Справа № 645/1321/19 Номер провадження 22-ц/814/1503/23Головуючий у 1-й інстанції Шарко О.П. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
03 липня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Щербина Л.О.
відповідача ОСОБА_1
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скарг ою представника ОСОБА_2 - адвоката Щербини Лілії Олексіївни
на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 березня 2021 року, ухвалене суддею Шарком О.П., повний текст рішення складено - 25 березня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міської ради, скасування державних актів на земельну ділянку, -
12 березня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міськради і скасування державних актів на земельну ділянку, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року, додаток 2 п.1.37. про передачу у спільну сумісну власність земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - площею 612,8 кв.м по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визнати незаконними та скасувати державні акти на земельну ділянку, серія ЯА №452066, акт зареєстрований за №85297 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_3 , державний акт, серія ЯА №452065, зареєстрований за №85296 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки № 6310138500:08:022:0001.
Позовна заява мотивована тим, що у 1953 році на підставі ордеру №432 будинок АДРЕСА_2 був наданий її батькам - сім'ї ОСОБА_5 , земельна ділянка площею 597 кв.м. зареєстрована за домоволодінням АДРЕСА_2 на підставі рішення Орджонікідзевського РВК №151 від 10.07.1956 року, позивач фактично мешкає у зазначеному будинку з 1956 року, а зареєстрована з 1972 року, у 1974 році зареєструвала шлюб і змінила прізвище на ОСОБА_6 , тимчасово строком на 1 рік вона переїхала проживати до батьків чоловіка, в цей час старша сестра ОСОБА_7 також вийшла заміж, змінила прізвище на ОСОБА_8 і з чоловіком залишилися проживати з їх батьками. У 1975 році вона повернулася проживати до батьків, які знаходилися на стадії розлучення, мешкали в окремих кімнатах, третю кімнату займала сестра ОСОБА_9 з чоловіком ОСОБА_1 і старшим сином ОСОБА_3 , позивачу з чоловіком та сином не було де проживати, у зв'язку з чим за власні кошти з дозволу батьків вони здійснили прибудову до будинку, в якому фактично мешкають і у даний момент, у 1982 році на її ім'я ВАТ «Турбоатом» було відкрито окремий особовий рахунок, у 1998 році до неї переїхала невістка ОСОБА_10 з малолітнім ОСОБА_11 , тобто фактично позивач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на її ім'я відкриті рахунки на комунальні послуги. Зазначені будівлі побудовані до 05.08.1992 року і не належать до самочинного будівництва. На початку 80-х років їх домоволодіння вже фактично розподілені огорожею. 05.07.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ВАТ «Турбоатом» видано свідоцтво про право на житло р.№ НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_3 , про зазначену приватизацію позивачу не було відомо, родина ОСОБА_8 фактично є власником квартири АДРЕСА_4 , зазначене підтверджується рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року у справі №645/2187/16-ц. Також факт належності ОСОБА_12 саме квартири АДРЕСА_3 , а не домоволодіння в цілому підтверджується довідкою КП «Харківське МБТІ» від 12.07.2014 року. 29 вересня 2003 року між сестрою ОСОБА_9 та ТОВ «Укренегопроект» було укладено договір №1155 для виготовлення документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 у 2004 році без участі позивача приватизували земельну ділянку, надану для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_5 . Рішенням Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року земельна ділянка передана у власність ОСОБА_8 , також видані відповідні державні акти на земельну ділянку. Про приватизацію землі їй стало відомо лише у 2016 році, після звернення до нотаріуса з питанням щодо переоформлення права власності на будівлю. На думку позивача, при приватизації земельної ділянки, кадастровий номер №6310138500:08:022:0001, були порушені норми діючого законодавства, зокрема, була приватизована земельна ділянка під квартирою. Позивач зазначає, що вона позбавлена можливості легалізувати у встановленому порядку своє право власності на належне їй нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_6 за зазначеною адресою у зв'язку з незаконною приватизацією Садиковими усієї земельної ділянки, вказані рішення міської ради і державні акти, на думку позивача, підлягають скасуванню, оскільки впродовж багатьох років між власниками квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 склався порядок користування земельною ділянкою та господарськими спорудами і комунікаціями, який було порушено внаслідок приватизації земельної ділянки власниками квартири АДРЕСА_7 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міськради і скасування державних актів на земельну ділянку - відмовлено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов пред'явлено після спливу строку позовної давності, підстави для зупинення та/або переривання перебігу позовної давності, відповідно до ст.ст. 263-264 ЦК України, у дійсних правовідносинах відсутні. Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Сплив строку позовної давності, який є підставою для відмови у позові відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, означає, що вже жодна вимога не підлягає примусовому здійсненню за будь-якого розгляду суперечки, порушеної після цього моменту. Враховуючи заявлені клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, а також, що позивачем та її представником, у свою чергу, не надано суду доказів поважності пропуску строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Щербина Л.О., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у рішенні суду наведені факти, які не були підтверджені доказами у справі, а лише прийняті судом зі слів відповідачів. Рішення суду не містить мотивувальної частини, суд взагалі не дослідив обставини справи, не дав правової оцінки порушенням, допущеним Харківською міською радою при ухваленні рішення про передачу у власність зазначених земельних ділянок, незважаючи на фактичне проживання у кв. АДРЕСА_6 ОСОБА_2 разом з родиною з моменту народження і по теперішній час. Судом не був досліджений правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності на квартиру відповідачів, не була надана оцінка інформації, розміщеній в технічній документації по встановленню в натурі меж земельної ділянки та підготовки документів, що підтверджують право власності на неї. На час приватизації земельної ділянки квартира, в якій проживала ОСОБА_2 разом з родиною, не була оформлена належним чином. Застосування судом наслідків спливу строку позовної давності свідчить про визнання судом фактичного порушення прав позивача, але жодних мотивів на підтвердження зазначених фактів у рішенні суд не навів. Вказує, що буде порушено право позивача щодо легалізації власного житла. Про приватизацію землі ОСОБА_2 стало відомо лише у 2016 році, коли вона звернулася до нотаріуса з питання переоформлення права власності на будівлю, був виготовлений запит до Держгеокадастру, у відповіді якого від 14.03.2016 року вказано, що обліковуються правовстановлюючі документи на право власності за іншими особами. Вважає, що при приватизації земельної ділянки були порушені норми діючого законодавства, а саме, була приватизована земля під її квартирою, ОСОБА_2 позбавлена можливості легалізувати у встановленому законом порядку право власності на належне їй нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_6 у зв'язку з тим, що ОСОБА_8 незаконно була приватизована вся земельна ділянка. Як встановлено у суді, сторони мають окремі входи, земельні ділянки фактично розділені між собою парканом, під час приватизації земельної ділянки Садикови приховали інформацію, що не всі будівлі, розташовані на земельній ділянці, належать їм. Вказує, що між сторонами дійсно існувало раніше декілька судових процесів у справах №2-5600/2005, №645/2187/16, №645/2840/17, під час яких досліджувалося питання незаконної приватизації земельної ділянки, але за позовами, які були подані після 14.03.2016 року. Вказує, що суд безпідставно прийняв до уваги доводи Харківської міської ради про те, що оскаржуване рішення було опублікована, а тому є таким, що доведено до зацікавлених осіб, відповідно до ст. 59 Закону України» Про місцеве самоврядування» та статті Регламенту Харківської міської ради, тобто позивач вважається обізнаною з оскаржуваним рішенням з дати його прийняття 06.10.2004 року. Вказує, що оскаржуване рішення не підпадає під порядок публікації, передбачений зазначеним Регламентом, позивач не була підписана на газету «Слобода», додаток 2 до рішення Харківської міської ради про передачу у спільну власність земельних ділянок не був опублікований у газеті.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.06.2021 року у даній справі відкрито апеляційне провадження (т.3 а.с. 20).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.07.2021 року справа призначена до апеляційного розгляду на 08.09.2021 року о 10-00 год., з повідомленням учасників справи (т.3 а.с. 77).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08.09.2021 року провадження у даній справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.3 а.с. 97).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 05.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.3 а.с. 108).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10.10.2022 року у даній справі провадження зупинено до залучення до участі правонаступників ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.3 а.с.107).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01.03.2023 року відновлено провадження у справі, залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , справа призначена до апеляційного розгляду на 03.07.2023 року о 10-00 год., з повідомленням учасників справи (т.3 а.с. 114).
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року, додаток 2 п.1.37. про передачу у спільну сумісну власність земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - площею 612,8 кв.м по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визнати незаконними та скасувати державні акти на земельну ділянку, серія ЯА №452066, акт зареєстровано за №85297 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_3 , державний акт, серія ЯА №452065, зареєстрований за №85296 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6310138500:08:022:0001, у той час як з даною позовною заявою звернулася до суд лише 12 березня 2019 року.
У ході судового розгляду представники відповідачів наполягали на застосуванні строку позовної заяви.
Як встановив суд першої інстанції, позивач в обґрунтування пропуску строку звернення до суду з позовною заявою зазначила, що їй стало відомо про вище зазначене рішення лише у 2016 році після відповіді Держгеодакастру від 14.03.2016 року №Б-126/0-194/0-194/0/24-16, однак, ці доводи позивача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.
Окрім того, зазначене рішення вже досліджувалось під час розгляду попередніх цивільних справ між тими ж сторонами, які звертались до суду за захистом своїх прав та інтересів протягом тривалого часу.
