"04" липня 2023 р.
м. Київ
справа № 753/7161/23
провадження № 2/755/4795/23
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщені Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у порядку статті 625 ЦК України, -
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у порядку статті 625 ЦК України, та постановлено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, керуючись положеннями діючого законодавства, суд дійшов до наступного.
Відповідно до частини першої ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Звертаючись до суду із даним позовом АТ «ПроКредит Банк» послалося на те, що ним і ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем укладено ряд кредитних правочинів, умови яких які останній належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, стягнута за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.04 2016 року, на яку Банком нараховано відсотки у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, та яку позивач просить стягнути із ОСОБА_1 та його поручителя на свою користь.
За даними ЄДРФОП станом на 10.04.2022 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не припинив свою підприємницьку діяльність; дані щодо припинення підприємницької діяльності станом на день постановлення даної ухвали у суду відсутні.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути відсотки у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України на заборгованість за кредитним договором, укладеним між ним та фізичною особою-підприємцем.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_3 ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача незалежно від чинного або із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились, що відповідає правовому висновку, наведеному Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 591/29/18, копію якої долучено до матеріалів даної справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження у справі - це закінчення діяльності суду з розгляду цивільної справи без ухвалення рішення із зазначених у законі підстав, яке виключає можливість повторного звернення до суду із таким самим позовом.
Підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого продовження. Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.
Таким чином, загальні суди не наділені повноваженнями у порядку цивільного судочинства вирішувати питання щодо стягнення кредитної заборгованості та нарахованих на неї відсотків із фізичної особи-підприємця, оскільки такий спір розглядається господарським судом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у порядку статті 625 ЦК України, оскільки заявлені вимоги мають вирішуватись у відповідності до вимог Господарського процесуального законодавства України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, керуючись ст.ст. 2, 4, 6-13, 255, 258-261, 268, 272, 273, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, Постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», від 24.10.2011 року № 10, суд -
Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у порядку статті 625 ЦК України - закрити.
Повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 04 липня 2023 року.
Суддя: В.І. Галаган