Справа № 553/386/23 Номер провадження 11-кп/814/1841/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
26 червня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддів з секретарем з участю прокурора представника виправної колонії захисника засудженогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2023 року,
Цією ухвалою стосовно ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, засудженого вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 січня 2018 року (з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2021 року) за ч.4 ст.152, ч.2 ст.302, ч.1 ст.70 КК України на 13 років позбавлення волі,
суд відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 січня 2018 року (з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2021 року).
В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що ОСОБА_9 поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та задовольнити його клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання.
При цьому зазначає, що засуджений відбув строк покарання, необхідний для застосування щодо нього приписів ст.81 КК України, та сумлінною поведінкою довів своє виправлення.
Вказує, що ОСОБА_9 хоча і притягувався до дисциплінарної відповідальності, проте має заохочення, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом установи, приймав участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу, отримав спеціальність сантехніка, відвідує лекції виховного характеру.
Інші учасники провадження ухвалу суду не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, міркування представника виправної колонії про можливість звільнення засудженого умовно-дострокововід відбування покарання, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Згідно зі ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання, зокрема, у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та після фактичного відбуття ним не менше не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.
Разом з тим, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч.2 ст.81 КК України).
Висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе умовно-дострокове звільнення.
Верховний Суд України в п.17 постанови Пленуму №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» наголошує, що при розгляді питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
При цьому, умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до його дискреційних повноважень.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для звільнення засудженого умовно-дострокового від відбування покарання є непереконливими.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 січня 2018 року, зміненим ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, засуджений за ч.4 ст.152, ч.2 ст.302, ч.1 ст.70 КК України на 13 років позбавлення волі.
За період відбування покарання в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)» ОСОБА_9 характеризувався негативно, притягувався до дисциплінарної відповідальності, до праці не залучався.
З 24 листопада 2021 року ОСОБА_9 перебуває у Державній установі «Полтавська виправна колонія (№64)».
У виправній колонії до ОСОБА_9 дійсно застосовувались заохочення за виконання покладених обов'язків та додержання правил поведінки, а сам засуджений приймав участь у реалізації декількох програм диференційованого виховного впливу та отримав спеціальність «сантехнік».
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого, відповідно до ст.9 КВК України, є його обов'язком, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що наявні у ОСОБА_9 заохочення були застосовані до нього лише після виникнення права на звільнення від відбування покарання умовно-достроково.
Крім того, з матеріалів особової справи вбачається, що до засудженого сім разів було застосовано стягнення, в тому числі у вигляді поміщення до дисциплінарного ізолятора та карцеру, які за своєю суттю є наближеними до найбільш суворих заходів впливу на засуджених.
Також необхідно зауважити, що наведені стягнення застосовані за злісні порушення установленого порядку відбування покарання та не свідчить про бажання ОСОБА_9 стати на шлях виправлення.
Крім того, ОСОБА_9 працював не постійно, що підтверджує висновки суду про відсутність у нього сумлінного ставлення до праціпротягом всього періоду відбування покарання, як одного з елементів, необхідних для застосування положень ст.81 КК України.
Згідно з рішенням комісії виправної колонії від 04 січня 2022 року ОСОБА_9 відмовлено у зміні умов тримання як особі, яка не стала на шлях виправлення.
Згідно з психологічною характеристикою, ОСОБА_9 є імпульсивним, активно і часто конфліктує, погано уживається в колективі, схильний перекладати відповідальність на обставини та оточуючих, з представниками адміністрації може поводити себе зухвало, нахабно, брехливо, не завжди робить вірні висновки.
Однією із головних умов для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання є доведеність виправлення засудженого, тобто доведеність готовності засудженого до самокерованої поведінки, сприйняття встановлених у суспільстві норм та правил поведінки, дотримання норм чинного законодавства.
Наведені вище обставини свідчать, що засуджений ОСОБА_9 має позитивні зрушення у своїй поведінці, про що свідчить його участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу, а також працевлаштування на виробництві установи, однак період, протягом якого відбулися ці зрушення, є занадто нетривалим.
При цьому, відбутий засудженим строк покарання хоч формально і узгоджується з вимогами п.3 ч.3 ст.81 КК України, проте в даному випадку є недостатнім для об'єктивного висновку щодо виправлення ОСОБА_9 .
Таким чином, суд першої інстанції належним чином врахував всі дані, в тому числі і ті, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, та обґрунтовано прийняв рішення відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів не встановлено.
Отже, апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407 та 418 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4