нп 2/490/192/2023 Справа № 490/2769/21
Центральний районний суд м. Миколаєва
28 червня 2023 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представником якого являється адвокат Сухоненко Вікторія Вадимівна, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
13 квітня 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, у якому просив: визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 056 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування житлового будинку, що належала ОСОБА_2 на прідставі Державного акту на право приватної власності на землю від 11.03.1977 року серії МК 527.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власниками житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.1997 року нерухомого майна від 21 січня 2016 року, який укладений з ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Комаровою Л.М., та зареєстрований в реєстрі №1-1213. Цей будинок розташований на земельній ділянці площею 0,056 га, призначеній для обслуговування будинку та земельна ділянка зареєстрована за попереднім власником - ОСОБА_2 , на підставі рішення Тернівської селищної ради народнитх депутатів № 90 від 29.11.1996 року.
Відтак, оскільки він набув права власності на будівлі та споруди, то має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Отже, земельна ділянка повинна належати йому на праві власності.
ІІ. ХІД СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ
Протоколом автоматизованого розподілу справи від 14.04.2021 року дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П. та отримана останньою 15.04.2021 року.
Ухвалою від 15.04.2021 року дана позовна заява залишена без руху.
06.05.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, наданий акт оцінки земельної ділянки.
Ухвалою від 11.05.2021 року відкрито загальне позовне провадження, та з врахуванням надмірного навантаження визначена дата підготовчого засідання на 17.08.2021 року.
Слухання справи неодноразово відкладалось.
16.07.2021 року від відповідача в особі Миколаївської міської ради надійшов відзив, у якому просили відмовити у задоволенні позову, виходячи із наступного.
Миколаївська міська рада позовні вимоги не визнає, виходячи з наступних обставин.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу незакінченогобудівництом житлового будинку в м. Миколаєві від 04.04.1997 року ОСОБА_3 є власником незакінченого будівництвом жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_3 . 3 копії Державного акту на право приватної власності на землю від 11.03.1997 № 527 серія МК вбачається про те, громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Тернівської селищної ради народних депутатів від 29.11.1996 № 90 передається земельна ділянка площею 0,056 га для індивідуального будівництва присадибної ділянки по АДРЕСА_1 . Згідно службової записки управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 30.06.2021 № 25318/11-02-03/21-2 рішення Тернівської селищної ради народних депутатів від29.11.1996 № 90 та Державний акт на право приватної власності на землю від 11.03.1997 № 527 серіяМК в управлінні відсутні.
На адвокатський запит від 24.03.2021 за № 10 (вх. № 11.02-06-552 від 29.03.2021) управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради було надано відповідь від 06.04.2021 № 11.02-06-552. Між тим, листом Державного архіву Миколаївської області від 05.07.2021 № М-678/03-06 (вхід.№ 7991/020201-02/14/21 від 13.07.2021) надано архівну копію рішення виконавчого комітету Тернівської селищної ради Центрального району м. Миколаїв від 29.11.1996 № 90 «Про надання державних актів на право приватної власності на землю».
Відповідно до вищевказаного рішення виконавчого комітету Тернівської селищної ради Центрального району м. Миколаїв вбачається про перелік громадян, яким вирішено видати згідно заяв та документів державні акти на право приватної власності на землю, серед яких ОСОБА_2 відсутній.
Крім цього, відповідно до частини 1 статті 30 Земельного кодексу України 1992 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше непередбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Однак, згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про власність» (чинного на моментвиникнення спірних правовідносин) об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домаш господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ді засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таким чином, вищевказаною статтею Закону України «Про власність» не вказано про те, що до об'єктів нерухомого майна відноситься незакінчений будівництвом жилий будинок. Враховуючи вищевикладене, підстави для переходу права власності за громадянином ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт незакінченого будівництва згідно вищезазначеного, договору купівлі-продажу, на момент виникнення спірних правовідносин є неможливим.
