21 червня 2023 року
справа №380/1417/23
провадження № П/380/1435/23
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Сервіс», представник-Дудяк Р.А.
до проІвано-Франківської міської ради, представник - Буджак В.С., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради, представник- Устінський А.В. визнання протиправним та скасування рішення
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Сервіс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача: Комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Івано-Франківської міської ради (31 сесія) восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди» вирішено: «1. Відмовити в продовженні та припинити з 31.12.2022 року договір оренди №ДО-3493 від 23.01.2012р. нежитлових приміщень площею 14167,72 кв.м, розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий сервіс», в зв'язку з необхідністю використання об'єкта оренди для власних потреб балансоутримувача - Комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 44901319, юридична адреса 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7).
Підстава: абзац 3 частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частина 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», лист комунального підприємства «Муніципальні ринки» вх.№3991/01-15/18 від 30.11.2022р.
2. Уповноважити міського голову Р.Марцінківа та/або заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради М.Вітенка вчиняти всі необхідні дії, пов'язані з припиненням договору оренди зазначеного в п.1 цього рішення, зокрема, але не виключно, підписувати листи, заяву про державну реєстрацію припинення права оренди, акт приймання-передачі від орендаря до орендодавця об'єкта оренди тощо».
Позивач вважає спірне рішення Івано-Франківської міської ради №213-31 від 02.12.2022 року «Про припинення договору оренди» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при прийнятті відповідачем порушено процедуру прийняття рішення, а саме порушення статей 4, 10, 14, 29, 30 Регламенту Івано-Франківської міської ради. Вказане сторонами по справі та третьою особою не заперечується.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що сесійне засідання 02.12.2022 року тривало 10 хв. 31 с. (відповідно до відеозапису та аудіозапису) включно з процедурою реєстрації депутатів, гімном України, хвилиною мовчання, молитвою, привітанням одного з депутатів з днем народження, і, власне розглядом семи питань порядку денного.
Водночас, з протоколу 31 позачергової сесії восьмого скликання Івано-Франківської міської ради від 02.12.2022 року випливає, що сесійне засідання 02.12.2022 року тривало 08 хв. 00 с. На відеозаписі видно, що при розгляді шостого питання порядку денного - «Про припинення договору оренди» - доповідач: Матешко Віталій (починаючи з 7 хв. 16 с відеозапису), а в протоколі 31 позачергової сесії восьмого скликання Івано-Франківської міської ради від 02.12.2022 року значиться доповідач: М.Вітенко - заступник міського голови - директор Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства міської ради.
Звертає увагу, що Р.Марцінків при розгляді шостого питання порядку денного - «Про припинення договору оренди» - допускає судові розгляди справ, дослівно: «Ми не застраховані від судів, тобто, як воно в суді буде, то вже інше питання, щоб потім ніхто не сказав, що ми не вчинили….. » (починаючи з 7 хв. 37 с. відеозапису).
Позивач наполягає на тому, що оскаржуване рішення приймалося поспіхом, без доповіді заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства міської ради - М.Вітенка, без попередньої належної підготовки для обговорення і без обговорення депутатським корпусом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.
Відповідач та третя особа проти позову заперечили з підстав, що розпорядженням міського голови від 01.12.2022 №319-р «Про скликання позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання» скликати позачергову 31 сесію міської ради 02.12.2022 року о 10.00 годині. Згідно даного розпорядження на обговорення сесії міської ради пропонувалося винести питання: про земельні питання; різне.
Відповідно до ч. 4 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради. Аналогічна норма відображена у п.2.1 ст. 10 Регламенту Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 26.11.2020 №306-1 сесії Ради, крім першої, скликаються міським головою.
Згідно п. 3 ст. 10 Регламенту розпорядження (рішення) про скликання сесії невідкладно надсилається секретарю Ради та відповідному виконавчому органу Ради, які зобов'язані вжити заходів щодо його виконання. Секретар Ради організовує інформування кожного депутата Ради про скликання сесії у письмовій або електронній формі, у телефонному режимі або в інший можливий спосіб. Розпорядження (рішення) про скликання позачергової сесії Ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш, як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.
Відповідно до п. 3 ст. 14 Регламенту порядок денний сесії Ради затверджується Радою відповідним рішенням на кожній сесії Ради.
Враховуючи наведене, у розпорядженні міського голови про скликання позачергової сесії ради може міститися тільки орієнтовний перелік питань для розгляду депутатами на сесії, оскільки порядок денний затверджується безпосередньо радою на кожній сесії ради.
Рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди» прийнято на позачерговій 31 сесії міської ради восьмого скликання та було передбачено у порядку денному позачергової 31 сесії міської ради 02.12.2022 під шостим номером та зазначена інформація, що по даному рішенню доповідає М.Вітенко - заступник міського голови - директор Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства.
