про залишення позовної заяви без руху
03 липня 2023 року м. ДніпроСправа № 360/703/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 28 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні;
2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні; на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву, суддя дійшов висновку, що її подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із пунктами 4 та 5 частини п'ятою статті 160 КАС України в позовній заяви зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно із частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
За наслідками перевірки адміністративного позову та доданих до нього документів суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Представник позивача в позовній заяві оскаржує дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет на відповідний рік при обчисленні та виплаті позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки.
При цьому представник позивача у позові не зазначив виклад обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, та докази, що підтверджують вказані обставини щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет на відповідний рік.
З позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається порушення відповідачем, суб'єктом владних повноважень, права позивача на належне грошове забезпечення, оскільки позовна заява містить виключно посилання на нормативно-правові акти та судову практику у спорах щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином представнику позивача для усунення зазначених недоліків слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, із зазначенням викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначенням доказів, що підтверджують обставини щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву залишити без руху.
Запропонувати представнику позивача протягом 10 (десяти) днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» або в електронній формі на офіційну електронну адресу суду зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):
- уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України;
- всі наявні у позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяК.О. Пляшкова