні свідок сторони обвинувачення ОСОБА_26 пояснив, що у квітні 2015 року він працював начальником відділу прикордонної оперативно-розшукової роботи СБ України та здійснював оперативно-розшукову діяльність, зокрема, в аеропорту «Київ» та постійно перебував на території аеропорту.
Він знайомий з обвинуваченим ОСОБА_7 і в ході досудового розслідування його допитали щодо наявності прохань зі сторони останнього щодо сприяння перетину кордону України за документами прикриття.
Таких прохань від ОСОБА_7 він не отримував, офіцери СБ України ОСОБА_11 та ОСОБА_14 до нього також не звертались.
Потім свідок поточнив, що мало місце оформлення паспорту для вильоту за проханням ОСОБА_14 , але на яке прізвище та в який день це було, він не пам'ятає.
Зі слів ОСОБА_12 свідок мав відомості про те, що у квітні 2015 року мав місце виліт приватного літака, на борту якого у якості пасажирів перебували ОСОБА_15 та ОСОБА_10 , проте точну дату за сплином часу свідок вказати не міг.
При з'ясуванні питання про причину зміни показань свідок ОСОБА_22 вказав суду, що на нього не здійснювався тиск зі сторони захисту чи обвинуваченого з метою зміни ним показань.
Водночас, свідок ОСОБА_22 пояснив, що на досудовому слідстві він писав заяву про здійснення захисту при його допиті в якості свідка із зміною анкетних даних, робив це за пропозицією слідчого, який повідомив, що так буде краще для розслідування.
Отже, в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 не підтвердив обставини, викладені в обвинувальному висновку про те, що згідно з повідомленням ОСОБА_12 до нього мали підійти ОСОБА_23 або ОСОБА_14 , яким він повинен посприяти в процедурі оформлення інспектором відділу прикордонної служби « Жуляни » паспортного документу, а саме внесення даних в систему «ГАРТ» про перетин особи державного кордону України в напрямку «виїзд».
Також цей свідок не підтвердив того, що 03 квітня 2015 року ОСОБА_10 перетинав державний кордон України в пункті пропуску аеропорту «Київ».
Показання свідка ОСОБА_22 дані ним в судовому засіданні дійсно не спростовані, проте цими показаннями не підтверджуються обставини, на які посилалася сторона обвинувачення.
Показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 про те, що 03 квітня 2015 року вони бачили ОСОБА_10 , який заїхав на територію аеропорту «Київ» та зайшов до салону повітряного судна, а за ним зайшов ОСОБА_15 суд не взяв до уваги, посилаючись на те, що згідно з наданими стороною обвинувачення доказами, зазначені особи не могли перебувати на території аеропорту «Київ» у час, коли, згідно з версією обвинувачення, ОСОБА_10 прибув в аеропорт та вилетів до м. Бєлгорода 03 квітня 2015 року (з 10 години 40 хвилин до 10 годині 50 хвилин).
Так, на запит адвоката КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) надало відповідь за № 5.2-18-901 від 30 жовтня 2017 року, згідно з якою, зокрема, ОСОБА_30 згідно даних СКД у період з 01 по 04 квітня 2015 року у контрольований зоні аеропорту не перебував, а ОСОБА_31 (анкетні дані якої на досудовому розслідуванні були змінені на ОСОБА_17 ), перебувала у контрольованій зоні аеропорту 03 квітня 2015 року, починаючи з 16.25 до 18.44.
Перебування у контрольованій зоні аеропорту відстежувалось за постійними особистими електронними перепустками, які згідно з довідкою КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за № 5.2.1.8.-1105 від 20 грудня 2017 року станом на 03 квітня 2015 року мали працівники аеропорту та суміжних служб, у тому числі, ОСОБА_31 , ОСОБА_19 та ОСОБА_32 .
Довідкою КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за № 5.2.1.8-65 від 17 січня 2019 року підтверджено, що охоронець ПО САБ ОСОБА_33 03 квітня 2015 року перебував відпустці за 2015 рік.
Вважаючи вказані докази сторони захисту належними і допустимими, суд визнав показання свідка ОСОБА_34 в суді неправдивими, бо останній не міг бачити подій 03 квітня 2015 року особисто, оскільки перебував у відпустці.