Стосовно тверджень позивача, що проект рішення Івано-Франківської міської ради «Про припинення договору оренди» не містить інформації про ініціаторів внесення на розгляд ради, а також те, що даний проект не погоджений (не завізований) уповноваженими на це особам, зазначає, що відповідно до п.1 ст.29 Регламенту проект рішення на розгляд Ради може вносити: міський голова; секретар Ради; депутат Ради; постійні комісії Ради; депутатські фракції та групи; виконавчий комітет міської ради; громадяни міста в порядку місцевої ініціативи.
Проект рішення Івано-Франківської міської ради «Про припинення договору оренди» попередньо розглядався на засіданні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, за результатами розгляду прийнято рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 01.12.2022 №1219 «Про внесення на розгляд міської ради проекту рішення «Про припинення договору оренди». На титульній сторінці проекту рішення «Про припинення договору оренди» зазначено, що дане рішення приймається враховуючи пропозиції виконавчого комітету міської ради від 01.12.2022. Проект рішення був оприлюднений 01.12.2022 на офіційному сайті Івано-Франківської міської ради за посиланням (http://www.namvk.if.ua/prdt/803401/) та розглядалося на постійній депутатській комісії з питань містобудування та земельних відносин, оренди та приватизації комунального майна.
Стосовно тверджень позивача, що проект рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди» прийнято з порушенням регламенту та не оприлюднено за 10 робочих днів до дати його розгляду, зазначає, що відповідно до ч.11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
За змістом ч. 4 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання».
Відповідно до абз. 2 п. 4 ст. 10 Регламенту документи на позачергову сесію надаються депутатам під час їх реєстрації перед сесією, відтак, міською радою не порушено жодних норм, щодо не опублікування проекту рішення за 10 робочих днів до дати його розгляду, оскільки такий обов'язок у відповідача у період дії воєнного стану відсутній.
Наголошує, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення прийняття відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта.
Таким чином, саме по собі порушення процедури може бути підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Комунальним підприємством «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради подано письмові пояснення, в яких зазначає, що п. 6.2.1 Договору оренди №ДО-3493від 23.01.2012 передбачено, що припинення чи розірвання цього договору може мати місце у випадку закінчення строку, на який цей договір було укладено. Про припинення договору оренди в цьому випадку сторони письмово повідомляють одна одну в будь-який час, але не пізніше як в місячний термін з дня закінчення терміну дії цього договору. Згідно пункту 6.5.4 Договору, договір оренди не підлягає продовженню у випадку необхідності використання приміщень для потреб територіальної громади міста.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди держаного та комунального майна в період воєнного стану» визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.01.2021 №56-4 «Про створення комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради» вирішено створити комунальне підприємство «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради та затверджено статут даного підприємства. Згідно статуту одним з основних напрямів діяльності КП «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради є організація торгівлі сільськогосподарською продукцією, продовольчими, непродовольчими товарами.
Пунктом 8 рішення Івано-Франківської міської ради «Про використання об'єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади» №194-30 від 18.11.2022 вирішено закріпити за комунальним підприємством «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради» на праві господарського відання з постановкою на баланс будівлю критого ринку загальною площею 14167,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Дністровська, 5 (РНОНМ: 308298926101).
Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.11.2022 було зареєстровано право господарського відання на будівлю критого ринку за КП «Муніципальні ринки».
Наказом директора КП «Муніципальні ринки» від 29.11.2022 №3 будівлю критого ринку введено в експлуатацію на праві господарського відання з постановкою на баланс підприємства.
29.11.2022 КП «Муніципальні ринки», як балансоутримувач будівлі ринку, своїм листом повідомило орендодавця (Івано-Франківську міську раду) та орендаря (ТОВ «Торговий сервіс») про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме у зв'язку з тим, що об'єкт оренди необхідний для власних потреб балансоутримувача з метою виконання статутних завдань підприємства, зокрема організації торгівлі сільськогосподарською продукцією, продовольчими, непродовольчими товарами тощо, оскільки в підприємства відсутні інші приміщення, які можна використати під зазначені цілі.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, надали суду додаткові пояснення та докази, просили в задоволені позову відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 30.01.2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з повідомленням сторін. Ухвалою судді від 22.03.2023 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.
