29 червня 2023 року
справа №380/9844/23
провадження № П/380/9926/23
Львівський окружний адміністративний суд
у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,
представника відповідача Переходень О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2022 №256-ОД;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн за травень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що у зв'язку з безпосередньою участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі проведення таких заходів, позивач набув право на отримання додаткової винагороди, у розмірі до 100000 грн, відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, за травень 2022 року. Відповідачем не заперечується участь позивача в бойових діях та забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій, що підтверджується постійними виплатами додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за інші місяці. Вказує, що ані положенням Дисциплінарного статуту, ані положеннями Кримінального кодексу України, не передбачено прийняття до військовослужбовців такого виду дисціплінарного стягнення, як позбавлення додаткової грошової винагороди. Наведений перелік видів дисциплінарних стягнень є вичерпним і додатковому розширенню не підлягає, а тому застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення знаходиться поза межами правового поля. Звертає увагу, що Постанова КМУ від 28.02.2022 № 168 також не містить будь-яких виключень щодо можливості позбавлення додаткової винагороди, яка має виплачуватись військовослужбовцю. Такого обмеження, не передбачено узагалі жодним нормативно-правовим актом України, що свідчить про безпідставність позбавлення таких виплат. З огляду на наведене, вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.05.2023 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків.
23.05.2023 за вх.№37377 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків у справі, подано клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою суду від 29.05.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідач позов не визнав, 19.06.2023 за вх.№45373 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив у їх задоволенні відмовити в повному обсязі, оскільки службовим розслідуванням в повній мірі доведено вину позивача в грубому порушенні військової дисципліни, що є неприпустимим в умовах воєнного стану. Крім цього, зазначив, що постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08.06.2022 по справі №188/456/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП. Не виплата премій та додаткової винагороди є наслідком дисциплінарного стягнення, що прямо передбачено окремим дорученням Міністра оборони.
26.06.2023 за вх.№47410 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимог підтримує, просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача в засіданні суду позовні вимоги заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Суд заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши зміст позовних вимог, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінивши їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 №256-ОД від 11.05.2022 «Про невиконання усного наказу військовослужбовцем ремонтно-відновлювального батальйону солдатом ОСОБА_1 , та притягнення його до відповідальності», судом встановлено, що 02.05.2022 близько 10 години 30 хвилин майстер 2 ремонтної майстерні артилерійського озброєння ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 під час виконання службових обов'язків, в умовах особливого періоду, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2022 №64, приймаючи участь в операцій об'єднаних сил на території Луганської області перебував у розташуванні пункту пошкоджених машин військової частини НОМЕР_1 відмовився виконувати усний наказ командира ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 .
Начальником відділення запобігання виявлення злочинів та інших правопорушень Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку підполковником Кучеров Ю. складено протокол №2/312 від 03.05.2022 про військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 172-10 КУпАП.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 №256-ОД від 11.05.2022 «Про невиконання усного наказу військовослужбовцем ремонтно-відновлювального батальйону солдатом ОСОБА_1 , та притягнення його до відповідальності», за неналежне виконання службових обов'язків, невиконання наказу, порушення статей 9, 11, 16, 37,49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у відповідності до пункту «в» статті 48 та статті 55 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено на майстра 2 ремонтної майстерні артилерійського озброєння ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення «сувора догана».
Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи- начальнику фінансово-економічної служби наказано відповідно до пункту 5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 за перебування на території військової частини НОМЕР_1 та невиконання наказу, позивачу не виплачувати премію за травень 2022 року, а також наказано зупинити виплату додаткових винагород за травень 2022 року.
Протокол про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 №2/312 від 03.05.2022 був скерований до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08.06.2022 у справі №188/456/22, позивача визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста сорока п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 2465 грн 00 коп.
Позивач не погоджується із діями відповідача щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, а тому звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Законом України від 24.03.1999 №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, Цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Положеннями статей 5, 6, 8 Загальних положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил визначено, що внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (пункт 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил).
