Справа № 560/4123/23
іменем України
03 липня 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю Збройних Сил ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_2 )
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 з 24.02.2022 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Позов мотивований тим, що відповідач не виплатив позивачу в повному розмірі додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за безпосередню участь у бойових діях.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін., зобов'язано відповідача надати інформацію.
Ухвалою суду від 30.03.2023 витребувано інформацію у військової частини НОМЕР_3 -ІІ.
Відповідач подав до суду 14.04.2023 відзив на позов, в якому зазначив, що надані позивачем довідки не є належними доказами безпосередньої участі позивача у бойових діях. Зазначає, що в порушення п. 4 доручення, військову частину НОМЕР_1 вчасно не повідомлялося, а також не було надано документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях. Вказує, що більшість довідок долучених позивачем до справи, для реєстрації у військовій частині НОМЕР_1 не надавалося, а також не було надано документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях, у підставах зазначених у довідках позивача відсутнє згадування про бойові розпорядження чи накази та інші документи, визначені у п. 3 доручення. У зв'язку з цим, вважає, що у військової частини відсутні підстави для виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн.
Водночас, у відзиві на позов відповідач послався на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд враховує, що спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити нарахування та виплати додаткової винагороди за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Отже, позивач не погоджується з ненарахуванням та невиплатою складової заробітної плати.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
В аспекті спірних правовідносин поняття грошове забезпечення і заробітна плата, які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.
Таким чином, доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду є безпідставними.
У відзиві на позовну заяву представником відповідача також заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Враховуючи те, що дана справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, в задоволенні клопотання необхідно відмовити.
У відзиві відповідач просить направити подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо вирішення питання про відкриття провадження у зразковій справі №560/4123/23. Щодо цього клопотання суд зазначає та враховує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 290 КАС України у поданні про розгляд справи Верховним Судом як зразкової зазначаються підстави, з яких суд, що надає подання, вважає, що справа має бути розглянута Верховним Судом як зразкова, в тому числі посилання на типові справи. До подання додаються матеріали справи.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 4 КАС України зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Суд зазначає, що інститут зразкових рішень запроваджений з метою підвищення ефективності правосуддя шляхом розвантаження судів та спрощення процедури розгляду справ. Розгляд типової справи як зразкової має відбуватись у правовідносинах, які виникли насамперед внаслідок нового чи зміненого правового регулювання у певній сфері суспільних відносин, що в свою чергу зумовлює необхідність скерування практики застосування таких змін з метою їх правильного сприйняття і реалізації.
Інститут зразкової справи запроваджений з метою вирішення Верховним Судом питань застосування норм матеріального права у значній кількості адміністративних справ, які характеризуються аналогічними позовними вимогами та підставами виникнення спору, однаковими нормами, які регулюють спірні правовідносини, а також відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень.
Лише наявність усіх зазначених ознак типових справ може бути підставою для висновку про доцільність ухвалення рішення у зразковій справі задля забезпечення передбачуваності та єдності правозастосовної практики у певній категорії спірних правовідносин та швидкого розгляду значної кількості однотипних справ.
Крім того, кількісний показних типових справ безумовно має значення при вирішенні питання про доцільність ухвалення зразкового рішення, що слідує зі змісту частини 1 статті 290 КАС України.
Проте, доцільність ухвалення зразкового рішення у певній категорії типових спорів повинна виводитися передусім через призму завдання Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Тобто "доцільність" є дещо ширшою категорією, аніж "кількість" однотипних спорів, які потребують однакового підходу до їх вирішення, тож не може визначатися виключно кількісним показником справ, які у розумінні пункту 21 частини 1 статті 4 КАС України мають ознаки типових.
Якщо виходити з того, що інститут зразкової справи є одним із способів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики, то в такому сенсі основним орієнтиром для застосування цього механізму має бути необхідність усунення (вирішення) проблеми неоднакового чи суперечливого застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права у справах, спори у яких виникли за аналогічних обставин справи та однакового правового регулювання спірних відносин.
Тобто має існувати чітко окреслена проблема чи складність у правозастосуванні (зумовлена, приміром, невизначеністю чи суперечливістю законодавчого регулювання певних відносин) на прикладі типових справ, кількість яких у поєднанні з необхідністю узгодження підходів до їх вирішення і визначатиме доцільність ухвалення зразкового рішення в певній категорії спорів.
Неоднаковість підходів до вирішення однотипних спорів може проявитися, коли складеться певна (суперечлива чи неоднакова) судова практика їх розгляду судами першої та апеляційної інстанцій, яка власне і засвідчить цю відмінність у правозастосуванні.
У такому контексті зразкове рішення слугуватиме для судів першої та апеляційної інстанцій своєрідним взірцем, орієнтиром того, як потрібно застосовувати закон і вирішувати подібні справи.