Судом встановлені наступні обставини:
02.12.2022 рішенням Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання №213-31 «Про припинення договору оренди»:
«Керуючись ст. 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 3 червня 2020 року № 483, Постановою Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», а також враховуючи пропозиції виконавчого комітету міської ради (рішення виконавчого комітету міської ради від 01.12.2022р. № ), Івано- Франківська міська рада
вирішила:
1. Відмовити в продовженні та припинити з 31.12.2022 року договір оренди №ДО-3493 від 23.01.2012р. нежитлових приміщень площею 14 167,72 кв.м, розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5 укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий сервіс», в зв'язку з необхідністю використання об'єкта оренди для власних потреб балансоутримувача - комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 44901319, юридична адреса 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7).
Підстава: абзац 3 частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частина 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», лист комунального підприємства «Муніципальні ринки» вх.№3991/01-15/18 від 30.11.2022р.
2. Уповноважити міського голову Р. Марцінківа та /або заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради М. Вітенка вчиняти всі необхідні дії, пов'язані з припиненням договору оренди зазначеного в п. І цього рішення, зокрема, але не виключно, підписувати листи, заяву про державну реєстрацію припинення права оренди, акт приймання-передачі від орендаря до орендодавця об'єкта оренди тощо.
3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Миколу Вітенка та постійну депутатську комісію з питань містобудування, земельних відносин оренди та приватизації комунального майна (Р. Терешко)».
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає, противним та таким, що підлягає скасуванню спірне рішення.
Судом враховуються аргументи наведені позивачем з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС України).
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма зобов'язує суб'єкта владних повноважень діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України).
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із ч. 3 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно із ч. 1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка підписана від імені України 06.11.1996 в м. Страсбурзі, ратифікована Законом України від 15.07.1997 №452/97-ВР Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування та відповідно до частин першої, п'ятої статті 6 КАС України є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР).
Згідно із ст. 25 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно із п.п. 2, 3, 8 ч. 4 ст. 42 Закону №280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова: організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Закону №280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Згідно із ч. 2 ст. 46 Закону №280/97-ВР, перша сесія новообраної сільської, селищної, міської ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через два тижні після реєстрації новообраних депутатів ради в кількості, яка забезпечує повноважність складу ради відповідно до статті 45 цього Закону. Перше пленарне засідання першої сесії відкриває голова зазначеної територіальної виборчої комісії, який інформує раду про підсумки виборів депутатів, а також про підсумки виборів відповідно сільського, селищного, міського голови. З моменту визнання повноважень депутатів ради нового скликання та новообраного сільського, селищного, міського голови відповідно до статті 42 цього Закону головує на пленарних засіданнях ради першої сесії новообраний голова. У разі якщо на час проведення першої сесії відповідний сільський, селищний, міський голова не зареєстрований відповідно до закону про місцеві вибори, про що на сесії ради інформує голова територіальної виборчої комісії, рада обирає тимчасову президію з числа депутатів ради в кількості трьох - п'яти осіб. Члени тимчасової президії почергово головують на пленарних засіданнях ради до обрання секретаря ради. З часу обрання секретаря ради він головує на пленарних засіданнях ради.
Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.4, 5 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Згідно із ч. 6 ст. 46 Закону №280/97-ВР, у разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради - секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради - відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради. У цих випадках сесія скликається: 1) якщо сесія не скликається сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті, районної, обласної ради) у строки, передбачені цим Законом; 2) якщо сільський, селищний, міський голова (голова районної у місті, районної, обласної ради) без поважних причин не скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Згідно із ч. 7 ст. 46 Закону №280/97-ВР, сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації.
У разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб'єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті, або у разі якщо такі посади є вакантними сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради (ч. 9 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради (ч. 10 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради (ч. 11 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч. 12 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради (ч. 14 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні (ч. 15 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні (ч. 16 ст. 46 Закону №280/97-ВР).
Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації (ч. 17 ст. 46 Закону № 280/97-ВР).
Згідно із п.п. 1-4 ч. 3 ст. 50 Закону №280/97-ВР, секретар сільської, селищної, міської ради: у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови; скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради; веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради, забезпечує оприлюднення проектів рішень ради відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації та інших законів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації. На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради (ч.3 ст.59 Закону №280/97-ВР).
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 26.11.2020 року №306-1 затверджено Регламент Івано-Франківської міської ради (далі - Регламент).
Згідно зі ст. 4 Регламенту, засідання Ради та її органів є відкритими і гласними, за винятками, встановленими чинним законодавством та Регламентом.
Для висвітлення діяльності Ради функціонує вебсайт Ради, що регламентується відповідними положеннями, затвердженими рішенням Ради.
Гласність засідань Ради забезпечується шляхом публікації рішень Ради, в тому числі прийнятих на закритих засіданнях (при закритому розгляді окремих питань порядку денного), на вебсайті Ради, в офіційному друкованому органі Ради газеті «Західний кур'єр», в іншому друкованому засобі масової інформації, визначеному відповідним рішенням Ради.