Також суд першої інстанції погодився з доводами представника відповідача Харківської міської ради, що оскаржуване рішення Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року було опубліковано та є таким, що доведено до зацікавлених осіб, відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. Регламенту Харківської міської ради, тобто позивач вважається обізнаною з оскаржуваним рішенням з дати прийняття рішення - 06.10.2004 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України), а позовна давність до вимог про стягнення неустойкиодин рік (п. 1 ч. 2ст. 258 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13.
Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.
Відповідно до ст. 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року, додаток 2 п.1.37. про передачу у спільну сумісну власність земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - площею 612,8 кв.м по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визнання незаконними та скасування державних актів на земельну ділянку, серія ЯА №452066, акт зареєстрований за №85297 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_3 , державний акт, серія ЯА №452065, зареєстрований за №85296 від 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки № 6310138500:08:022:0001.
Дійсно мотивувальна частина рішення суду не містить зазначення фактичних обставин, встановлених судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, як цього вимагає п.1 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, який регламентує зміст рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, рішенням Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року та згідно додатку 2 п.1.37. до нього була передана у спільну сумісну власність земельна ділянка ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - площею 612,8 кв.м. по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.1 а.с. 12-14).
На виконання вказаного рішення 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0613 га, серія ЯА №452066, акт зареєстрований за №85297 (т.1 а.с. 10) та 18.07.2005 року на ім'я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0613 га, серія ЯА №452065, зареєстрований за №85296 (т.1 а.с.11), кадастровий номер земельної ділянки № 6310138500:08:022:0001.
Згідно ксерокопії свідоцтва про право власності на житло від 05.07.2001 року, виданого відділом приватизації ВАТ «Турбоатом», квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 18).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2005 року у справі №2-5600/2005 було визнано за ОСОБА_2 право власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями, сарай літ. М, прибиральня літ. Д по АДРЕСА_7 в порядку забудівлі. Додатковим рішенням цього ж суду від 16.12.2005 року доповнено рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2005 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на 37/100 частин житлового будинку: примішення 2-1, 2-2 (пристройка літ. «а1»), 2-4, 2-5,2-6, 2-7 (житлова пристройка літ. А-1), 2-8 (сіни літ. а2), вартістю 11 075 грн., з надвірними будівлями: сарай літ. М, прибиральня літ. Д, по АДРЕСА_1 , в порядку забудівлі.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13.0.2016 року у справі №2-5600/2005 рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2005 року та додаткове рішенням цього ж суду від 16.12.2005 року - скасовані, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 37/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудівлі - відмовлено (т.3 а.с. 32-33).
Вказаними судовими рішеннями у справі №2-5600/2005 встановлено, що у вересні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями у порядку забудівлі. В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що у 1953 році її батьками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 був наданий житловий будинок літ. А-1 з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . За згодою батьків вона за свої кошти у цьому будинку прибудувала будівлі: літ. А-1, а1, а2 (приміщення 2-1,2-4, 2-5,2-6,2-7,2-8) У зв'язку з цим, просила визнати право власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудівлі по АДРЕСА_1 . Відповідачі проживають у кв. АДРЕСА_7 цього будинку.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22.11.2017 року у справі №645/2187/16-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 23.01.2019 року, встановлено, що, виходячи зі змісту норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідачі, які користувалися кв. АДРЕСА_7 вказаного будинку, не повинні були отримувати згоди на її приватизацію від позивачів - користувачів іншої частини цього будинку, яку складала кв. АДРЕСА_6 . Цих висновків не спростовує той факт, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудівлі - відмовлено. Наявність у складі кв. АДРЕСА_6 самочинних будівель не позбавляє позивачів права їх легалізувати у законному порядку. Таким чином, позивачі не довели, і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішенням про приватизацію відповідачі порушили їх права.
Постановою Верховного Суду від 23.01.2019 року встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається із одноповерхового будинку загальною площею 110,8 кв. м, житловою площею 66,3 кв. м., який складається з двох квартир АДРЕСА_7 і АДРЕСА_9 , загальною площею 57,0 кв.м., зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.07.2001 року відділом приватизації ВАТ «Турбоатом». Квартира АДРЕСА_6 , яка складалась із 37/100 частин (приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8) цього житлового будинку з надвірними будівлями, була зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2005 року і додаткового рішення цього суду від 16 грудня 2005 року. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2005 року і додаткове рішення цього суду від 16 грудня 2005 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 37/100 частини будинку з надвірними спорудами у порядку забудови. Доводи касаційної скарги про те, що будинок не було поділено на дві окремі квартири, є безпідставними та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме листами КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 серпня 2005 року та директора юридичного департаменту Харківської міської ради від 10 червня 2016 року, згідно з якими домоволодіння по АДРЕСА_1 складається із одноповерхового будинку, який складається з двох квартир АДРЕСА_7 і АДРЕСА_10 побудована самовільно. Квартира АДРЕСА_7 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 липня 2001 року відділом приватизації ВАТ «Турбоатом». Крім того, загальна площа будинку складає 110,8 кв.м, у той час як відповідачі набули право власності у порядку приватизації на квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 57,0 кв.м, тобто відповідачі приватизували не весь будинок, а лише квартиру АДРЕСА_7 , у якій останні проживають, тому доводи касаційної скарги про те, що відповідачі порушили їх право на приватизацію займаного ними житла спростовуються матеріалами справи.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що квартира АДРЕСА_6 , в якій проживає позивач ОСОБА_2 , побудована самовільно, тобто є самочинною.