При цьому колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що довідка про перебування ОСОБА_20 у відпустці не може свідчити про його відсутність на території аеропорту, оскільки сама по собі таких відомостей не містить і жодних доказів перебування ОСОБА_20 в іншому місці, ніж у тому про яке зазначає сам свідок, в матеріалах справи не міститься.
Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_35 - заступник директора з авіаційної безпеки КП «Аеропорт Жуляни» пояснив, що, наскільки йому відомо, у відповідному журналі відсутній запис про те, що 03 квітня 2015 року на територію аеропорту був здійснений заїзд чи виїзд транспортних засобів, та підтвердив, що 03 квітня 2015 року ОСОБА_30 перебував у відпустці
Окрім того, свідок ОСОБА_35 стверджував, що не давав розпорядження співробітникам аеропорту ОСОБА_19 та ОСОБА_36 щодо пропуску на територію аеропорту автомобіля 03 квітня 2015 року.
Що стосується посилання прокурора на те, що судом не досліджувався наказ про відпустку ОСОБА_20 із підписом вказаного свідка про ознайомлення із вказаним наказом, то вказаний доказ сторонами кримінального провадження, зокрема, прокурором не надавався, відтак і не досліджувався.
Також суд не сприйняв як правдиві показання свідка ОСОБА_17 (вона ж ОСОБА_31 ), посилаючись на те, що вона перебувала у контрольованій зоні 03 квітня 2015 року, починаючи з 16 години 54 хвилин, тоді, коли свідок давала пояснення про обставини, які мали місце з 10.40 по 10.50.
При цьому суд послався на довідку КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за № 5.2.-18-95 від 30 січня 2018 року про те, що згідно з даними СКД вхід на 2 поверх Терміналу «А» ОСОБА_31 03 квітня 2015 року відбувся о 16.33, а вихід з 2 поверху цього терміналу - о 17.10 вказаного дня.
Заперечуючи такий висновок суду, прокурор вказує в апеляції на те, що суд не дослідив порядок переміщення по аеропорту, роботу пропускної системи, її недоліки та посадові особи, які здійснювали її обслуговування, проте доводи апелянта спростовуються наявними у справі доказами.
Так, з довідки КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за № 5.2.1.8.-1105 від 20 грудня 2017 року та за № 5.2.-18-95 від 30 січня 2018 року убачається, що перебування у контрольованій зоні аеропорту відстежувалось за постійними особистими електронними перепустками.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_37 , який працює в ТОВ «Мастер-Авіа» заступником директора з авіаційної безпеки, пояснив, що позаяк аеропорт є режимним підприємством, то неможливе безконтрольне потрапляння на його територію. Територія аеропорту обладнана електронною системою доступу із системою зчитування перепусток і всі працівники потрапляють на територію та в приміщення лише за перепусками.
Також довідкою КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за №5.2.1.8.-1105 від 20 грудня 2017 року та за № 5.2.-18-95 від 30 січня 2018 року підтверджується, що ОСОБА_31 (вона ж свідок ОСОБА_17 ) перебувала на 2 поверсі Терміналу А 03 квітня 2015 року з 16.33 по 17.10.
Також суд піддав сумніву та визнав не правдивими показання свідка ОСОБА_19 в частині того, що 03 квітня 2015 року він відчиняв ворота для проїзду кортежу, в якому перебував ОСОБА_10 , опломбовував ворота, а також те, що при цьому був присутній свідок ОСОБА_32 .
На обґрунтування такого висновку суд послався на довідку КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) № 5.2-1.8-67 від 17 січня 2019 року та копію журналу опломбування воріт КП МА «Київ» (Жуляни) за 03 квітня 2015 року, з яких убачається, що цього числа ворота на території аеродрому не відчинялись і, відповідно, не опломбовувались, а також на довідку КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за № 5.2.1.8-65 від 17 січня 2019 року про те, що охоронець ПО САБ ОСОБА_30 03 квітня 2015 року перебував у відпустці.
В апеляції прокурора зазначено, що показання свідка ОСОБА_19 були підтвердженні показаннями свідка ОСОБА_34 , проте з такими твердження прокурора погодитись не можна, оскільки, як було встановлено судом, свідок ОСОБА_30 не перебував на території Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) 03 квітня 2015 року у період часу з 10.40 по 10.50, коли, за версією обвинувачення, відбувалися незаконне переправлення через державний кордон України громадянина ОСОБА_10 .