Гласність засідань Ради може забезпечуватися також шляхом її трансляції по телебаченню і радіо.
На засіданнях Ради та її органів можуть бути присутні народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, депутати та посадові особи Івано-Франківської обласної ради, голова та посадові особи Івано-Франківської обласної державної адміністрації, посадові особи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ і організацій комунальної власності, запрошені особи, особи, присутність яких визначена Радою як обов'язкова, члени територіальної громади, інші особи, присутність яких передбачена чинним законодавством.
Право члена територіальної громади бути присутніми на засіданні Ради може бути обмежено лише за відсутності вільних місць або відповідно до законодавства України в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законами України.
На вимогу Ради, постійних, тимчасових контрольних депутатських комісій, міського голови чи секретаря Ради, керівники розташованих на території міської територіальної громади чи зареєстрованих у місті підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, посадові особи місцевого самоврядування, зобов'язані прибути на засідання Ради чи її органів для подання інформації з питань, віднесених до відання Ради та її органів, надання відповідей на запити депутатів.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 10 Регламенту розпорядження (рішення) про скликання позачергової сесії Ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш, як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.
Стаття 14 Регламенту передбачає, що « 1. Проект порядку денного сесії Ради формується міським головою в порядку, передбаченому Регламентом, і повідомляється депутатам не пізніше, як за 7 днів до відкриття чергової сесії Ради. Секретар Ради організовує інформування депутатів про проект порядку денного.
2. Всі проекти рішень реєструються у секретаря Ради.
3. Порядок денний сесії Ради затверджується Радою відповідним рішенням на кожній сесії Ради.
4. Порядок денний сесії Ради повинен містити інформацію про порядковий номер, назву питання, призначеного до розгляду, та доповідача (доповідачів)».
У статті 29 Регламенту визначено, що: « 1. Проект рішення на розгляд Ради може вносити: 1.1 міський голова; 1.2 секретар Ради; 1.3 депутат Ради; 1.4 постійні комісії Ради; 1.5 депутатські фракції та групи; 1.6 виконавчий комітет міської ради; 1.7 громадяни міста в порядку місцевої ініціативи.
2. Проект рішення повинен бути оприлюднений не пізніше, як за 10 робочих днів до дати його розгляду з метою прийняття.
3. Всі проекти рішень попередньо розглядаються на засіданнях виконавчого комітету Ради та профільних комісій Ради, крім тих, що стосуються внутрішньої організації роботи Ради та роботи депутатських комісій.
Приписами ст. 30 Регламенту обумовлено, що « 1. На титульній стороні проекту рішення Ради обов'язково вказується, ким вноситься проект із зазначенням прізвища та ініціалів автора (авторів проекту) або назви колективного органу Ради (виконавчий комітет, депутатська комісія, фракція, група).
2. Текст проекту рішення повинен бути стислим, суть документу повинна бути викладена чітко і виключати можливість неоднозначного тлумачення.
3. Текст проекту рішення повинен містити посилання на документи, наявність яких для прийняття рішення передбачена чинним законодавством.
4. Проект рішення у мотивувальній частині повинен передбачати законодавчі підстави для прийняття рішення (з посиланням на конкретні статті законів України, інші нормативно-правові акти).
5. Проект рішення в заключній частині повинен містити пункт, в якому вказана посадова особа і постійна комісія, на яких покладається контроль за виконанням рішення.
6. До проекту рішення нормативно-правового характеру додається пояснювальна записка, в якій, як правило, вказується: 6.1 характеристика стану речей у сфері, яку врегульовує це рішення; 6.2 потреба і мета прийняття рішення; 6.3 прогнозовані соціально-економічні та юридичні наслідки прийняття рішення; 6.4 фінансово-економічне обґрунтування; 6.5 механізм виконання рішення.
7. Проект рішення Ради підлягає обов'язковому погодженню (візуванню).
7.1. Візування здійснюється на зворотному боці останньої сторінки проекту рішення. При цьому зазначається посада, ініціали і прізвище особи, яка візує проект, а також дата візування. При погодженні (візуванні) кожна особа особисто розписується і проставляє дату.
7.2. Візування посадовими особами проводиться в день подання проекту рішення. За наявності заперечень (зауважень) до проекту рішення про це робиться відповідна примітка біля підпису особи. При цьому заперечення можуть бути викладені додатком на окремому аркуші та подані такою особою в день розгляду проекту.