Крім цього, з відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 26.02.2020 року №2441/04.12/20 вбачається, що квартира АДРЕСА_11 , станом на 04.032001 року ідентична житловому будинку літ.А-1 за вказаною адресою станом на 02.07.1963 року, з урахуванням проведених змін: зруйновані кухонні печі та димарі, площа приміщення 1-3 (веранда) збільшена з 8,7 кв.м. до 13,1 кв.м., прибудова приміщення №1 площею 2,9 кв.м. Квартира АДРЕСА_6 у житловій прибудові літ. А1, прибудові літ.а1, прибудові літ.а2 (1975 року побудови) до житлового будинку літ. А-1, станом на 04.03.2001 року вважалися самочинно побудованими, у зв'язку з чим проставлено штамп встановленого зразка. Враховуючи зміни до Інструкції, в частині обліку самочинних будівель та переобладнань внесені на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України «Про внесення змін до пункту 3.2. розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна №404 від 09.08.2021 року, до числа самочинно побудованих будівель не належать, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року. Квартира АДРЕСА_7 - житловий будинок літ. А-1, 1950 року побудови із прибудовами, матеріали стін - дерево. Квартира №2 - житлова прибудова, літ.А1 (1975 року побудови), матеріал стін - шлакоблок, прибудова літ. а1, прибудова літ. а2 до житлового будинку літ. А-1. Станом на час проведення останньої технічної інвентаризації 29.03.2005 року житловий будинок літ. А-1 без урахування прибудови літ. А1, прибудови літ. а1, прибудови літ. а2 до житлового будинку літ. А-1 (які складають квартиру АДРЕСА_6 ) складався з приміщень 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, приміщення №1-1,1-2,1-3 складають прибудову літ. а, приміщення №1 складає прибудову літ. а4 (т.3 а.с. 9-11).
Таким чином, на час прийняття рішення Харківською міською радою №156/04 від 06.10.2004 року, додаток 2 п.1.37., на спірній земельній ділянці (на час її приватизації) значилася самочинно збудована квартира АДРЕСА_6 , тому не вбачається порушень діючого законодавства при здійснені приватизації земельної ділянки за оспореним рішенням Харківської міської ради №156/04 від 06.10.2004 року, додаток 2 п.1.37.
Представник позивача в апеляційній скарзі підтвердила, що на час приватизації земельної ділянки квартира, в якій проживала ОСОБА_2 разом з родиною, не була оформлена належним чином.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог відповідно до ст.ст. 257, 267 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності.
Проте, з таким висновком колегія суддів погодитися не може, оскільки всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості рішення, суд не взяв до уваги, що відповідно передбачений у ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише у тому випадку, коли позов доведений.
Однак, суд першої інстанції при ухваленні рішення всупереч ч. 1 ст. 214 ЦПК України не з'ясував чи є заявлений по справі позов доведений, внаслідок чого безпідставно застосував положення ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач послалася на те, що про приватизацію землі їй стало відомо лише у 2016 році, після звернення до нотаріуса з питанням щодо переоформлення права власності на будівлю.
Як встановлено колегією суддів, по справі не надано доказів, з яких би вбачалося, що позивач до 2016 року знала про приватизацію спірної земельної ділянки. Позов у справі №645/2187/16-ц подано ОСОБА_2 у травні 2016 року, з позовом у даній справі, що є предметом апеляційного розгляду, вона звернулася 12.03.2019 року, інших належних та допустимих доказів щодо пропуску нею строку позовної давності звернення до суду у даній справі не надано.
Отже, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском строку позовної давності є неправильним, він не грунтується на доказах та не відповідає нормам матеріального права.
Як встановила колегія суддів, позивач не довела і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішенням про приватизацію земельної ділянки відповідачі порушили її права.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив рішення з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 1.2,3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 1,2,3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Щербини Лілії Олексіївни - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міської ради, скасування державних актів на земельну ділянку - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 липня 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов