Справа № 758/9778/17 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4203/2022 Доповідач: ОСОБА_2
28 червня 2023року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю:прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_8 ,
Цим вироком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки. с.Правда, Первомайського району, АР Крим, гр. України, освіта вища, не судимої, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої, визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), за якою призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 12 ( дванадцять) років з конфіскації всього належного їй майна. Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 обчислюється з моменту приведення вироку до виконання. Арешт накладений на майно ОСОБА_8 - та інші заходи забезпечення кримінального провадження залишено без змін. Згідно вироку громадянка України ОСОБА_8 , будучи суддею Господарського суду м. Севастополя, вчинила державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавала Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин. Установлено, що відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення збройними силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу збройних сил Російської Федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України збройних сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя. Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдо референдум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України». 17.03.2014 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому, проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_10 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України. Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу. Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові. Так, статтею 9 федерального конституційного закону Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» творено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя. Під час зазначених подій, ОСОБА_8 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України. Зокрема, реалізовуючи свiй злочинний умисел, направлений на вчинення
державної зради, ОСОБА_8 , займаючи посаду судді Господарського суду м. Севастополя AP Крим (відповідно до Постанови Верховної Ради України № 2512-VIвід 09.09.2010, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою ставлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня-грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Господарського суду м. Севастополя по вул. Л.Павличенка, 5, АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня-
листопада 2014 року, суддя Господарського суду м. Севастополя АР Крим, громадянка України ОСОБА_8 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді незаконно створеного Арбітражного суду м. Севастополя Російській Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації».
Після цього, ОСОБА_8 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні та вiдомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов'язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов'язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_8 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_8 призначена на посаду судді Арбітражного суду міста Севастополя Росiйської Федерації на окупованій території AP Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Арбітражного суду м. Севастополя Російської Федерації. Своїми діями, які виразилися у забезпеченнiдiяльностi на окупованій території України органу судової влади, як невід'ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_8 вчинила державну зраду. Ухвалою суду від 29 вересня 2022 року виправлено описку у вироку, відповідно до якої «вмотивувальній частині вироку Святошинського районного суду м. Києва від 27.09.2022 року виправити допущені описки та правильно вказати на сторінці 11 вироку: - в підабзаці першому абзацу другого "судді Господарського суду м.Севастополя" замість невірного "судді Господарського суду АР Крим"; - в підабзаці другому абзацу другого "судді Господарського суду м.Севастополя" та "судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації" замість невірних "судді Господарського суду АР Крим" та "судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації"; на сторінці 12 вироку: - в абзаці другому "судді Господарського суду м. Севастополя та "судді Арбітражного суду м. Севастополя Російської Федерації" замість невірного "судді Господарського суду АР Крим" та "судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації"; - в абзаці четвертому "судді Господарського суду м. Севастополя" замість невірного "судді Господарського суду Автономної Республіки Крим" та фразу "(незважаючи на те, що її повноваження припинились в силу положень ч. 4 ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI)" - виключити; на сторінці 13 вироку: - в абзаці четвертому "судді Господарського суду м. Севастополя" замість невірного "судді Господарського суду Республіки Крим". В решті вирок суду залишенобез змін.»
Захисник обвинуваченої ОСОБА_8 , не погоджуючись з вироком суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України за недоведеністю вини. Обгрунтовуючи апеляційні вимоги адвокат зазначає, що суд вказав у вироку, що місце проживання обвинуваченої співпадає з адресою Господарського суду м. Севастополя (м. Севастополь, Павліченко, 5), а не місце реєстрації, що вказано в паспорті обвинуваченої. Від так адреса вказана неправильно та вона не отримувала судові виклики на свою адресу і належна правова процедура у спеціальному судовому провадженні не була дотримана, оскільки в усіх викликах вказано невірну адресу обвинуваченої. Обвинувальний акт затверджено прокурором 30.06.2017 року, а з 06.02.2017 року обвинувачена вже не працювала у Арбітражному суді м. Севастополя у зв'язку із своєю відставкою, тому ухвала про призначення судового розгляду у формі спеціального судового провадження є незаконною. Судом не було враховано чинне законодавство про статус Криму. Зокрема 12.08.2014 року було прийнято Закон № 1636, який припинив свою дію 01.07.2021 року, але був чинний під час роботи обвинуваченої у Арбітражному суді м. Севастополь. Цей закон визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України, створює вільну економічну зону Крим. Згідно цього Закону суперечки між суб'єктами господарської діяльності з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим» з суб'єктами з місцезнаходженням на іншій території України підсудні судам України або Міжнародному комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України та Морській арбітражній комісії при Торгово-промисловій палаті України. Але цим Законом не було врегульовано як вирішувати спори між суб'єктами, які знаходяться на території ВЕЗ «Крим». Суд залишив поза увагою той факт, що на території Криму була створена вільна економічна зона та що обвинувачена на посаді судді розглядала виключно спори між господарськими товариствами, які працюють на території вільної економічної зони. Цей Закон не регулює порядок здійснення господарського судочинства на території ВЕЗ Крим, тому діяльність судді не можна вважати такою, що суперечить цьому Закону. Навпаки, її діяльність на посаді судді відбувалася саме з метою реалізації положень Закону в частині вирішення суперечок між підприємствами, які продовжили діяльність на території АР Крим, а не з метою зміцнення окупаційної влади та недопущенню контролю української влади на півострові як зазначено в обвинувальному акті. ОСОБА_8 надавала допомогу не іноземній державі в веденні підривної діяльності проти України, а навпаки надавала допомогу Україні у вирішенні господарських спорів, які виникали на території ВЕЗ Крим, яка була створена відповідно до Закону України. Про це свідчить і те, що обвинувачена з 06.02.2017 року припинила працювати у суді, коли стало очевидно, що українська влада не повернула контроль над півостровом.