7.3. Візування здійснюється: - керівником структури чи органу, що готували проект; - спеціалістом загального відділу (протокольної частини); - керівником Департаменту правової політики виконавчого комітету; - керівником уповноваженого виконавчого органу міської ради з питань регуляторної політики (щодо регуляторних актів); - керівником фінансової служби виконавчого комітету (щодо проектів рішень, що стосуються фінансування з боку міського бюджету чи впливають на його дохідну частину); - керівниками структурних підрозділів, виконавчих органів чи підприємств, яким даним проектом рішення передбачені пункти на виконання; - заступником міського голови згідно розподілу посадових обов'язків; - керуючим справами виконавчого комітету.
7.4. Проект рішення може бути завізований також іншими особами на розсуд розробника документа.
7.5. Проект рішення, який внесений депутатом Ради на пленарному засіданні Ради з голосу підлягає візуванню таким депутатом та Секретарем Ради.
8. До проекту рішення додаються передбачені текстом копії додатків, а також висновки і рекомендації постійних комісій Ради, якщо такі документи з даного питання були ними прийняті.
9. При внесенні проекту регуляторного акта до проекту рішення додається аналіз регуляторного впливу.
Судом встановлено, що керуючись ст. 42, п. 10 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10 Регламенту Івано-Франківської міської ради, міським головою м. Івано-Франківськ прийнято розпорядження міського голови №319-р від 01.12.2022 року «Про скликання позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання», в якому вказано наступне:
1. Скликати позачергову 31 сесію міської ради 02 грудня 2022 року о 10.00 годині (вул. Грушевського, 21, зал засідань (4 поверх)).
2. На обговорення сесії міської ради пропонується винести питання:
2.1. Про земельні питання.
2.2. Різне.
02.12.2022 Івано-Франківська міська рада (31 сесії) восьмого демократичного скликання керуючись ст. 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06.2020 року №483, Постановою Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», а також враховуючи пропозиції виконавчого комітету міської ради, прийняла рішення №213-31 «Про припинення договору оренди», яким:
« 1. Відмовила в продовженні та припинила з 31.12.2022 року договір оренди №ДО-3493 від 23.01.2012 року нежитлових приміщень площею 14167,72 кв.м., розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий сервіс», в зв'язку з необхідністю використання об'єкта оренди для власних потреб балансоутримувача - Комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 44901319, юридична адреса 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7).
Підстава: абзац 3 частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частина 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», лист комунального підприємства «Муніципальні ринки» вх.№3991/01-15/18 від 30.11.2022 року.
2. Уповноважила міського голову Р.Марцінківа та/або заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради М.Вітенка вчиняти всі необхідні дії, пов'язані з припиненням договору оренди зазначеного в п. 1 цього рішення, зокрема, але не виключно, підписувати листи, заяву про державну реєстрацію припинення права оренди, акт приймання-передачі від орендаря до орендодавця об'єкта оренди тощо.
3. Контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови - директора Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Миколу Вітенка та постійну депутатську комісію з питань містобудування, земельних відносин оренди та приватизації комунального майна (Р.Терешко)».
Під час судового розгляду судом були допитані як свідки: - ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , які по суті підтвердили процесуальну позицію відповідача та третьої особи.
Суд зазначає, що всупереч статтям 4, 10 Регламенту, питання «Про припинення договору оренди» відсутнє в порядку денному позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання, так як в розпорядженні міського голови міста Івано-Франківськ від 01.12.2022 року №319-р «Про скликання позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання» вказано про скликання позачергової 31 сесії міської ради 02 грудня 2022 року о 10.00 годині (вул. Грушевського, 21, зал засідань (4 поверх)) з такими питаннями: - 2.1. Про земельні питання; - 2.2. Різне.
Водночас, якщо питання «Про припинення договору оренди» розглядалося в комплексі питань під назвою «про земельні питання» або «різне», це є порушенням чинного законодавства України. Адже, застосовуючи аналогію закону, слід відзначити, що в підпункті 2.17. пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» вказано: «Судам слід враховувати, що рішення, прийняті за наслідками розгляду питань, викладених у порядку денному так, що унеможливлювало усвідомлення акціонером суті питання, яке пропонувалося розглянути на загальних зборах акціонерів (наприклад, «Різне», «Організаційні питання» тощо), повинні визнаватися недійсними у зв'язку з порушенням в таких випадках права акціонера на попереднє ознайомлення з переліком питань, що виносяться на голосування, передбачене статтею 35 Закону України «Про акціонерні товариства». Якщо у внутрішніх документах обумовлено можливість вирішення на загальних зборах процедурних питань (питань, пов'язаних з порядком проведення загальних зборів тощо) без включення їх до порядку денного, такі положення внутрішніх документів суд не повинен брати до уваги».