Аналогічну позицію з приводу мети застосування процесуального механізму ухвалення зразкового рішення було висловлено в ухвалах Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №420/13452/20, від 07.11.2022 у справі №600/3364/22-а та від 05.04.2023 року у справі №360/205/23.
Однак, відповідач не зазначає у чому полягає проблема щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168) (зумовленої, приміром, нечіткістю чи суперечливістю законодавства, наявністю неоднакових підходів до його тлумачення і застосування, неузгодженістю судової практики вирішення цих спорів). Обґрунтування необхідності розгляду справи №560/3150/23 як зразкової, з посиланням на перебування у провадженні Хмельницького окружного адміністративного суду справ за позовами військовослужбовців Збройних Сил України, відповідачами у яких є однакові суб'єкти владних повноважень, а спори виникли щодо застосування положень Постанови №168, суд відхиляє як таке, що жодним чином не засвідчує наявність правової проблеми, яку необхідно вирішити (усунути) у відповідних справах.
Крім того, в КАС України зазначено право суду на звернення до Верховного Суду, а не обов'язок, та не встановлено подання клопотань учасниками процесу з зазначеного питання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про направлення подання до Верховного Суду щодо розгляду справи як судом першої інстанції для ухвалення зразкового рішення у справі №560/4123/23.
Разом з відзивом також заявлено клопотання, в якому відповідач просить витребувати у військової частини НОМЕР_3 ІІ ( АДРЕСА_1 ) та у військової частини НОМЕР_4 (145-й окремий ремонтно-відновлювальний полк) (м.Миколаїв) докази.
Щодо цього клопотання, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учаснк справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (частина 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України).
Клопотання відповідача про витребування доказів не відповідає частині 2 статті 80 Кодеку адміністративного судочинства України, зокрема, відповідач не вказав заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання доказів самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання доказу.
У зв'язку з зазначеним, в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів слід відмовити.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Зідно довідок, виданих військовою частиною НОМЕР_5 , позивач брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Відповідно до довідки, яка надана на адвокатський запит від 20.12.2022 року починаючи з лютого 2022 року по листопада 2022 позивач отримав додаткову винагороду за Лютий 0,00 гривень, Березень 29550,69 гривень, Квітень 5806,45 гривень, Травень 30000,00 гривен та червень 30000,00 гривень, Липень місяць 30000 гривень та серпень 30000 гривень.
Не погоджуючись з сумою виплаченої додаткової винагороди за вказані періоди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції на час виникнення спірних відносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктами 2-1, 3 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Міністром оборони України в Окремому дорученні від 23.06.2022 №912/з/29, яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022.
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Відповідно до пункту 5 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).
Отже, з огляду на вказані норми можливо дійти висновку, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 Окремого доручення.
Разом з тим, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 -ІІ від 08.06.2022 №313/УОС/255д ОСОБА_1 брав безпосередню участь у забезпеченні бойових дій по здійсненню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 01 травня до 31 травня 2022 року на підставі: наказу Командувача об'єднаних сил № 160/дск від 26.06.2021, наказу Командувача об'єднаних сил № 45/дск від 09.03.2022; бойовового розпорядження об'єднаного командного пункту операції об'єднаних сил від 02.07.2021 року №Р-339т; журналу ведення бойових дій зведеного ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_4 від 18.05.2021 року № 891.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 -ІІ від 10.05.2022 №313/УОС/982д, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії:
- з 24 лютого до 28 лютого 2022 року;
- з 01 березня до 31 березня 2022 року;
- з 01 квітня до 30 квітня 2022 року.
Підстава: наказ КОС по с/ч № 160/дск від 26.06.2021; наказ КОС по с/ч № 45/дск від 09.03.2022; бойове розпорядження ОКП ООС від 02.07.2021 року №Р-339т; журнал ведення бойових дій зв. рвб військової частини НОМЕР_4 від 18.05.2021 року №891.
Зазначені довідки видані відповідно до вимог Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 та відповідають формі додатку №1 Окремого доручення. Крім цього, у підставах про видання цих довідок зазначені документи, визначені абзацами 3, 4 та 5 пункту 3 цього Доручення.
Тому за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 позивач має право на нарахування і виплату додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн за безпосередню участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях чи заходах.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.
За змістом статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Позивач до позовної заяви додав договір про надання правничої (правової) допомоги від 24.12.2022 №237 та додаток до договору від 24.12.2022 №237.
Відповідно до умов вказаного договору клієнт зобов'язаний здійснити оплату правових послуг адвоката в день підписання угоди.
Разом з тим, позивач не надав документи що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у цій адміністративній справі не підтверджені, тому в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 )
Головуючий суддя В.К. Блонський