Іменем України
03 липня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/512/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України стосовно неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за 22 доби грудня 2022 року та 31 добу січня 2023 року;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшену до 100000,00 грн додаткову винагороду за 22 доби грудня 2022 року та 31 добу січня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
Позивач, майстер сержант ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді старшого розвідника - водія прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Білолуцьк) головного оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), та з 24.02.2022 приймає безпосередню участь у бойових діях, забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 10.02.2023 № 12/464
Позивачу за грудень 2022 та січень 2023 року додаткова винагорода в розмірі 30 000грн на місяць виплачена, відповідно до положень Постанови Кабінету МіністрівУкраїни від 28 лютого 2022 року № 168.
Відповідно до бойових розпоряджень по НОМЕР_2 прикордонному загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса з 01 грудня по 31 грудня 2022 року, з 01 по 31 січня 2023 року, позивач щоденно приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) у першому ешелоні оборони у складі оперативно-тактичного угрупування «Лиман» Об'єднаних сил у східній частині Донецького операційного району.
Начальником головного оперативно-розшукового відділу прикордонного загону полковником ОСОБА_2 керівнику відповідача подано рапорти (вх. №27р від 02.01.2023 та вх. №1821р від 03.02.23) з клопотанням про виплату додаткової винагороди (збільшеної додаткової винагороди) за час виконання завдань в бойових умовах (на час воєнного стану) особовому складу, головного оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , що залучався до безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у розмірі по 70 000 грн. на місяць на одного військовослужбовця, пропорційно кількості діб проходження служби та виконання, завдань в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема позивачу за 31 добу в грудні 2022 року та за 31 добу у січні 2023 року.
Позивач вважає, що за 31 добу грудня 2022 року та 31 добу січня 2023 року відповідач повинен був нарахувати по 70000 грн, а з врахуванням сплати податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів, зокрема військового збору у розмірі 1,5%, виплатити по 68950,00 грн на місяць.
27.01.2023 відповідачем, відповідно до наказу по 3 прикордонному загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса №13-ОС від 08.01.23 «Про виплату грошового забезпечення», було виплачено лише 20017,74 грн, що відповідає лише 9 добам проходження служби та виконання завдань в районах ведення воєнних (бойових) дій у грудні 2022 року. (Розрахунок: 70000:31х9=20 322,58 грн, з відрахуванням військового збору 304,84 грн. становить 20 017,74 грн). При цьому, за січень 2023 року відповідачем наказ, щодо нарахування та виплату позивачу збільшення додаткової винагороди до 70 000 грн, не видавався, відповідно така винагорода не нараховувалась і не виплачувалась.
Як вказує позивач, в наслідок бездіяльності відповідача, позивачу відповідачем ненараховано та не виплачено збільшення додаткової винагороди позивачу за 31 добу січня 2023 року, в сумі 70000 грн, що з врахуванням сплати податків і зборів становить 68950,00 грн.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивач проходить службу в лавах Державної прикордонної служби України, зокрема відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - начальника загону) від 27.02.2020 №97-ОС «Про особовий склад» приступив до виконання обов'язків за посадою старшого розвідник-водія прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Білолуцьк) головного оперативно-розшукового відділу.
З урахуванням фактичного часу виконання обов'язків військової служби, позивач в повному обсязі отримував додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень в незалежності від виконання ним бойових (спеціальних) завдань, пов'язаних із безпосередньою участю у бойових діях чи під час безпосереднього зіткнення з противником. Наявність факту безумовного отримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень не ставить законодавцем військовим частинам прямого обов'язку автоматичного нарахування збільшеної додаткової винагороди до 100000 гривень
Також відповідачем зазначено, що подання окремо рапорту вх. №27р від 02.01.2023 та №1821р від 03.02.23 та наявність бойових розпоряджень не підтверджує факт участі позивача у бойових діях або заходах, оскільки у журналі бойових дій відсутній запис вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником.