Тим самим, відсутність в порядку денному позачергової 31 сесії міської ради 02 грудня 2022 року питання з формулюванням «Про припинення договору оренди» позбавило позивача права бути присутнім на позачерговому засіданні Ради, надати Раді і депутатам своє бачення цього питання порядку денного, пояснити фактичні обставини розглядуваного питання.
Таким чином, депутати, не дослідивши суть питання, проголосували «за», не бачивши альтернативної точки зору.
В порушення ст.14 Регламенту, порядок денний позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання не містить інформацію про порядковий номер питання «Про припинення договору оренди», назву питання, призначеного до розгляду, та доповідача (доповідачів)», тому незрозуміло, хто доповідав з питання «Про припинення договору оренди» (оскільки воно відсутнє в порядку денному позачергової 31 сесії міської ради восьмого скликання); якими аргументами, матеріалами, доказами доповідач мотивував необхідність розгляду і голосування «за» по питанню «Про припинення договору оренди».
Незважаючи на вимоги ст. 29 Регламенту, проект рішення міської ради від 01.12.2022 №153 «Про припинення договору оренди» не містить інформації про ініціаторів внесення на розгляд Ради вищезгаданого питання (як то: міський голова; секретар Ради; депутат Ради; постійні комісії Ради; депутатські фракції та групи; виконавчий комітет міської ради; громадяни міста в порядку місцевої ініціативи).
Проект рішення міської ради № 153 «Про припинення договору оренди» датований 01.12.2022, чим порушено ч. 2 ст. 29 Регламенту щодо оприлюднення рішення не пізніше, як за 10 робочих днів до дати його розгляду.
Всупереч частинам 1, 7 ст.30 Регламенту на титульній стороні проекту рішення Ради не вказано, ким вноситься проект із зазначенням прізвища та ініціалів автора (авторів проекту) або назви колективного органу Ради (виконавчий комітет, депутатська комісія, фракція, група), а також проект рішення міської ради від 01.12.2022 № 153 «Про припинення договору оренди» не погоджений (не завізований) уповноваженими на це органами (особами).
Стаття 10 Регламенту передбачає, що сесія Ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Сесії Ради, крім першої, скликаються: 2.1 міським головою; 2.2 секретарем Pади - у випадках, передбачених законодавством; 2.3 не менш як 1/3 депутатів Ради або постійною комісією Ради - у випадках, передбачених законодавством.
Розпорядження (рішення) про скликання сесії невідкладно надсилається секретарю Ради та відповідному виконавчому органу Ради, які зобов'язані вжити заходів щодо його виконання. Секретар Ради організовує інформування кожного депутата Ради про скликання сесії у письмовій або електронній формі, у телефонному режимі або в інший можливий спосіб.
Розпорядження (рішення) про скликання чергової сесії Ради доводиться до відома депутатів не пізніше, як за 10 днів до сесії із зазначенням дня та години скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.
Розпорядження (рішення) про скликання позачергової сесії Ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш, як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.
Розпорядження (рішення) про скликання чергової сесії Ради публікується на інтернет-сторінці Ради, а також у черговому номері газети «Західний кур'єр».
Розпорядження (рішення) про скликання позачергової сесії невідкладно публікується на інтернет-сторінці Ради. Документи на позачергову сесію надаються депутатам під час їх реєстрації перед сесією.
В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про вчинення передбачених Регламентом дій, щодо послідовного скликання позачергової сесії та вчинення дій направлених на дотримання Регламенту щодо розгляду питання «Про припинення договору оренди».
Вищезазначені порушення свідчать про те, що Івано-Франківська міська рада під час прийняття рішення №213-31 від 02.12.2022 року «Про припинення договору оренди» не дотрималася вимог передбачених Регламентом.
Крім цього, формальність вчинена при відповідачем при прийнятті спірного рішення також підтверджується відеозаписом дослідженим в судовому засіданні.
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Принципи правової процедури вже стали універсальними через рішення Європейського суду з прав людини і поширюються як на процесуальне судочинство, так і на правові процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень під час прийняття відповідних актів стосовно прав, свобод та законних інтересів людини.
Дотримання процедурних норм є юридичною вимогою, згідно з якою держава, яка керується принципом верховенства права (мірило правовладдя), повинна поважати і враховувати права особи, а також визначати процедурні межі здійснення повноважень органами влади.
Тобто, якщо було порушено належну правову процедуру в органі влади - немає сенсу перевіряти змістову частину відповідного рішення (наслідків порушення процедури), оскільки таке є нікчемним.