Обвинувачена не була допитана судом, про що клопотала сторона захисту. Вказане спростовує висновки про доведеність вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ст.. 111 КК України.
Захисник звертає увагу, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить адреси обвинуваченої, оскільки в ньому міститься адреса Господарського суду м. Севастополь.
Обвинувачена від суду не переховувалася, а постійно проживає на території АР Крим за іншою адресою, яка не вказана в обвинувальному акті, тому проведення судового розгляду без належного повідомлення є порушенням ст.. 6 Європейської конвенції з прав людини. Не доведено, що обвинувачена була обізнана зі своїми правами, що проти неї порушено кримінальне провадження, оскільки газета Урядовий кур'єр на території окупованого Криму не видається, поштова кореспонденція туди не надходить. Суд відмовив адвокату в задоволенні клопотання про допит обвинуваченої в порядку міжнародної правової допомоги, відтак, суд не з'ясував правову позицію обвинуваченої щодо обвинувачення. Вважає, що суд неправильно застосував ч. 1 ст. 111 Кк України і не застосувати ст.. 39 КК України. Вказує, що жодних «представників» яким надавала допомогу саме обвинувачена в обвинувальному акті не вказано. Не конкретизовано, як її дії призвели до зміцнення окупаційної влади, недопущенню контролю української влади.. Жодних доказів у веденні саме підривної діяльності не надано. Сам термін «підривна діяльність» не визначений. Діяльність на посаді судді спрямована на вирішення господарських спорів, а не на підривну діяльність. Жодного зв'язку між окупацією Криму та діями обвинуваченої немає. В обвинувальному акті не зазначено в чому проявився умисел обвинуваченої, мотив її дій та мету. Всі інкриміновані обвинуваченій дії відбулися вже після окупації. Зазначає, що суддя діяла в стані крайньої необхідності вирішуючи господарські спори, оскільки в іншому разі була б заподіяна шкода економічним інтересам суб'єктам господарювання ВЕЗ Крим. Вказує, що тимчасова участь обвинуваченої у роботі судової влади в АР Крим не є формою державної зради. Такі дії можна кваліфікувати як «колабораціонізм». Оскільки закон про криміналізацію колабораціонізму був прийнятий після припинення дії Закону про ВЕЗ «Крим», то законодавець не мав наміру встановлювати відповідальність за колабораціонізм на території Криму з 2014 по 2022 рік.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступного. Відповідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 суд першої інстанції обґрунтував наступними доказами, зокрема даними, що підтверджують статус ОСОБА_8 станом на 2014 рік, як судді господарського суду міста Севастополя: з листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (в тому числі від 16 лютого 2015 року № 18-2153/5 із додатком - інформація Державної судової адміністрації від 19 січня 2015 року № 8-395/15, листа Верховного Суду України від 25 березня 2016 року № 202-1083/0/8-16, копії Указу Президента України від 16 березня 2005 року № 476, Указу Президента України від 25 вересня 2008 року № 855, постанов Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-VI «Про обрання суддів», та від 19 квітня 2016 року № 1176-VIII «Про звільнення судді». Документами в сукупності із відповіддю Державної фіскальної служби України від 02 червня 2015 року № 13130/5/99-99-11-02-03-16 про присвоєння індивідуального податкового номеру, копією анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_8 та відповіддю Адміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року № 03-01/3021 про ненадходження клопотань про вихід з громадянства. Дослідженим судом рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, протоколом огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ, протоколом огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року, а саме сайту http://www.kremlin.ru, листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 лютого 2015 року № 30-2008/15 з додатком та від 06 жовтня 2015 року № 8вк-4067/15, рішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15, даними листа Департаменту контррозвідки СБУ від 14 червня 2016 року ОСОБА_8 станом на 14 червня 2016 року постійно перебуває на території АР Крим, протоколом огляду документів від 13 червня 2017 року і речових доказів - листів Вищої ради юстиції від 26 червня 2015 року № 4126/0/9-15, Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03 липня 2015 року № 298/5/515, Міністерства інфраструктури України від 30 червня 2015 року № 7041/15/10-15, Державного підприємства спеціального зв'язку від 12 травня 2016 року № 15-16-10/1844 та додатків до них у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, надісланих для відома та виконання, даними протоколу огляду документів від 11.06. - 18.06.2015, протоколу огляду документів від 13.06.2017 та протоколу огляду інтернет-видань від 13.06.2017 та додатків до нього, даними протоколу огляду інтернет-видань від 07.04.2015 та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, даними листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції, що суддя господарського суду міста Севастополя, що ОСОБА_8 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася. На переконання апеляційного суду зібраним доказам надано правильну оцінку та