Окрім того, показання свідка ОСОБА_19 спростовуються показаннями свідка ОСОБА_38 про те, що ОСОБА_19 не давалось розпорядження щодо пропуску на територію аеропорту автомобіля 03 квітня 2015 року.
Посилання в апеляції прокурора на те, що суд не взяв до уваги того, що свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_39 , ОСОБА_19 , ОСОБА_40 підтвердили свої показання під час проведення слідчих експериментів є неспроможними, оскільки під час проведення цих слідчих дій свідки давали показання, які були спростовані в судовому засіданні, а свідок ОСОБА_39 в судовому засіданні взагалі змінив показання.
Колегія суддів не може погодитись з твердженням прокурора про те, що показання свідка ОСОБА_17 підтверджуються матеріалами кримінального провадження щодо речового доказу - записної книжки, виданої органами досудового розслідуванні свідком ОСОБА_17 .
Так, згідно з протоколом огляду речового доказу та поясненнями свідка, рукописний запис у цій книжці належить ОСОБА_17 та він означає, що об 11 годині повітряне судно разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_10 здійснило виліт з МА «Жуляни». Розміщений напроти цього запису символ у вигляді зірки означає, що наказ про не проведення прикордонного контролю, а саме: не проведення його огляду разом з пасажирами їй (свідку) надав безпосередній керівник - начальник відділу прикордонної служби МА « Жуляни » ОСОБА_12 .
Проте, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 не давав показань про те, що давав ОСОБА_17 ( ОСОБА_31 ) розпоряджень щодо не проведення прикордонного контролю 03 квітня 2015 року.
Відповідно до повідомлення КП Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за №5.2-18-901 від 30 листопада 2017 року та № 5.2.18-343 від 03 квітня 2018 року ОСОБА_12 згідно з даними СКД у період з 01 по 04 квітня 2015 року не перебував у контрольованій зоні аеропорту, тобто не міг давати свідку ОСОБА_17 будь яких розпоряджень.
А в сукупності з даними про те, що й сама свідок ОСОБА_17 не перебувала у контрольованій зоні аеропорту 03 квітня 2015 року у період часу до 11.00, її показання щодо записів та символів у записній книжці, як і сама записна книжка, не підтверджують обставин, на які посилається прокурор.
Щодо впізнання свідками ОСОБА_17 та ОСОБА_19 за фотокартками ОСОБА_10 , то обидва свідки при впізнанні пояснили, що впізнають цю особу як колишнього Голову Служби безпеки України, з чого можна зробити висновок про те, що до впізнання свідкам була відома ця особа за її посадою.
Що стосується висновків судово-психологічних експертиз за № 9161/17-61 від 19.07.2017, № 9162/17-61 від 27.07.2017, № 9163/17-61 від 20.07.2017, №9165/17-61 від 27.07.2017, проведених із застосуванням поліграфу стосовно свідків, зокрема, ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , то суд визнав їх неналежними доказами, посилаючись на те, що чинним КПК України не передбачена можливість перевірки правдивості показань особи на поліграфі (детекторі брехні), а також на те, що вказані експертизи проведені не атестованими експертами поліграфологами, за не зрозумілими методиками і на електронній поліграфічній системі «Епос», яка не сертифікована в Україні .
Не погоджуючись з таким висновком суду, прокурор в апеляції вказав, що у даному випадку суд при оцінці доказу надав перевагу довідкам та листам спеціаліста, отриманими стороною захисту, водночас докази, які містяться у висновках експертиз отримано з дотриманням вимог ст. ст. 242, 243 КПК України та Закону України «Про судову експертизу».
Колегія суддів зауважує, що згідно з вимогами ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності. При цьому жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Отже, докази, які містяться у висновках експертиз, як і інші докази у кримінальному провадженні, підлягають оцінці за правилами ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Поняття судової експертизи визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», згідно з якою судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.
Пунктом 124 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 передбачено, що психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви у поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.