17.09.2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якому вважав, щонеобрунтовані у Відзиві і доводи Відповідача, щодо неможливості переходу права власності на оспорювань земельну ділянку відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин), оскільки на цій земельній ділянці знаходиться саме «об'єкт незакінченого будівництва згідно із вищевказаного договору купівлі- продажу...» Стосовно цього зазначає, наступне.
Тобто, з 1997 р. ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , проживає там зі своєю родиною, має всю технічну документацію на житловий будинок (копія технічного паспорту у матеріалах справи).На момент укладення вищевказаного договору, ОСОБА_2 на підставі Державного акта на праві приватної власності на землю серії МК №527 належала земельна ділянка (на якій і розташована придбана нерухомість) площею 0,056 га, призначена для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку, і право власності на опорювану земельну ділянку не було переоформлено, і наразі, згідно копії Державногоакту на право приватної власності на землю так йому і належить.
У зв'язку з цим, Позивач вважає, що є необхідність щодо захисту його майнових прав та визнання за ним права приватної власності на земельну ділянку при цьому враховуючи положення ст. 30 ЗК України 1990 року.
Пунктом 2 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 регламентовано, що відповідність чи не відповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Виходячи з того, що спірні правовідносини виникли у жовтні 2001 року для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
За змістом ст. ст. 128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року № 1952-1, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Цивільний кодекс УРСР (1963 року) не регулював відносини купівлі- продажу земельних ділянок.
Частиною 1 статті 13Закону України «Про власність», в редакції станом на 05.05.1993 р. було визначено, що об'єктами права приватної власності є земельні ділянки. Частиною 4 цієї статті встановлено, що законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.
Відповідно до ст.6 ЗК Українив редакції 18.12.1990 р., громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі- продаж, дарування та обміну.
Статтею 303К України в редакції 18.12.1990 р. було визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Відповідно до положень ст. 67 ЗК України редакції 18.12.1990 р. громадянам за рішенням сільської, селищної, міськоїРади народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.
Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів не більше 0,25 гектара, у містах 0,1 гектара.
Постановою Пленуму Верхового Суду України про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 р. № 7 (Із змінами, внесеними згідно зпостановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) в п.п. г) пункту 18 визначено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовим угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою.
Враховуючи вищевикладене, системний аналіз положень законодавстваУкраїни, свідчить про те, що до ОСОБА_1 разом із правом на житловий будинок незавершеного будівництва перейшло і право на земельну ділянку, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, а тому позов підлягає до задоволення.
Ухвалою суду від 27.10.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду на 02.02.2022 року у зв'язку з надмірним навантаженням.
За заявою адвоката Сухоненко В.В. від 02.02.2022 року про відкладення розгляду справи, судове засідання відкладено на 26.04.2022 року.
Слухання справи відкладалось з причин хвороби судді, відпустки.
Ухвалою суду від 28.12.2022 року визнано обов'язковою явку у судове засідання позивача ОСОБА_1 ; роз'яснено позивачу право на уточнення позовних вимог для чого з'явитись до судового засідання для дачі особистих пояснень в судовому засіданні; відкладено судовий розгляд справи на 21.02.2023 року на 09:30 год. При цьому зазначене наступне.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; з'являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.
Сторони до судового засідання 21.02.2023 року не з'явилися, в зв'язку з чим слухання справи відкладено на 08.05.2023 року.
Ухвалою суд від 08.05.2023 року зазначено наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями ст. 95 цього Кодексу передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України передбачено, що учасники справи,подають докази безпосередньо до суду.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За такого, слід роз'яснити позивачу в порядку ст. 12 ЦПК України про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій щодо призначення по справі експертизи.
У відповідності до ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у зв'язку з витребуванням доказів по справі.
За такого, роз'яснити ОСОБА_1 право на надання доказів щодо предмету доказування, в тому числі і акт прийняття будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію та свідоцтво про право власності на даний будинок, а також копію договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , посвідченого 20.03.1990 року Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою за №5-1027, зареєстрованого в МБТІ 27.03.1990 р. за №28, та попередити про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій щодо надання доказів в світі вимог ст. 12 ЦПК України.