висновок суду про доведення винуватості є обґрунтованим. В апеляційній скарзі захисник вказує про незаконність прийнятого судом рішення про здійснення спеціального судового провадження, посилаючись на те, що у викликах обвинуваченої було вказано адресу місцезнаходження суду, а не місця реєстрації обвинуваченої, а обвинувальний акт було затверджено прокурором після того як ОСОБА_8 вже не працювала у Арбітражному суді м. Севастополя у зв'язку із відставкою. Разом з тим, перевіркою матеріалів встановлено, що ухвала суду про здійснення спеціального судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 була постановлена 21.12.2017 року. Приймаючи рішення суд посилався на п. 20-1 Перехідних положень КПК України, відповідно до якого судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, а також у цьому пункті, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. Положення вказаного пункту визначають, що кримінальні провадження (справи), у яких до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань одержано відповідну ухвалу слідчого судді на здійснення спеціального досудового розслідування та/або направлено до суду обвинувальний акт, та/або розпочато та триває підготовче судове провадження, судовий розгляд, ухвалення та проголошення судового рішення чи його оскарження, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій із застосуванням тимчасових особливостей спеціального досудового розслідування та судового провадження, передбачених цим пунктом. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 тривалий час (понад рік) переховується від слідства та суду, перебуває у розшуку та знаходилася на тимчасово окупованій території України. Зокрема прийнято до уваги те, що під час досудового розслідування сторона обвинувачення вживала заходів для повідомлення ОСОБА_8 про кримінальне провадження щодо неї. З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_8 було направлено на електронну адресу так званого Арбітражного суду м. Севастополя. (Т. 2 а.с. 12) Крім того, повідомлення про виклик ОСОБА_8 публікувалися як на сайті Генеральної прокуратури України так і в газеті «Урядовий кур'єр». Обвинувальний акт вручено захиснику обвинуваченої. Під час судового розгляду також вживалися заходи для повідомлення ОСОБА_8 про судові засідання шляхом розміщення оголошень на сайті суду та в газеті «Урядовий кур'єр». Згідно рапорту від 03.06.2015 року заступника начальника Головного управління по боротьбі із корупцією та організованою злочинністю СБУ про виконання доручення конкретні адреси місцезнаходження вказаних осіб, в тому числі і ОСОБА_8 , встановити не уявляється за можливе . (Т. 2 а.с. 21) При цьому відповідно до листа департаменту контррозвідки СБУ колишні судді АР Крим, серед яких є ОСОБА_8 , станом на дату надання відповіді - червень 2016 року постійно перебувають на території АР Крим. (Т. 2 а.с. 147-153) Згідно з ч. 3 ст. 323 КПК (у редакції, чинній на час здійснення процесуальних дій) повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікується у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. В подальшому до вказаної статті були внесені зміни в частині того, що інформація також піблікується на офіційному веб-сайті суду. Доводи захисника про те, що судом вказано невірну адресу місця проживання обвинуваченої та остання не отримувала судові виклики на свою адресу, є неспроможними в контексті здійснення спеціального судового провадження, яке по своїй суті передбачає розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченої. Інформація про процесуальні документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікується у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, після публікації якої особа вважається ознайомленою з її змістом. Неможливість надсилання поштової кореспонденції на територію АР Крим підтверджується наданими стороною обвинувачення відповідями компаній з доставки пошти. Таким чином, зазначення у вироку адреси розташування Господарського суду м. Севастополя, як місця проживання (останнє відоме місце перебування) обвинуваченої, не є суттєвим порушенням, яке б впливало на законність та обґрунтованість вироку суду. Крім того, вимоги ч. 3 ст. 323 КПК України передбачають можливість надсилання повісток як за останнім відомим місцем проживання особи так і за останнім відомим місцем її перебування. А враховуючи, що доставка поштової кореспонденції на територію тимчасово окупованої АР Крим є неможливою, стороною обвинувачення та судом вимоги ч. 3 ст. 323 КПК України дотримані. З цих же підстав необґрунтованими є доводи захисника щодо відсутності в обвинувальному акті саме адреси місця проживання обвинуваченої, у зв'язку із чим обвинувальний акт на його думку не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Слід зазначити, що питання про відповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України вирішується під час підготовчого судового засідання, коли суд має право прийняти рішення про повернення такого обвинувального акту прокурору. В даному випадку на стадії підготовчого судового провадження підстав для повернення обвинувального акту не було встановлено та призначено судовий розгляд кримінального провадження, у зв'язку із чим наведені захисником доводи на даному етапі провадження є безпідставними.
