Справа № 758/11540/22
Категорія 68
04 липня 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Лещенко О.В.,
за участі секретаря судового засідання Конончука Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, клопотання представника відповідача про надання строку на примирення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 23.12.2022 року та призначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник відповідача - адвокат Трембіч А.Я. 26.06.2023 року в судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у цій справі у зв'язку зі зверненням ОСОБА_2 до Подільського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, яка перебуває у провадженні Подільського районного суду м. Києва (С№758/6963/23). Підставою для зупинення провадження по справі представник відповідача вважає те, що обидва спори є пов'язаними міє собою предметом та підставами вимог.
Крім того у відзиві на позовну заяву, який подано 22.05.2023 року представник відповідача - адвокат Трембіч А.Я. просив про надання сторонам строку на примирення на шість місяців в порядку ч. 7 ст. 24- ЦПК України.
В судове засідання 04.07.2023 року представник позивача та позивач не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог закону, представник позивача подав до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача, просила позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач та його представник в судове засідання 04.07.2023 року не з'явилися, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надсилали, про причину неявки суд не повідомили.
Представник відповідача про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, а саме: за допомогою направлення судової повістки у додаток «Вайбер» за номером телефону, вказаним представником відповідача у письмових заявах, відзиві та клопотаннях, які він подавав у вказаній цивільній справі. Згідно довідки про доставку повідомлення у додаток «Вайбер» представник відповідача отримав судовий виклик на 04.07.2023 року о 15:11 годині 27.06.2023 року.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, а саме: за допомогою направлення судової повістки за номером телефону, вказаним представником відповідача у клопотанні від 31.03.2023 року як номер телефону відповідача.
Відповідно до позицій Верховного суду для вручення повісток закон передбачає альтернативні способи комунікації. Вручення повісток є гарантіями забезпечення одного й того самого права - права на справедливий суд, елементом якого є право знати про суд (як про процес - засідання, так і про результат - рішення).
Якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.
Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ухвала Касаційного адміністративного суду Верховного Суду по справі №560/5541/20 від 17 листопада 2022 року).
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що сторона відповідача повідомлена належним чином про дату і місце розгляду справи.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути клопотання сторони відповідача у відсутність сторін у справі за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали клопотань представника відповідача та матеріали цивільної справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення у справі «Pelissier and Sassi v. France» (Пелісьє та Сассі проти Франції), заява № 25444/94, та «Frydlender v. France» (Фрідлендер проти Франції), заява № 30979/96).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до положень пункту 6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні по цивільній справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
У своєму клопотанні про зупинення провадження у справі представник відповідача не наводить фактів, які б підтверджували пов'язаність даної справи про розірвання шлюбу та справи про визначення місця проживання дитини, яка надійшла у провадження іншого судді Подільського районного суду м. Києва. При формулюванні своїх вимог у клопотанні представник відповідача обмежується лише загальними формальними фразами та не обгрунтовує його.
В свою чергу, сам лише факт наявності у провадженні суду справи між тими ж сторонами про визначення місця проживання дитини суд не вбачає як підтвердження об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи про визначення місця проживання дитини.
Крім того, керуючись вимогами п. 6 ч. 1 ст. 251 Цивільного процесуального кодексу України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
На даний час в матеріалах справи містяться всі необхідні докази, які є необхідними для розгляду справи про розірвання шлюбу, тому суд, слідуючи вимогам Цивільного процесуального кодексу України не може за відсутності необхідних підстав зупинити провадження у даній справі.
Щодо клопотання представника відповідача про надання сторонам строку на примирення на шість місяців в порядку ч. 7 ст. 240 ЦПК України слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 240 Цивільного процесуального кодексу України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
З системного аналізу вказаної норми слідує, що законодавець передбачає за судом саме право, а не обов'язок суду, надати подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, у справах про розірвання шлюбу за наявності підстав для цього. У матеріалах справи окрім позовної заяви містяться додаткові пояснення представника позивача від 20.02.2023 року та 05.06.2023 року, в яких зазначено про відсутність необхідності надання строку на примирення, заява позивача від 15.06.2023 року в порядку ст. 93 Цивільного процесуального кодексу України, в якій позивач при наданні відповіді на питання 1 зазначив, що не вбачає за можливе збереження шлюбу та бажає його розірвати, та заява представника позивача про розгляд відсутності представника позивача, в якій вона просить позов задовольнити. Тобто, цими поясненнями та заявами позивач виклала свою позицію щодо розірвання шлюбу. Суд з їх змісту вбачає, що позивач не вбачає необхідності надання строку на примирення.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що надання строку на примирення є правом, а не обов'язком суду, належним чином оцінивши всі обставини та підстави клопотання представника відповідача, позицією позивача, суд вважає, що в задоволенні клопотання представника відповідача про надання подружжю строку на примирення слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 51 Контитуції України, ст.ст. 2, 12, 247, 251, -
Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Трембіч А.Я. про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Трембіч А.Я. про надання сторонам строку на примирення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Продовжити розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
СуддяО. В. Лещенко