При цьому, у разі неможливості надання доказів позивач, має право відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України подати до суду клопотання про витребування доказів, якщо такий доказ він не може подати самостійно і позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказу.
Роз'яснити позивачу, що в разі неподання доказів, позов буде розглянутий на підставі наявних матеріалів у справі.
З урахуванням надмірного навантаження відкласти судовий розгляд справи на 28.06.2023 року на 10.00 год.
Сторони до судового засідання не з'явились.
Представник позивача адвокат Сухоненко В.В. позов підтримала, просила про його задоволення у відсутності позивача та представника.
Відповідач ОСОБА_2 заперечень проти позову не надав.
Представник Миколаївської міської ради заперечення підтримав, просив про розгляд справи у їх відсутності.
Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст.223 ЦПК України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
За Договором купівлі-продажу серії ААЕ № 572481, посвідченого 04.04.1997 року державним нотаріусом Першої Державної нотаріальної контори Комаровою Л.М. (реєстровий номер 1-12123), ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив незакінчений будівництвом жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відсоток забудови якого складає 52.
Цей незакінчений будівництвом будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Державною нотаріальною конторою 20.03.1990 року за реєстровим номером 5-1027, зареєстрованого в МБТІ 27.03.1990 року за № 28.
Обов'язки по договору забудови бере на себе покупець.
Із копії державного Акту на право власності на землю серії МК № 527 від 11.03.1997 року вбачається, що ОСОБА_2 , який мешкає по АДРЕСА_4 на підставі рішення № 90 від 29.11.1996 року Тернівської селищної ради народних депутатіва, належить на праві власності земельна ділянка площею 0,056 га в АДРЕСА_1 . Землю передано доля індивідуального будівництва та присадибної ділянки.
Згідно рішення № 90 від 29.11.1990 року, виданого Миколаївській міській раді із архіву Миколаївської обласної державної адміністрації, видача державного акту на землю на ім'я ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 не приймалось.
За повідомленням Управління земельних ресурсів № 11.02-06-552 від 06.04.2021 року, в управлінні відсутні рішення Тернівської селищної ради та акт про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 .
Акт прийому будинку до експлуатації, свідоцтво про право власності на будинок, договір купівлі-продажу від 20.03.1990 року, посвідченого Першою Держвіною конторою за № 5-1027, та зареєстрованого в МБТІ не надано суду.
При цьому, судом, в порядку ст. 12 ЦПК України, позивачу роз'яснено наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій, надання та витребування доказів, та розгляд справи в разі їх ненадання на підставі наявних у справі матеріалів. (ухвала суду від 08.05.2023 року).
Однак даним правом позивач та його адвокат не скористалися, та просили про розгляд справи у їх відсутності.
IV. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Суду
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).
За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною десятою статті 78-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Стаття 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі N 910/18560/16).
Отже, спірна земельна ділянка немає кадастрового номеру, визначеноїплощі, будь-якого право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано, як і не зареєстровано право власності на будинок.
Враховуючи вищевикладене, суд, дійшов висновку про те, що з набуттям позивачем права власності на незакінчений будівництвом жилий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, до нього, як до нового власника з відсотком забудови 52% цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як відсутні докази виділу даної земельної ділянки продавцю на момент укладення договору купівлі - продажу, як і відсутні докази правового статусу земельної ділянки та її розмірів попередньому власнику за договором купівлі-продажу від 20.03.1990 року за р.н. 5-1027, доказів чому не надав позивач та не просив про їх витребування судом.
При цьому, за умовами договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, обов'язки по договору забудови покладені саме на нього.
При цьому, позивач розпоряджається своїми права на власний розсуд в силу ст. 13 ЦПК України.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Доводи представника позивача не заслоговують на увагу, оскільки право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо ) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо з державної реєстрації то з моменту реєстрації. До завершення будівництва, особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо.
Вищевикладене свідчить про те, що позов не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного та ст.ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 263-265,ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , представником якого являється адвокат Сухоненко Вікторія Вадимівна, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянкузагальною площею 0, 056 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 28 червня 2023 року
Суддя Н.П. Черенкова