Частина 2 статті 19 Конституції України гарантує: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регламентовано: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Відповідно до частин 1 - 2 статті 6 КАС України cуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справі «Stretch v. the United Kingdom», заява №44277/98, рішення від 24.06.2003, пункти 37 - 41) Згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Крім того, як і в інших сферах соціальної, фінансової чи економічної політики, при впровадженні законів, які регулюють майнові та договірні правовідносини, національні органи влади користуються певним полем розсуду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «АГОСІ» проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986, серія А, №108, п.52). Уряд наголошував у цій справі на важливості дотримання принципу ultra vires, який служить гарантією проти зловживань владою з боку місцевих та інших заснованих за законодавством органів, не дозволяючи їм виходити за межі своєї компетенції, передбаченої національним законом. Суд не заперечує мети чи корисності цього принципу, що справді відповідає принципу верховенства права, на якому ґрунтується більшість положень самої Конвенції. Однак Суд не переконався в тому, що при застосуванні цього принципу у справі, що розглядається, забезпечується дотримання принципу пропорційності.
Суд зауважує, що з метою виконання покладених на них функцій місцеві органи влади неминуче вирішують питання, пов'язані з укладенням договорів приватноправового характеру зі звичайними громадянами, але не всі з цих функцій стосуються питань, що становлять життєво важливий суспільний інтерес. У цій справі місцевий орган влади уклав орендний договір, не усвідомлюючи при цьому, що при здійсненні таких повноважень він не мав права погоджуватися на включення до договору умови про можливість продовження строку оренди. Зрештою, однак, він отримав передбачені цим договором орендні платежі, а коли справа дійшла до продовження строку оренди, скористався можливістю домовитися про підвищення розміру орендної плати за землю. Ніщо не вказує на те, що місцевий орган влади діяв всупереч суспільним інтересам, коли в зазначений спосіб розпорядився майном, що перебувало в його управлінні, або що реалізація договірної умови про продовження строку оренди могла б завдати шкоди інтересам тієї чи іншої третьої особи або інтересам виконання цим органом якихось інших передбачених законом функцій. Внесені згодом поправки до законодавства також свідчать про те, що в діях місцевого органу влади при включенні зазначеної умови до договору, не було нічого такого, що само по собі свідчило б про їх неприйнятність чи недоцільність (див. пункт 26).
Уряд посилався на те, що при укладенні договору з місцевим органом влади заявник - як і всі інші особи, що вчинюють такі правочини - повинен був усвідомлювати наслідки можливого визнання дій органу неправочинними, а також на те, що заявник мав можливість отримати юридичну консультацію або міг вчинити позов проти своїх соліситоріву зв'язку з їхньою недбалістю при наданні такої консультації. Проте сам цей орган вирішив, що має повноваження погодити в договорі умову про продовження строку оренди, і тому не видається нерозумним те, що заявник та його юридичні радники виходили з такої самої позиції. Хоча Уряд також стверджував, що суворість принципу ultra vires пом'якшується завдяки застосуванню норм щодо реституції безпідставного збагачення, при цьому не йшла мова про наявність у заявника в цій справі можливості одержати яку-небудь компенсацію за застосування зазначеного принципу в його ситуації. Заявник не лише мав сподівання на отримання майбутніх прибутків від своїх інвестицій в орендоване майно, але також - як зазначив Апеляційний суд - розглядав умову про продовження строку оренди як важливу частину орендного договору, оскільки його зобов'язання за цим договором були пов'язані з будівництвом і оскільки в протилежному випадку (без зазначеної умови) він мав би обмежені строки для того, щоб окупити вкладені ним кошти.
Виходячи з цих міркувань, Суд визнає, що в цій справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, і тому констатує, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідачем не дотримано принцип юридичної визначеності, який, зокрема, сформульовано в Рішенні по справі «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11) Страсбург, 09.01.2013, остаточне - 27.05.2013. Так, в пункті 143 згаданого Рішення зазначено: «Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 у справі «Дія-97» проти України», заява №19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту».
