Апеляційне провадження № 22-ц/824/9231/2023
Справа № 754/17548/21
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Зотько Т.А. в м. Києві у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, просив усунути перешкоди у спілкуванні, побаченнях та вихованні з малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не вчиняти дії щодо перешкоджання у спілкуванні, побаченнях та вихованні малолітніх дітей, надаючи можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти з батьком дітьми, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дітей, а також надаючи точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання (перебування) малолітніх дітей, а у разі настання таких змін повідомляти позивача про це особисто і негайно, тобто протягом 5 календарних днів після настання таких обставин, визначити способи та порядок участі батька в спілкуванні та вихованні малолітніх дітей за наступним графіком побачень: кожні вихідні дні (субота та неділя), а саме з 08:00 суботи до 22:00 неділі з правом проживання та виїзду за межі населеного пункту, де проживають діти разом з матір'ю, кожен день народження сина ОСОБА_5 , дочки ОСОБА_5 та інші святкові дні за попередньою домовленістю з матір'ю ОСОБА_1 , в будь-який вільний для дітей час протягом дня безперешкодно спілкуватися з дітьми за допомогою будь-яких засобів зв'язку, у тому числі шляхом використання програм Skype, Viber, Telegram чи інших месенджерів.
Позов мотивував тим, що перебував з відповідачем у шлюбі, розірваному рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року, під час даного шлюбу народжено дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням суду від 05 липня 2019 року визначено місце проживання дітей з матір'ю.
ОСОБА_2 своєчасно та в повному обсязі сплачує аліменти на утримання дітей відповідно до судового наказу, заборгованість відсутня. Фактично з моменту розлучення між сторонами існують непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні спільних дітей, відповідач створює постійні перешкоди у спілкуванні, забороняє зустрічі батька з дітьми, вчиняє інші протиправні дії, що унеможливлюють участь батька у вихованні дітей. Йому достовірно не відомо про конкретне місце та умови проживання дітей, їх спосіб життя, рівень розвитку та психічне здоров'я. Позивач позбавлений будь-якої можливості спілкуватися з ними, бачитись, проводити спільно час, відпочивати, приймати участь у вихованні. Вважає, що своїми діями відповідач ігнорує бажання дітей, не враховує їх інтереси та завдає психоемоційних страждань, позбавляючи дітей не тільки прав на спілкування, любов та турботу зі сторони батька, але і спілкування з родичами по лінії батька.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року позов задоволено частково, усунуто ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні, побаченнях та вихованні малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не вчиняти дій щодо перешкоджання у спілкуванні, побаченнях та вихованні малолітніх дітей, надаючи можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти батька з дітьми, а також надаючи точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання (перебування), малолітніх дітей, а у разі настання таких змін повідомляти позивача про це особисто протягом 5 календарних днів після настання таких обставин. Визначено способи та порядок участі батька в спілкуванні та вихованні малолітніх дітей за наступним графіком побачень: - кожні перші та треті вихідні дні (субота та неділя) кожного місяця, а саме: з 10 годин 00 хвилин суботи до 18 годин 00 хвилин неділі з можливістю, після скасування введеного в Україні воєнного стану, проживання та виїзду за межі населеного пункту, де діти проживають разом з матір'ю, за попереднім повідомленням та погодженням з матір'ю дітей; - кожен день народження малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інші святкові дні, з дотриманням вимог навчального процесу та за попередньою домовленістю з матір'ю дитини - ОСОБА_1 ; кожен день народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інші святкові дні з дотриманням вимог навчального процесу та за попередньою домовленістю з матір'ю - ОСОБА_1 ; в будь який вільний для дітей час протягом дня з дотриманням вимог навчального процесу безперешкодно спілкуватися з сином та донькою за допомогою будь-яких засобів зв'язку, у тому числі шляхом використання програм: Sкуре, Vіbег, Теlеgram чи інших месенджерів. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року та закрити провадження в справі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що 12 лютого 2022 року нею на адресу суду був направлений відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд закрити провадження в справі в зв'язку з відсутністю предмета спору, вказувала, що ніяких перешкод у спілкуванні з дітьми позивачу не створювала, оскільки останній має можливість спілкування з дітьми як в Україні, так і за місцем їх проживання, однак сам не бажає зустрічатись зі своїми дітьми, не цікавиться їх станом здоров'я, не враховує їх інтересів, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Наводила зміст ст. 264, 76 - 79, 81 ЦПК України, п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вказувала, що з тексту оскаржуваного рішення судом першої інстанції всупереч наведених статей ЦПК України не встановлено жодної обставини, на яку посилався позивач та не було надано оцінки жодному доказу, на який посилалася відповідач. Позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, які б безперечно свідчили про створення відповідачем перешкод позивачу у спілкуванні з дітьми. Водночас, нею було надано достатньо доказів, які б свідчили про зворотне.
Позивачу було достовірно відомо адресу, за якою проживають діти та в якій школі вони навчаються, він постійно спілкується з дітьми по телефону, йому повідомлялось про приїзди дітей в Україну, щоб він міг з ними зустрітись, ніяких перешкод щодо спілкування та участі у вихованні дітей позивачу з її сторони не створювалось.
Вказувала, що судом розглянуто справу та ухвалене рішення без її участі та без участі її представника, якими були подані та задоволені судом заяви про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Кожне судове засідання вони очікували на відеозв'язок з судом, але запрошені до відеоконференції не були.
Вважала, що таким чином була позбавлена судом в доступі до правосуддя, права на захист своїх законних прав та інтересів, здійснення судочинства на засадах змагальності сторін, рівності права сторін щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, а також на всебічне і повне з'ясування обставин справи задля ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилався на те, що апелянт не уточнює, якими саме доказами спростовуються доводи позивача про наявність перешкод в спілкуванні, а документи, які подавались відповідачем до суду першої інстанції в розумінні ЦПК України не можна вважати належними та допустимими доказами.
З аналізу всіх наданих документів вбачається, що жоден з них не спростовує доводи позивача відносно того, що мати чинить перешкоди в спілкуванні батька з дітьми, які перетинають державний кордон України та проживають на території іншої держави з порушенням законодавства. Посилання відповідача на те, що позивач знає конкретне місце перебування дітей, не відповідають дійсності. Така інформація після припинення шлюбних відносин приховувалася від батька та не надавалася навіть працівникам правоохоронних органів. ОСОБА_1 ніколи не повідомляла позивача про те, що вона з малолітніми дітьми планує перетинати межі України та проживати в Чехії.
Одночасне намагання позивач врегулювати конфлікт зі своєю колишньою дружиною через орган, що займається справами дітей в Чехії, ініціювання судових процесів та намагання вирішити питання на національному рівні говорить про очевидну заінтересованість ОСОБА_2 в тому, щоб проводити час з дітьми, бачитися з ними, приймати участь в питаннях, які стосуються їхнього навчання, лікування, дозвілля тощо.
З тексту апеляційної скарги вбачається, що відповідач фактично заперечує проти задоволення лише однієї вимоги - вчинення перешкод у спілкування батька з дітьми, жодних аргументів, які б свідчили про непогодження з оскаржуваним рішенням в частині встановлення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми відповідачем не наводиться, і власний графік побачень з дітьми відповідач не пропонує.
В судове засідання апеляційної інстанції з'явилася представник позивача ОСОБА_7 . Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та вручення судових повісток про виклик регулюється ст. 128 ЦПК України.
Відповідно до ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, параграф 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення відповідача та її представника про розгляд справи в суді 23 лютого 2023 року.
В матеріалах відсутні докази повідомлення відповідача та її представника про дату, час і місце розгляду справи шляхом вручення судових повісток або шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Наявна на а. с. 85 т. 2 довідка Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року про доставку sms одержувачу ОСОБА_1 таким доказом бути не може, з огляду на те, що позивачем не подавалася до суду заява про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення, а відтак повідомлення в такому вигляді і складання довідок про доставку SMS-повідомлення щодо документу «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» не можна вважати належним, оскільки відповідно до п. 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Крім того, судом першої інстанції не було застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, та ухвалено рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Визначаючи спосіб участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні шляхом встановлення графіку зустрічей, запропонованого позивачем, суд першої інстанції фактично погодився з цим графіком, який було складено ОСОБА_2 на власний розсуд.
Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції вживалися заходи щодо отримання від Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування письмового висновку щодо розв'язання спору, однак вказаний орган повідомив про неможливість підготувати та надати до суду висновок щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми в зв'язку з виїздом матері ОСОБА_1 разом з дітьми до Республіки Чехія (а. с. 60 - 61 т. 2).
Отже, судом першої інстанції не дотримано вимоги ст. 19 СК України щодо отримання висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, при цьому самим судом першої інстанції не досліджувалися умови проживання дітей, їх звичний спосіб життя та дозвілля, навчальний розклад, відтак, висновки суду першої інстанції, що саме такий графік відповідатиме віку дітей та особливостям їх розвитку, навчання, виховання, необхідності розпорядку дня та відпочинку, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, і виходять із припущень, що є недопустимим.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції не було виконано процесуальний обов'язок щодо здійснення повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, і оскільки відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу розглядом судом справи за її відсутності без повідомлення належним чином, а також, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, таке рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що предмет спору відсутній і провадження в справі підлягає закриттю, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2020 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що «закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань».
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/47/18 (провадження № 61-2018св19).
Разом із тим, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що йому з боку відповідача створюються перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей, у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 наводила зустрічні аргументи, при цьому сторони процесуальною можливістю припинити подальший розгляд справи шляхом залишення позову без розгляду, укладення мирової угоди не скористались, що свідчить про наявність між ними неврегульованих спірних питань.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про необхідність закриття провадження в справі в зв'язку з відсутністю предмету спору в справі є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, апеляційний суд виходить із наступного.
Судом встановлено, що сторони по справі мають двох спільних малолітніх дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 27, 28 т. 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а. с. 45-46 т. 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_1 (а. с. 47 - 50 т. 1).
Відповідачем ОСОБА_2 на підставі судового наказу сплачуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання двох дітей.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1, 7 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1, 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини, а положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ).
Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачем ОСОБА_1 здійснюються перешкоди йому як батьку у спілкуванні з дітьми, які полягають у самочинному вивезенні дітей без його згоди за межі України, їх переховуванні, обмеженні у спілкуванні з дітьми, і просив усунути такі перешкод шляхом зобов'язання відповідача не вчиняти дій щодо перешкоджання у спілкуванні, побаченнях та вихованні дітей, надаючи можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти з дітьми, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька, надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця проживання та навчання дітей, повідомляти про зміну цих місць, а також просив визначити способи та порядок участі батька в спілкуванні та вихованні дітей шляхом встановлення запропонованого ним графіку побачень.
На підтвердження обставин, якими ОСОБА_2 обґрунтовував свої вимоги, ним надано наступні докази:
Копії свідоцтв про народження ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , батьками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 27 - 28 т. 1),
Копію рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року, яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 45 - 46 т. 1),
Копії довідок про реєстрацію місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_5 за місцем проживання батька ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (а. с. 29 - 31 т. 1),
Копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 10 листопада 2021 року за судовим наказом № 754/10718/18, згідно якого борг по виплаті аліментів станом на 10 листопада 2021 року відсутній (а. с. 34 - 35 т. 1),
Копію заяви ОСОБА_2 до Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 25 серпня 2021 року, в якій він просив вжити заходів, спрямованих на встановлення фактичного місця проживання/місце перебування його малолітніх дітей (а. с. 36 - 37 т. 1),
Копії заяв ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 25 серпня, 06 листопада 2021 року, в яких він просив повідомити про фактичне місце проживання/місця перебування їх малолітніх дітей, не перешкоджати йому у можливості бачитись з дітьми та не перешкоджати їхньому спілкуванню, визначити способи участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними (а. с. 39, 42 т. 1),
Копію заяви ОСОБА_2 до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 серпня 2021 року, в якій він просив провести інспекційне відвідування одержувача аліментів ОСОБА_1 щодо цільового витрачання аліментів на дітей, сплачені ним на утримання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 51 - 52 т. 1),
Копію заяви ОСОБА_2 до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 15 вересня 2021 року, в якій заявник просив встановити йому порядок побачень з дітьми (а. с. 55 - 58 т. 1),
Копію повідомлення Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 жовтня 2021 року № 102223-10223/Б-1231-1077, згідно якого 01 жовтня 2021 року працівниками Служби спільно з фахівцями із соціальної роботи Деснянського району в м. Києві Центру соціальних служб було здійснено виїзд з метою обстеження житлово-побутових умов проживання малолітніх дітей за адресою АДРЕСА_1 , під час інспектування було з'ясовано, що діти за вищезазначеною адресою не проживають, фактичне місце проживання дітей АДРЕСА_2 , враховуючи вищевикладене, у Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації відсутні правові підстави для розгляду питання по суті (а. с. 54 т. 1),
Копію відповіді Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 жовтня 2021 року № 10223-10223/Б-1360-1052, згідно якого, оскільки фактичним місцем проживання дітей є АДРЕСА_2 , у Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації відсутні правові підстави для розгляду питання по суті (а. с. 61 - 62 т. 1),
Копію витягу з бази даних щодо перетинання неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державного кордону України за період з 01 січня 2019 року по 05 жовтня 2021 року, згідно якого востаннє діти перетинали державний кордон України 21 серпня 2021 року, 21 серпня 2021 року (виїзд) (а. с. 65 - 66 т. 1),
Копію скарги в інтересах ОСОБА_2 до Адміністрації державної прикордонної служби України щодо порушення строку перебування малолітніх дітей за межами України від 12 листопада 2021 року (а. с. 72 - 76 т. 1),
Копію скарги в інтересах ОСОБА_2 до Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей від 12 листопада 2021 року (а. с. 77 - 79 т. 1),
Копію скарги в інтересах ОСОБА_2 до Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про проведення інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, зареєстрованої 28 серпня 2021 року (а. с. 80 - 83 т. 1),
Копії скарг в інтересах ОСОБА_2 до Радника - уповноваженого Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації щодо недопущення подальшого порушення посадовими особами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації вимог законодавства та притягнення їх до відповідальності (а. с. 84 - 91 т. 1).
Спростовуючи доводи ОСОБА_2 , відповідачем ОСОБА_1 повідомлено, що в 2017 році вона виїхала до Республіки Чехія і влаштувалась там на роботу, підписавши трудовий договір. В грудні 2018 року ОСОБА_2 також уклав трудовий договір з цією ж компанією і також виїхав до Республіки Чехія, де сторони деякий час проживали разом із своїми дітьми за адресою АДРЕСА_2 , з моменту укладення договору оренди квартири місце проживання ОСОБА_1 та дітей не змінювалось, отже позивачу достеменно відомо, де на даний час проживає відповідач. На даний час ОСОБА_1 працює в Республіці Чехія, діти навчаються в школі в м. Млада Болеслав, приїжджають на канікули в Україну, у них є свій звичний спосіб життя і вони не можуть підлаштовуватись під запропонований батьком графік зустрічей, оскільки для цього їм необхідно буде кожного тижня виїжджати в Україну та повертатись до Республіки Чехія, що може зашкодити фізичному та психологічному стану дітей. При цьому відповідач ніколи не заперечувала, щоб батько приїжджав та зустрічався з дітьми в Республіці Чехія. Спростовувала твердження позивача, що він позбавлений будь-якої можливості спілкуватись зі своїми дітьми, оскільки майже кожного дня він спілкується з сином по телефону.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано наступні докази:
Копії трудових договорів, укладених ОСОБА_1 в 2016 році та ОСОБА_2 в 2018 році та Торговою компанією Topdent s.r.o. (а. с. 147 - 156 т. 1),
Копії проїзних документів (а. с. 131 - 146 т. 1),
Копію договору оренди, перекладеного з чеської мови, згідно якого договір укладено між орендодавцями ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та орендарем ОСОБА_1 , предметом оренди є житлова площа № 1281, яка перебуває у власності орендодавця по АДРЕСА_2 , строк оренди з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2019 року з можливістю пролонгації. Згідно угоди про внесення змін до договору, строк дії договору продовжено до 30 квітня 2023 року (а. с. 174 т. 1),
Копію повідомлення орендодавців, перекладене з чеської мови, згідно якого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які постійно проживають за адресою АДРЕСА_3 , повідомляють, що ОСОБА_1 бере в них в оренду квартиру за адресою АДРЕСА_2 від 01 травня 2018 року, від січня 2019 року з нею проживають її діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в січні 2019 року з ними проживав чоловік ОСОБА_1 , з яким виникли проблеми, які мусила вирішити поліція, яку вони викликали (а. с. 157 т. 1),
Копію довідки Факультетської лікарні в Мотолі від 22 січня 2020 року, перекладеної з чеської мови, згідно якої ОСОБА_4 з вересня 2019 року перебуває під моніторуванням на кафедрі дитячої гематології та онкології, регулярно через 6 місяців діагнозу гангліонейробластома та операції 07 березня 2018 року в Україні, моніторинг необхідний в онкологічній клініці Університетської лікарні Мотол у Празі (а. с. 187 т. 1),
Копію рішення про прийняття ОСОБА_4 до школи від 28 квітня 2021 року, прийнятого початковою школою Др. Едварда Бенеша в м. Млада Болеслав, а саме до першого класу 2021/2022 шкільний рік (а. с. 190 т. 1),
Копію рішення про прийняття ОСОБА_5 до школи від 25 січня 2019 року, прийнятого початковою школою Др. Едварда Бенеша в м. Млада Болеслав, з 01 лютого 2019 року (а. с. 196 т. 1).
Роздруківку журналу вхідних та вихідних дзвінків з абонентом «папа» за жовтень - грудень 2021 року (а. с. 199 - 203 т. 1).
Крім того, на а. с. 64 т. 2 знаходиться копія заяви ОСОБА_1 від 22 вересня 2022 року до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, в якій заявником повідомлялось, що вона на теперішній час постійно проживає в Чеській Республіці за адресою АДРЕСА_2 , на початку січня 2019 року вона та діти разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 виїхали заплановано з Києва та Чехії, за декілька днів після непорозуміння та сварки, що сталася між ними, ОСОБА_2 повернувся до України, а діти залишились з нею; вже за два тижні ОСОБА_5 був зарахований до чеської школи, а ОСОБА_4 - до чеського дитячого садочку, зараз також навчається у школі, крім того, діти відвідують гуртки, ОСОБА_1 працює весь час в одній чеській клініці, має постійний дохід.
Таким чином, надані позивачем докази в своїй сукупності не підтверджують стверджуваних ОСОБА_2 обставин створення відповідачем перешкод у спілкуванні з дітьми та необхідність визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні згідно запропонованого ним графіку, з огляду на встановлені судом обставини, підтверджені доказами, наданими сторонами, та їх поясненнями, що в 2018 році сторони разом з дітьми виїжджали спільно до Республіки Чехії, де проживали деякий час разом, після чого позивач повернувся до України, чим спростовуються його доводи про самочинну зміну відповідачем ОСОБА_1 місця проживання дітей.
Враховуючи наведене, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 під час подання позову достеменно знав про місце проживання дітей та відповідача у Республіці Чехія з 2018 року, не можуть вважатися доказами чинення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дітьми надані позивачем подані в 2021 році заяви та скарги до органів поліції, служби у справах дітей та сім'ї, Радника - уповноваженого Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації щодо встановлення та повідомлення ОСОБА_2 фактичного місця проживання малолітніх дітей, щодо відсутності згоди батька щодо перетину дітьми державного кордону України, щодо проведення інспекційного відвідування ОСОБА_1 як отримувача аліментів за місцем її реєстрації у м. Києві.
Натомість, наданою відповідачем роздруківкою журналу вхідних та вихідних дзвінків з абонентом «папа» за жовтень - грудень 2021 року (а. с. 199 - 203 т. 1), підтверджується систематичність спілкування позивача з сином засобами телефонного зв'язку.
Апеляційний суд приймає до уваги, що згідно пояснень представника позивача ОСОБА_2 , у нього народилася третя дитина, а відтак відповідно до чинного законодавства України він не позбавлений можливості перетинати державний кордон України і особисто спілкуватися зі своїми дітьми у Республіці Чехія за домовленістю з їх матір'ю ОСОБА_1 .
Доказів недопущення особистого спілкування позивача з дітьми за місцем їх проживання з боку відповідача ОСОБА_2 надано не було, як і не надано доказів незаконного вивезення відповідачем дітей за межі України.
Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції вживалися заходи щодо отримання від Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування письмового висновку щодо розв'язання спору, однак вказаний орган повідомив про неможливість підготувати та надати до суду висновок щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми в зв'язку з виїздом матері ОСОБА_1 разом з дітьми до Республіки Чехія (а. с. 60 - 61 т. 2).
При цьому в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що запропонований позивачем графік побачень, складений на власний розсуд, відповідатиме якнайкращим інтересам неповнолітніх дітей, які мають постійне місце проживання та навчання в Республіці Чехія, мають свій звичний спосіб життя, який жодним чином позивачем у даному графіку не враховано і відповідних доказів узгодження запропонованого ним графіку зі способом життя дітей суду не надано.
Апеляційний суд також враховує заперечення відповідача ОСОБА_1 , що даний спосіб спілкування передбачає щотижневий виїзд неповнолітніх дітей разом з матір'ю в Україну та повертатись до Республіки Чехія, що може зашкодити фізичному та психологічному стану дітей, а також покладає на неї значні фінансові витрати на транспорт.
Відсутність висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми унеможливлює вирішення даного спору апеляційним судом самостійно в силу вимог ст. 19 СК України.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що в судовому засіданні апеляційної інстанції сторонами та їх представниками повідомлено, що спір щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми на даний час розглядається компетентними органами Республіки Чехія, і вважає за доцільне розгляд даного спору саме за місцем проживання дітей, що відповідатиме їх якнайкращим інтересам.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, апеляційний суд приходить до висновку, що за наслідками апеляційного перегляду обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, не знайшли свого підтвердження, відтак, позов є необґрунтованим, недоведеним і задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для його скасування, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат, та оскільки відповідачем сплачено за подання апеляційної скарги 1362 грн. і за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, вказані судові витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.
ОСОБА_2 відмовити в позові до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1362 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 30 червня 2023 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.