Відповідно до наказу начальника прикордонного загону від 08.01.2023 №13-ОС «Про виплату додаткової винагороди» позивачу нарахована та виплачена збільшена додаткова винагорода пропорційно дням вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником, яке зафіксоване в Журналі бойових дій за період з 03- 04.12.2022, 06.12.2022, 13.12.2022, 17.12.2022, 22-23.12.2022, 25.12.2022, 31.12.2022.
Таким чином, враховуючи, що позивачем за грудень 2022 року та за січень 2023 року безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії, безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів не здійснювалась, відповідно правових підстав для нарахування додаткової винагороди в розмірі 70000 гривень, не вбачається.
Відповідач вважає, що діяв правомірно, оскільки керувався наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ«Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», яким передбачено, що виплата збільшеної на 70000 грн додаткової винагороди здійснюється лише за ті дні, в яких було вогневе враження чи вогневий контакт.
Відповідач вважає, що рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 є законним, прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами України. Відповідно будь - яких правових підстав щодо нарахування та виплати позивачу збільшеної додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за період грудень 2022 року та січні 2023 року немає.
У зв'язку з викладеним, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій висловив свої аргументи проти доводів відповідача та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 14.06.2023 витребувано від Військової частини НОМЕР_1 інформацію чи дійсно майстер-сержант ОСОБА_1 , який зазначений у довідці ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (в/ч НОМЕР_3 -ІІ) №313/ОТУЛ від 06.01.2023, та ОСОБА_1 , позивач по справі, є однією особою, а саме військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України. У разі наявності у військовій частині іншої особи - майстер-сержанта ОСОБА_1 та надати суду відповідні докази.
На виконання вимог суду відповідач надав довідку від 23.06.2023 №12/1533 в якій підтвердив, що майстер-сержант ОСОБА_1 , який зазначений у довідці ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (в/ч НОМЕР_3 -ІІ) №313/ОТУЛ від 06.01.2023, та ОСОБА_1 , позивач по справі, є однією особою.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
З 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 24.02.2022 по теперішній час безпосередньо бере участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях.
При цьому відповідно до Наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України "Про склад органів та підрозділів, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій" від 04.01.2023 №105/0/8/23-ОД у період з 01 по 31 грудня 2022 року 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України брав участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 26.12.2022 №4613-ОС, позивач за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 отримав додаткову винагороду в сумі 30000,00 грн.
Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 08.01.2023 №13-ОС підтверджено, що позивачу за період з 03-04.12.2022, 06.12.2022, 13.12.2022, 17.12.2022, 22-23.12.2022, 25.12.2022, 31.12.2022 виплачено додаткову винагороду збільшену до 100000 грн пропорційно дням безпосередньої участі в сумі 20322,58 грн.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 03.02.2023 №56-ОС, позивач за період з 01-31.01.2023 отримав додаткову винагороду в сумі 30000,00 грн.
За січень 2023 року додаткова винагорода збільшена до 100000 грн пропорційно дням безпосередньої участі позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Вказані вище обставини також підтверджуються розрахунковими листами грошового забезпечення позивача за грудень 2022 року та січень-лютий 2023 року.
Зі змісту заяв сторін по суті справи судом встановлено, що між ними відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Причиною виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами порядку нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 6 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” від 3 квітня 2003 року № 661-IV з відповідними змінами та доповненнями в редакції, що діяла на час виникнення між сторонами спірних правовідносин (далі - Закон № 661- IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення [...].
До особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України (частина перша статті 14 Закон № 661- IV).
Згідно зі статтею 16 Закону № 661-IV умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац 1 пункту 1 статті 9 Закону №2011-XII).
До складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону №2011-XII).
За приписами пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України [...].
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” встановлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Адміністрація Держприкордонслужби відсутня у цьому переліку.
Згідно пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:
забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;
захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;
цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;
міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
МВС відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції (підпункт 2 пункту 4 Положення).
Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (пункт 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533).