Статтею 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил визначено, що на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно із статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України від 24.03.1999 №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Статтею 1, 2 Дисциплінарного статут ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 5 Дисциплінарного статут ЗСУ передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статут ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Згідно з положеннями статті 48 Дисциплінарного статут ЗСУ, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 54 Дисциплінарного статут ЗСУ, командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах "а"-"ґ" статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статут ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Щодо не проведення службового розслідування, суд зазначає, що приписами статті 84 Закону України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення «може» передувати службове розслідування. Тобто з наведеної норми вбачається, що проведення службового розслідування не є обов'язковою підставою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов'язком командира.
Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.06.2018 у справі №822/2446/17.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, службове розслідування за фактом вчиненого позивачем правопорушення не призначалось.
Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Відповідно до статей 110-111 Дисциплінарного статут ЗСУ, усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Тобто, у разі незгоди військовослужбовця з незаконним рішенням про притягнення до дисциплінарного стягнення він має право його оскаржити.
Верховний Суд в постанові по справі №813/1021/17 від 19.02.2020 висловив правову позицію відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, суд зауважує, що постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08.06.2022 у справі №188/456/22, позивача визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста сорока п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 2465 грн 00 коп.
Така постанова не скасована, набрала законної сили.
Тобто, суд приходь до переконання, що вину позивача у вчиненні правопорушення доведено. Щодо службового розслідування, про яке зазначає представник позивача, та таке відображено у Наказі №256-ОД від 29.05.2023. факт вини позивача відображений у протоколі про адміністративне правопорушення і який був розглянутий і прийнято рішення судом. Судом визнано позивача винним . На підставі протоколу про адмінправопорушення видано Наказ командира.
Крім того, позивач не звертався із рапортом до вищестоящого керівництва щодо незгоди із наказом на позбавлення премії.
Суд з розумінням ставиться до потреб військовослужбовців в період проходження ними військової служби та здійснення захисту Вітчизни в період воєнного стану, однак, такі дії військовослужбовця не повинні порушувати порядок проходження військової служби, оскільки могли негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань, а тому повинні здійснюватися у визначеному законодавством порядку, в тому числі бути погоджені із командуванням, що в спірному випадку було відсутнє.
Суд зазначає, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. За змістом ст. 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна досягається шляхом: свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців. Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відтак, суд приходить до висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №256-ОД від 11.05.2022 «Про невиконання усного наказу військовослужбовцем ремонтно-відновлювального батальйону солдатом ОСОБА_1 , та притягнення його до відповідальності» був прийнятий з дотриманням правових норм, а тому підстави для його скасування відсутні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн за травень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України регулюється наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".
Відповідно до п.5 Розділу ХVІ цього наказу, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.
Порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Міністром оборони України в Окремому дорученні №912/з/29 від 23.06.2022р. (далі Окреме доручення), яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022р.
За приписами п.3 Окремого доручення передбачено, що про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку, зокрема, командира військової частини, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Також, згідно до п.5 наведеного Окремого доручення встановлено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів п. 6 Окремого доручення.
Разом з тим, п.п.9.7 п.9 згаданого Окремого доручення передбачено, що військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника) до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн., не включаються. Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що військовослужбовці Збройних Сил України, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів мають право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. або 30000 грн., така участь у бойових діях військовослужбовця повинна підтверджуватися довідкою командира військової частини (п.3 Окремого доручення), яка є підставою для включення такого військовослужбовця до наказу командира (начальника) військової частини для виплати такої додаткової винагороди (п.5 Окремого доручення), при цьому, у разі якщо військовослужбовець відмовився виконувати бойові накази (розпорядження) командира, такий військовослужбовець до відповідного наказу про виплату додаткової винагороди не включається.
Таким чином, із наведеного аналізу видно, що за процедурою, встановленою вищенаведеними приписами Окремого доручення, встановлено ряд підстав для не включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 у конкретному місяці, зокрема, у разі відмови військовослужбовця виконувати бойові накази (розпорядження) командира та відсутності документів, які підтверджують участь у бойових діях військовослужбовця.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди за травень 2022 року, а тому в цій частині позовних вимог також слід відмовити.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.07.2023.
Суддя Сподарик Н.І.