Щодо доводів захисника про те, що судом першої інстанції було відмовлено в проведенні допиту обвинуваченої в порядку міжнародної правової допомоги, колегія суддів відмічає, що проведення процесуальних дій на тимчасово окупованій території буде суперечити ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким визначено будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Неспроможними є доводи захисника щодо підстав та мотивів продовження ОСОБА_8 здійснення правосуддя нібито для надання допомоги Україні у вирішенні господарських спорів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується зібраними доказами, щона підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_8 , яка займала посаду судді господарського суду міста Севастополя, призначена на посаду «судді Арбітражного суду міста Севастополя Російської Федерації». Не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_8 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави. Судом першої інстанції досліджені судові рішення судових органів окупаційної влади на території АР Крим, надісланих для відома та виконання, ухвалені за участі «судді» ОСОБА_8 на підставі законодавства РФ. Крім того, скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство РФ і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Захисник заперечує наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, посилаючись на відсутність в діях обвинуваченої підривної діяльності, термін якої не визначений законодавством, а також відсутність конкретизації «представників іноземної держави» в обвинувальному акті.
Колегія суддів відмічає, що згідно вироку суд першої інстанції виключив з обвинувачення ОСОБА_8 посилання на надання нею допомоги саме окремим представникам іноземної держави (РФ), у зв'язку із чим такі доводи сторони захисту є невмотивованими. Верховний Суд зауважив, що термін «підривна діяльність» давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині. Зокрема, термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131. Вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Будучи суддею України, ОСОБА_8 не склала повноважень судді держави, а почала здійснювати правосуддя на окупованій території України від імені РФ, продовживши свою діяльність вже будучи звільненою з посади судді України, але залишаючись при цьому громадянкою України, що підтверджується «судовими рішеннями», дослідженими судом першої інстанції, що були ухвалені нею в якості «судді органу судової влади РФ». Вказана поведінка свідчить про свідоме, добровільне надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України під час відкритої воєнної окупації невід'ємної частини України. Таким чином своїми діями ОСОБА_8 сприяла в утвердженні окупаційної влади та законодавства РФ на території окупованої АР Крим, фактично виконувала функції представника окупаційної судової влади РФ. Всі доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 діяла в стані крайньої необхідності взагалі не вмотивовані та апеляційна скарга не містить конкретизації таких обставин з урахуванням положень ст. 39 КК України. Посилання на те, що крайня необхідність полягала у вирішенні спорів між суб'єктами господарювання на території ВЕЗ Крим, що в іншому разі була б заподіяна шкода економічним інтересам суб'єктам господарювання ВЕЗ Крим є необґрунтованими, оскільки вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрозливої небезпеки є крайньою необхідністю якщо ця небезпека в цій ситуації не могла бути усунена іншими засобами та якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена, чого в даному випадку не відбулося, а дії ОСОБА_8 були спрямовані саме на утвердження окупаційної влади на території окупованої АР Крим та не є співмірними із заподіяною шкодою основам національної безпеки України. Вказівка захисника на те, що дії ОСОБА_8 не є формою державної зради, а такі дії можливо кваліфікувати за ст. 111-1 КК України, але на час вчинення інкримінованих ОСОБА_8 дій така кваліфікація в КК України була відсутня, спростовується встановленими судом першої інстанції обставинами, які перевірені апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги захисника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду вироку, у зв'язку із чим підстав для її задоволення не встановлено. Призначаючи покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував вимоги ст..ст. 50, 65 КК України, дані про особу обвинуваченої, обставини та тяжкість вчиненого, наслідки злочину та призначив достатнє покарання. Керуючись ст.ст.405,407 КПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4