1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 30 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року,
за участі: прокурора представника ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на майно, яке тимчасово вилучене 13 квітня 2023 року під час проведення обшуку у житловому приміщенні за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього.
Приймаючи рішення, слідчий суддя зазначив про наявність правових підстав для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо строку апеляційного оскарження зазначає, що в судовому засіданні оголошено лише резолютивну частину ухвали, без вручення короткого тексту, а повний текст оскаржуваного рішення представником отримано 09 травня 2023 року.
Представник вважає вказану ухвалу незаконною та необґрунтованою з огляду на наступне.
Зауважує, що судом першої інстанції чітко визначено, що ухвалою надано дозвіл на відшукання речей і документів щодо фінансово-господарської діяльності ряду суб'єктів господарювання за відповідний період 2020-2022 років, а дозвіл на вилучення інших речей не надавався.
Стверджує, що під час обшуку працівниками СБУ не було вилучено жодного документу по взаємовідносинам з будь-яким із вказаних в ухвалі підприємств.
Зазначає, що вилучений носій інформації відноситься до електронних інформаційних систем, який слідством належним чином не оглянуто. Звертає увагу, що ноутбук не був захищений системою логічного захисту, доступ до нього не обмежувався її власником, а тому, на думку представника, у слідчих було достатньо часу, щоб переконатись у тому, що носій не містить жодних документів або даних, які стосуються кримінального провадження, однак прокурором не надано доказів необхідності вилучення такого предмету.
Вказує, що на вилученому носієві інформації ОСОБА_6 зберігала виключно сімейні фотографії та відеозаписи, він не використовувався для роботи і має виключно сімейну цінність, іншої цифрової копії сімейного альбому немає.
На переконання представника, ноутбук не може бути речовим доказом вчинення кримінального правопорушення, він не зберіг на собі його сліди, не був об'єктом кримінально протиправних дій і не отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення, як і не відповідає будь-якій із ознак, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
Вважає, що в порушення ч. 5 ст. 110 КПК України у своїй постанові про визнання речовими доказами слідчий жодним чином не мотивував, яким чином він прийшов до такого висновку, і що саме такий доказ підтверджує у кримінальному провадженні та для чого потрібний, що також відсутнє і в клопотанні прокурора про накладення арешту на майно.
Зауважує, що ч. 2 ст. 100 КПК України визначено, що речові докази, які отримані або вилучені слідчим оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду, однак такий протокол прокурором не надано, що, на думку представника, свідчить про те, що такий комп'ютер доказом не являється.
Стверджує, що арешт ноутбуку нелогічний, адже ОСОБА_6 є працівником ТОВ «Інтерекерама» і в іншому судовому засіданні, де розглядалось питання про можливість накладення арешту на все вилучене майно вказаного підприємства, слідчим суддею відмовлено у його задоволенні, посилаючись на те, що причетність ТОВ «Інтеркерама» до здійснення діяльності на території російської федерації вже була предметом досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні.
Зазначає, що в судовому засіданні не досліджувались матеріали кримінального провадження, як і матеріали сторони захисту.
Звертає увагу на постанову прокурора про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 23 лютого 2023 року, в якій вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні з самого початку розпочато відносно ОСОБА_8 та діяльності його компаній.
Вважає, що сайти, оглянуті слідством не мають жодного відношення до ТОВ «Інтеркерама» і, на думку представника, хтось у власних цілях, у незаконний спосіб використовує на території ворожої держави логотип компаній, що свідчить про факт вчинення стосовно суб'єкта господарювання злочину, а саме порушення авторського права і суміжних прав.
Наголошує, що після початку агресії та вторгнення збройних сил рф на територію України 24 лютого 2022 року, всі взаємовідносини, поставки продукції та інше з контрагентами з рф було припинено.
Зазначає, що в рамках здійснення досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, у ТОВ «Інтеркерама» витребувано всі оригінали документів із контрагентами російської федерації, по яким проведено судово-економічну експертизу, за результатами якої не встановлено фактів провадження господарської діяльності у взаємодії з резидентами рф у відповідні періоди 2021-2022 років.
Стверджує, що з вересня 2022 року ОСОБА_9 не має жодного відношення до ТОВ «Інтеркерама», оскільки згідно нових реєстраційних даних стовідсотковим власником статутного капіталу ТОВ «Інтеркерама» є громадянка Республіки Мальта ОСОБА_10 .
Зауважує, що єдиним джерелом твердження того факту, що у ОСОБА_9 наявне громадянство рф є виключно допит працівника СБУ, проведений працівником СБУ.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, виступ прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, який викладено у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, у випадку коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив у інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
Водночас, у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України.
Як видно з матеріалів справи, повний текст ухвали слідчого судді оголошено 02 травня 2023 року за відсутності учасників провадження, у зв'язку з чим у даному конкретному випадку колегія суддів вважає за можливе поновити представнику строк апеляційного оскарження.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управління Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 10 жовтня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22022000000000540за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-2, ч. 2 ст. 111, ч. 3 ст. 209 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 17 липня 2020 року Антимонопольним комітетом України надано дозвіл ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримати у власність по 50% статутного капіталу ТОВ «Надра-Геоінвест», яке здійснювало розробку Скоробогатківського нафтогазоконденсатного родовища у Полтавській області.
Також встановлено, що керівник ТОВ «Надра-Геоінвест» ОСОБА_13 , вступивши у злочинну змову із засновниками підприємства ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , довіреною особою родини - ОСОБА_14 та іншими невстановленими особами під час здійснення господарської діяльності у період 2020-2023 років відобразили реалізацію товарів на адресу підприємств з ознаками ризиковості, зокрема ТОВ «СПК», ТОВ «Біо-Етанол», ТОВ «Хімконсалтинг Трейд», що мають транзитно-конвертаційну спрямованість, з метою надання правомірного вигляду отриманню вказаних коштів та їх використанню, здійснивши фінансову операцію з коштами в особливо великому розмірі, чим вчинили легалізацію (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом.
Відповідно до отриманих під час досудового розслідування матеріалів встановлено, що засновниками підприємства ТОВ «Надра-Геоінвест» під час здійснення господарської діяльності у період 2020-2023 років та проведених фінансових операцій, пов'язаних з зарахуванням коштів на рахунки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на загальну суму 4,7 мільярди гривень від ТОВ «Надра-Геоінвест» в якості виплати дивідендів, попередньо надійшли від групи компаній з ознаками ризиковості, що може свідчити про зміну схеми ухилення від сплати податку «контрабанди» на схему виплати дивідендів та відображення реального продажу газу з метою надання правомірного вигляду отриманню вказаних коштів та їх використання, тобто вчинили дії, спрямовані на легалізацію (відмивання) коштів, отриманих злочинних шляхом.
Крім цього, встановлено, що засновники підприємства ТОВ «Надра-Геоінвест» ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , отримуючи дивіденди від газодобувної діяльності на території України, здійснюють фінансування діяльності підконтрольного родині Гузенко суб'єкту господарювання ТОВ «Інтеркерама», бенефіціарним власником якого до 22 вересня 2022 року був ОСОБА_9 , використовуючи для цього підконтрольні підприємства групи компаній «ВОГ» з реєстрацією на території рф, зокрема ООО «Вог-Инвест», шляхом постачання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) до рф та ТОТ України поза митним контролем.
Поряд з цим встановлено, що з метою уникнення санкцій та приховування своєї діяльності 22 вересня 2022 року ОСОБА_9 здійснив продаж своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Інтеркерама» ОСОБА_10 та вийшов зі складу бенефіціарних власників підприємства.
13 квітня 2023 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено, зокрема, ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього.
14 квітня 2023 року прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 на адресу Шевченківського районного суду міста Києва направлено клопотання про накладення арешту на вказане майно, яке було вилучене 13 квітня 2023 року під час проведення обшуку у житловому приміщенні, де проживає ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року клопотання прокурора задоволено.
Таке рішення слідчого судді, колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і вмотивованим, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, у тому числі збереження речових доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22022000000000540 про накладення арешту на майно, що вилучене 13 квітня 2023 року під час проведення обшуку у житловому приміщенні, де проживає ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього, слідчий суддя, як убачається з оскаржуваної ухвали, вивчивши клопотання прокурора та дослідивши матеріали, додані до нього, прийшов до правильного висновку, щодо необхідності накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, перевіривши при цьому наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
Слідчий суддя обґрунтовано встановив, що накладення арешту на згадане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши наявні матеріали провадження, у тому числі постанову старшого слідчого в особливо важливих справах 2 відділу 4 управління Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_15 від 13 квітня 2023 року про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього, який вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , необхідний органу досудового розслідування для проведення експертного дослідження, яке призначене 18 квітня 2023 року та 20 квітня 2023 року направлено експерту для виконання, що відповідає вимогам ст.ст. 168, 170 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
На переконання колегії суддів клопотання прокурора про арешт майна цілком відповідає вимогам ст. 171 КПК України, зокрема, містить підстави і мету відповідно до положень ст. 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності підстав для арешту майна та не є безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності з вимогами ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, що вилучене 13 квітня 2023 року під час проведення обшуку у житловому приміщенні, де проживає ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. При цьому, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на згадане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому твердження в апеляційній скарзі стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, автором апеляційної скарги не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, у провадженні не вбачається.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника, навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Поновити представнику ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , строк апеляційного оскарження.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на майно, яке тимчасово вилучене 13 квітня 2023 року під час проведення обшуку у житловому приміщенні за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук марки «НР» з написом «ProBook-4540S», «SRS Premium Sound», сірого кольору із зарядним пристроєм до нього, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Унікальний номер справи 761/13207/23 Справа №11-сс/824/3243/2023 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції: ОСОБА_16 Доповідач: ОСОБА_1