Водночас, з висновків судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфу № 9162/17-61 свідка ОСОБА_19 та №9161/17-61 стосовно свідка ОСОБА_17 убачається, що перед експертом ставились питання не лише щодо особливості психічної діяльності їх проявів у поведінці особи, а питання щодо достовірності показань свідків та питання про те, чи бачили свідки ті чи інші події або чи виконували ті чи інші дії.
Відповідаючи на поставленні питання експерт, окрім, питань, що стосуються особливості психічної діяльності свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , дав відповіді на питання, у яких стверджується, що вказані особи здійснювали ті чи інші дії, а свідок ОСОБА_17 бачила ОСОБА_10 03 квітня 2015 року в аеропорту «Київ» (Жуляни).
Отже, у даному випадку, експерт вийшов за межі повноважень, наданих йому Законом України «Про судову експертизу».
Про недотримання вимог ст. ст. 1, 3 Закону України «Про судову експертизу» при проведенні судових психологічних експертиз № 9162/17-61 та №9161/17-61 вказується і в рецензії на висновки судових психологічних експертиз № 9161/17-61 від 19.07.2017, № 9162/17-61 від 27.07.2017, №9163/17-61 від 20.07.2017, № 9165/17-61 від 27.07.2017, складеної Київською незалежною судово-експертною установою від 13 квітня 2018 року, на яку послався у вироку суд першої інстанції.
Окрім того, визнаючи неналежними доказами дані, які містяться, у тому числі, у висновках судово-психологічних експертиз із застосуванням поліграфу № 9162/17-61 та №9161/17-61 стосовно свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_17 , суд у вироку послався на інформацію Міністерства юстиції України про те, що за даними державного Реєстру атестованих судових експертів відсутні атестовані судові експерти поліграфологи, а також на довідки ДП «Укрметртестстандарт» № 3-23/50 від 15 березня 2018 року і Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за № 23032018 від 23 березня 2018 року про те, що сертифікація поліграфної системи (комп'ютерний поліграф) «Епос» не проводилась та сертифікати відповідності на вказану систему в реєстрі Державної системи сертифікації не зареєстровані.
Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що висновки судово-психологічних експертиз із застосуванням поліграфу № 9162/17-6, №9161/17-61 стосовно свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_17 отримано з дотриманням вимог ст. ст. 242, 243 КПК України та Закону України «Про судову експертизу» є безпідставними.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної прокурора щодо неналежної оцінки судом першої інстанції доказів, наведених в апеляційний скарзі прокурора є необґрунтованими.
Також необґрунтованими колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про неповноту судового розгляду, яка полягає у тому, що суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_15 , чим були порушені вимоги ст. 23 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів.
Так, згідно з журналом судового засідання від 15 червня 2022 року суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_15 , посилаючись на те, що перед цим прокурор відмовився від допиту вказаного свідка та немає процесуальної можливості здійснити зміну порядку дослідження доказів, оскільки закінчено стадію допиту свідків сторони захисту та в КПК немає процесуальної можливості відновити судове слідство для повернення до допиту свідків обвинувачення.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що відмова у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про виклик для допиту у якості свідка ОСОБА_15 позбавило суд можливості дослідити докази безпосередньо, чим порушено вимоги ст. 23 КПК України, не можуть бути взятими до уваги, з огляду на те, що суд у вироку не посилався на показання свідка ОСОБА_15 .
Водночас, в апеляції прокурора не наведено доводів про те, яким чином показання свідка ОСОБА_15 могли вплинути на висновки, викладені у вироку суду щодо невинуватості ОСОБА_7 , відтак відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання прокурора про допит цього свідка в суді не може бути підставою для скасування вироку.
Отже, колегія суддів не убачає підстав для скасування виправдувального вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 рокущодо ОСОБА_7 з підстав, наведених в апеляційній скарзі прокурора.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі прокурора відсутні будь-які доводи, які б спростовували висновки суду про невинуватість ОСОБА_7 , зроблені на підставі оцінки сукупності доказів: показань свідків обвинувачення та захисту, а також досліджених в судовому засіданні документів.
