04 липня 2023 р. № 400/4110/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2019 р. по 21.03.2023 р. включно; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2019 р. по 21.03.2023 р. включно.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що звільнений з військової служби 11.02.2019 р. При звільненні відповідачем не виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. 06.07.2021 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації та грошової компенсації. Не погодившись із нарахованими відповідачем сумами позивач звернувся з позовом до суду. На виконання рішення суду від 02.12.2021 р. по справі № 200/12764/21 відповідачем 22.03.2023 р. виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 84638,95 грн. На виконання рішення суду від 26.11.2021 р. по справі № 200/12763/21 відповідачем 12.05.2022 р. виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій в сумі 22855,39 грн. Таким чином, строк затримки розрахунку при звільненні складає 1499 днів з 12.02.2019 р. по 21.03.2023 р. включно. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
02.06.2023 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відзначив, що позивача звільнено 11.02.2019 р., із заявою про виплату індексації та грошової компенсації позивач звернувся до військової частини лише 30.06.2021 р., і вже після цього, 23.09.2021 р. звернувся до суду з позовами. Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших двох з половиною років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації та грошової компенсації.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.05.2015 р. по 14.04.2016 р. та з 08.12.2016 р. по 11.02.2019 р.
Наказом командира військової частини від 11.02.2019 р. № 28-РС позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "й" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини від 11.02.2019 р. № 37 позивача виключено зі списків особового складу частини.
30.06.2021 р. позивач надіслав до військової частини заяву про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., проведення перерахунку індексації за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2019 р., виплату грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
23.09.2021 р. позивач звернувся до суду з позовами про нарахування та виплату відповідних сум.
Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2021 р. по справі № 200/12763/21 зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
На виконання рішення суду відповідач 12.05.2022 р. перерахував на картковий рахунок позивача 22855,39 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.12.2021 р. по справі № 200/12764/21 зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 08.12.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року включно з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2022р. рішення суду першої інстанції залишене без змін.
На виконання рішення суду відповідач 22.03.2023 р. перерахував на картковий рахунок позивача 84638,95 грн.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не в день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 22.03.2023 р., тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21.
В силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби та виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення 11.02.2019 р. У той же час, із заявою про виплату індексації та грошової компенсації до військової частини позивач звернувся лише 30.06.2021 р. і 23.09.2021 р. звернувся до суду з позовами про нарахування та виплату відповідних сум.
Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших майже двох з половиною років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації та грошової компенсації.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації та грошової компенсації виник більш ніж через два роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 р. у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2019 р. по 21.03.2023 р. включно; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2019 р. по 21.03.2023 р. включно - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 04.07.2023 р.
Суддя Н.В. Лісовська