ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2023Справа № 910/1530/23
Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1"
до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва"
про стягнення 872 179,33 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" про стягнення 872 179,33 грн., у тому числі 725 138,35 грн. сума основного боргу, 128 445,65 грн. інфляційних втрат, 18 595,33 грн. 3% річних за користування грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про закупівлю товару № 43 від 22.02.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.02.2023 була надіслана на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з цим, відзиву станом на момент ухвалення даного рішення до суду відповідач не надав.
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з цим, згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд, -
22.02.2021 між ТОВ "АБЗ-1" (далі - Позивач/Постачальник) та КП "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" (далі - Відповідач/Покупець) був укладений Договір про закупівлю товару № 43 (далі - договір), відповідно до умов, якого предметом є поставка товару: Код за ДК 021:2015 - 44110000-4 Конструкційні матеріал (Асфальтобетонна суміш В-10, АЛІТ-Щ) (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2. Договору ціна за одиницю товару встановлена відповідно до акцептованої пропозиції відкритих торгів та разом становить: 4 198 560,00 грн. з ПДВ.
Згідно пункту 2.1. Договору якість товару, що є предметом поставки за цим Договором, має відповідати діючим Державним стандартам (ДСТУ БВ.2.7-119:2011).
Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що ціна цього Договору становить: 4 198 560,00 грн. з ПДВ.
У відповідності до пункту 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок покупця на умовах відстрочки платежу на строк до 120 календарних днів після отримання товару належної якості.
Згідно з пунктом 5.2. Договору поставка товару постачальником здійснюється на умовах самовивозу покупцем з заводу (зі складу)/бази навантаження постачальника: м. Київ, вул. 9 Травня, 49.
Пунктом 5.5. Договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної.
У відповідності до пункту 6.1. Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар та приймати поставлений товар згідно видатковою накладною та умовами цього договору.
Згідно пункту 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Відповідно до пункту 10.1. Договору в якому зазначено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання сторонами своїх зобов'язань, які виникли під час дії цього договору.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача: 725 138,35 грн. - основного боргу, 128 445,65 грн. - інфляційні втрати, 18 595,33 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу статті 525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачальником на підставі видаткових накладних за період з червня 2021 по листопад 2021 було поставлено асфальтобетонну суміш дрібнозернисту різних типів та марок на загальну суму 3 853 971,14 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками та скріплені печатками сторін без заперечень та зауважень.
Водночас, ТОВ "АБЗ-1" стверджує, що відповідач перерахував на рахунок позивача лише 3 128 832,79 грн. в якості оплати товару. Тож залишок непогашеною відповідачем основної заборгованості за фактично поставлений товар склав 725 138,35 грн.
Окрім того в матеріалах справи містяться акт звірки взаємних розрахунків станом на січень 2021 року по травень 2021 року, у якому зафіксована наявна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 43 від 22.02.2021. Вказаний акт звірки підписаний та скріплений печатками сторін.
Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків у сукупності з видатковими накладними підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.
Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати товару на суму 725 138,35 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних від простроченої суми, а також розрахунок інфляційних втрат, і встановив, що обчислення виконано арифметично правильно, згідно з приписами законодавства, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.
З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом лютого-червня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».
Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/1530/23 виготовлено 30.06.2023.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 16; ідентифікаційний код: 31806946) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБЗ-1» (03124, місто Київ, вулиця Василенка Миколи, будинок 7-А, офіс 3-41; ідентифікаційний код: 41190464) основний борг у розмірі 725 138 (сімсот двадцять п'ять тисяч сто тридцять вісім) грн. 35 коп., 3% річних у розмірі 18 595 (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 128 445 (сто двадцять вісім тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 65 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 082 (тринадцять тисяч вісімдесят дві) грн. 70 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2023.
Суддя І.В. Приходько