Порушено відповідачем в орендних правовідносинах з позивачем принцип (концепцію) правомірного очікування (англ. - legitimate expectation). Згідно з цією концепцією дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше. У практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду ««майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права» (Див.: Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332). Хоча Суд доволі часто використовує концепцію «правомірного очікування», найбільш типова категорія справ така. Унаслідок певного юридичного факту, який уже відбувся (це може бути договір, делікт чи видача ліцензії), особа набуває майнове право. Однак невдовзі по тому, до того як особа це право встигне зреалізувати, держава ухвалює акт (нормативний або індивідуальної дії), котрим 224 таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов'язані з її поведінкою. У подібних ситуаціях на момент розгляду справи Європейським Судом право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства. Через те Суд визнає порушеним не право, а правомірне очікування заявника. Так, у справі Пресос Компанія Нав'єра та інші проти Бельгії заявники оскаржували закон, який ретроспективно скасовував відповідальність надавачів лоцманських послуг за шкоду, завдану внаслідок недбалості їх працівників. ЄСПЛ зазначив: «Норми, що розглядаються, є нормами деліктного права, відповідно до якого право вимагати відшкодування виникає з моменту заподіяння шкоди. Вимога такого роду «становила актив» і тому була майном у контексті першого речення статті (Р1-1) Покладаючись на рішення Касаційного суду… заявники мали змогу довести, що вони мали «правомірні очікування» відносно того, що їхні вимоги, які виникли на підставі морських інцидентів, будуть вирішені відповідно до загальних положень деліктного права». «Для того, аби вимога могла вважатися «активом», що підпадає під дію статті 1 Протоколу №1, - зазначив ЄСПЛ у справі Драон проти Франції, - позивач повинен довести, що вона має достатні підстави в національному праві, приміром, що існує усталена судова практика національних судів на її підтвердження. Якщо це вдається зробити - до гри вступає концепція «правомірних очікувань»». На противагу «правомірним очікуванням», майном не визнаються (а) «сподівання, що майнове право, яке давно й давно припинилося, - буде поновлене», а також (b) вимоги, чинність яких ab initio обумовлена певними обставинами - у разі, якщо такі обставини не мають місця. Цікавий приклад під цим оглядом становить справа Полачек і Полачкова проти Чешської республіки (Polacek and Polackova v. Czech Republic). У 1968 році заявники, відправившись на відпочинок до Франції, більше не повернулися до Чехословаччини і перебували відтак за кордоном без згоди державних органів. З 1971 року вони мешкали у США, де згодом набули громадянства. У 1974 році Празький окружний суд визнав їх винними у зраді Республіки і присудив конфіскувати усе майно, серед якого, зокрема, були садиба й земельна ділянка. У 1990 році відповідно до Закону про реабілітацію тим же судом усі обвинувачення й супутні рішення щодо заявників були анульовані з наданням рішенню зворотної сили. 225 Після реабілітації заявники звернулися з вимогою про повернення колись конфіскованого у них майна. Але така вимога не могла бути задоволена, бо відповідно до Закону про реабілітацію право на повернення майна мали тільки ті з реабілітованих, що були громадянами Чехії. Заявники звернулися до Конституційного Суду, оскаржуючи таку норму як дискримінаційну, однак їх заява була відхилена. Європейський Суд у цій справі зазначив: «сподівання, що чинний закон буде змінено на користь заявників, не може становити розумне очікування для цілей статті 1 Протоколу №1. Суд вважає, що є різниця між просто надією на повернення майна, якою б зрозумілою вона не була, і правомірним очікуванням, яке мусить бути реальнішим від простої надії і ґрунтуватися на нормах закону чи правового акту, такого як судове рішення».
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998 «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Прессос Компанія Нав'єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28.10.1995, «Пайн Велі Девелопмент Лтд.» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).
У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
При цьому слід зазначити, що правомірні очікування позивача, є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод національного законодавства України.
В призмі наведених спірних правовідносин, суд вважає за необхідне також зазначити і те, що принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Суд зазначає, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності правомірних очікувань, у розумінні практики ЄСПЛ, є достатні законні підстави. Інакше кажучи, правомірні (законні) очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Так, суд враховує, що розгляд питання та прийняття рішення міською радою без дотримання свого же Регламенту є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.
Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість -одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб'єктом владних повноважень, такі суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правова процедура (fair procedure- справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18, від 08.07.2021 у справі № 160/674/19.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Отже, суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо наявності у сторони спору правомірних очікувань щодо об'єктів права власності (майна), тобто тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, бо товариство, звернувшись до відповідача-1 із заявою про продовження строку дії паспортів прив'язки, мало правомірні очікування на отримання рішення щодо свого майна з цього приводу.
Так, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року заява № 12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) й «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року заява № 25921/02 Європейського суду з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном», або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме, в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 («Von Maltzan and Others v. Germany»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Отже, виходячи з вищевикладеного, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди» підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів сторін, якими вони обґрунтовують свої позиції, то суд виходить із пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Сервіс» (79057, м. Львів, вул. Сельських, 10) до Івано-Франківської міської ради (76004, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунального підприємства «Муніципальні ринки» Івано-Франківської міської ради ( 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7) про визнання протиправним та скасування рішення, - задоволити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради 31 сесії восьмого демократичного скликання від 02.12.2022 №213-31 «Про припинення договору оренди».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської міської ради (ЄДРПОУ 04054346, 76004, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Сервіс» (ЄДРПОУ 31790495, 79057, м. Львів, вул. Сельських, 10) 2684,00 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 03.07.2023 року.
Суддя Гавдик З.В.