Зокрема, суд, посилаючись на дані СКД та інформацію Держприкордонної служби про те, що у період з 01 по 04 квітня 2015 року працівник ВПС «Жуляни» ОСОБА_12 та працівник СБУ ОСОБА_14 , які мали особисті постійні перепустки, в контрольованих зонах аеропорту не перебували, ОСОБА_14 перебував за кордоном та в'їхав на територію України 03 квітня 2015 року о 17.03, дійшов до висновку про спростування твердження сторони обвинувачення про те, що обвинувачений ОСОБА_7 передавав свідку ОСОБА_14 паспорт невстановленого громадянина України для передачі його ОСОБА_13 з метою здійснення перетину ОСОБА_41 кордону України.
Свідок захисту ОСОБА_13 в суді повідомив, що в період 2010 - 2016 року він працював в аеропорту «Київ» в оперативно-розшуковому підрозділі прикордонної служби та був знайомий з співробітником СБ України ОСОБА_7 .
В 2017 році він перебував в зоні АТО, звідки його забрали співробітники СБУ та перевезли до м. Києва, де показали йому три фотокартки, на яких були зображені ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_42 та сказали, що слідством доведено, що ці особи сприяли ОСОБА_43 незаконно перетнути кордон України. Наполягали на тому, що він повинен підписати протокол, де вказати, що ОСОБА_12 , який був його керівником, надав йому вказівки вирішити питання щодо сприяння перетину кордону ОСОБА_10 за документами прикриття. Також слідчий повідомив, що він буде залегендованим свідком і тому його до суду викликати не будуть.При цьому ніяких погроз йому ніхто не висказував, і особисто він не просив змінювати йому анкетні дані, це виключно ініціатива слідчого. Він підписав протокол, але зараз не може ці обставини підтвердити, тому що ніяких документів не бачив, ОСОБА_10 побачив перший раз в приміщенні суду. Також не може підтвердити факту свого перебування в аеропорту «Київ» саме 03 квітня 2015 року.
Посилаючись на показання ОСОБА_13 , суд також критично оцінив показання свідка ОСОБА_12 , який вказав, що дізнався про виїзд ОСОБА_10 за допомогою документів прикриття від ОСОБА_13 , однак останній не підтвердив в суді таких показань і вказав що не мав жодних відомостей про ці обставини.
Допитаний в судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_11 пояснив, що в 2015 році був офіцером резерву СБ України та закріплений за підрозділом, де керівником був ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_11 стверджував, що ОСОБА_7 ніколи не давав йому будь-яких вказівок щодо сприяння перетинання колишнім Головою СБ України ОСОБА_10 кордону України в аеропорту «Київ» по документам, які останньому не належать.Також він не звертався ні до ОСОБА_12 , ні до ОСОБА_13 з такими питаннями. Йому невідомо про обставини вильоту 03 квітня 2015 року ОСОБА_10 до Російської Федерації.В ході досудового слідства на нього здійснювався тиск з метою зміни ним показань проти ОСОБА_7 .
Допитані в судовому засіданні свідки захисту ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_10 стверджували, що 03 квітня 2015 року ОСОБА_10 не міг перетинати кордон України, оскільки перебував на робочому місці та, починаючи з 10.00, протягом не менше двох годин проводив нараду, на якій були присутніми всі свідки.
Окрім того, свідок ОСОБА_10 заявив, що він особисто не знайомий з ОСОБА_7 і ОСОБА_15 та ніколи не просив ОСОБА_15 допомогти вилетіти приватним літаком до Росії. Свідок заперечив те, що Голова СБУ міг надавати якісь вказівки прикордонній службі, а також вказав, що він не міг давати офіцеру ОСОБА_7 вказівок щодо виготовлення, так званих документів прикриття, і сприяння свідку у перетині кордону України.
Отже, показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_10 в сукупності з наведеними вище документами спростовуються обставини, викладені в обвинувальному акті, за якими, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_7 вчинив незаконне переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України, проте в апеляції прокурора не наведено жодних доводів чи заперечень щодо оцінки цих доказів судом першої інстанції та відповідних висновків суду щодо підстав та мотивів виправдання обвинуваченого.
Виходячи з наведеного, колегія суддів, вважаючи виправдувальний вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 рокущодо ОСОБА_7 законним, обґрунтованим та вмотивованим, не убачає підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №760/23990/17
Провадження №11-кп/824/2154/2023
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_44
Доповідач ОСОБА_1