Отже, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, Адміністрація Держприкордонслужби підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України, тому саме Міністерство внутрішніх справ наділено повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Так, відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306 (далі - Наказ МВС №558) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Цей наказ містить загальні положення щодо правил та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби Українита аналогічно із Законом №2011-XII передбачає у його структурі таку складову, як одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, жодних норм щодо порядку та умов виплати військовослужбовцям Державної прикордонної службина період дії воєнного стану додаткової винагороди Наказ МВС №558 не містить.
Оскільки загальні правила та умови виплати грошового забезпечення Держприкордонслужби затверджені наказом МВС № 558, відтак порядок та умови виплати однієї із складових такого грошового забезпечення також мав затверджувати той самий орган, тобто МВС України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
28.02.2022 на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (далі - постанова КМУ №168, застосовується судом в редакції станом на час виникнення між сторонами спірних правовідносин).
Пунктом 1 постанови КМУ №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям [...] Державної прикордонної служби [...]виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.[...]
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).[...]
Пунктом 2-1 Постанови КМУ №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
При наданні таких повноважень Кабінет Міністрів України не зазначив інших ознак посадових осіб міністерств та державних органів, крім "відповідних".
На виконання пункту 2-1 постанови КМУ №168 наказом В.о. Міністра внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 р. за №196/39252, затверджений Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Цей порядок розповсюджується на виплати, передбачені як пунктом 1, так і пунктом 2 постанови КМУ №168.
Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що саме МВС є уповноваженим щодо визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, стосовно військовослужбовців Держприкордонслужби.
Проте до спірних правовідносин цей наказ не підлягає застосуванню в силу вказівки у ньому про набрання чинності з дня офіційного опублікування і застосування з 01.02.2023. Однак його затвердження саме МВС є свідоцтвом наявності лише у цього органу відповідної компетенції.
До цього часу призначення і виплата військовослужбовцям Держприкордонслужби одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови КМУ №168, здійснювалося відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 червня 2022 року № 383, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 липня 2022 р. за №741/38077.
Що стосується додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168, з метою встановлення порядку і умов її виплати 30 липня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби був виданий наказ №392-/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168" (далі - Наказ №392).
На зміну цього наказу Адміністрацією Держприкордонслужби прийнятий наказ №628/0/81-22-АГ від 09 грудня 2022 року "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168" (далі - Наказ №628). Цим наказом встановлені незначні відмінності від Наказу №392 у правовому регулюванні того самого питання.
Таким чином з метою регулювання правовідносин щодо різних виплат, передбачених постановою КМУ №168 для військовослужбовців Держприкордонслужби, впродовж 2022-2023 років накази приймалися різними центральними органами виконавчої влади - як МВС України (від 22 червня 2022 року №383, від 26 січня 2023 року №3), так і Адміністрацією Держприкордонслужби (від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ).
Предмети правового регулювання даних наказів у спірному періоді формально не співпадали, хоча правових підстав для їх розподілу у 2022 році та перерозподілу у 2023 році між МВС та Адміністрацією Держприкордонслужби не існувало.
Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій по відношенню до позивача, посилаючись саме на наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ.
Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ, суд виходить з наступного.
Як вже зазначав суд раніше, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні (пункт 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 16 жовтня 2014 р. № 533).
Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завданьзабезпечує відповідно до законодавства правовий і соціальний захист військовослужбовців, працівників Держприкордонслужби та членів їх сімей (підпункт 30 пункт 4 Положення).
Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання(пункт 9 Положення).
Голова Держприкордонслужби підписує накази та директиви Адміністрації Держприкордонслужби (підпункт 32 пункту 11 Положення).
При цьому пунктом 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року №493/92 установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Відповідно до пунктів 2 та 3 того самого Указу державна реєстрація провадиться впорядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Згідно з пунктом 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення.
Пунктом 15 того самого Положення визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Враховуючи, що наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ містить норми, які зачіпають права громадян - військовослужбовців на отримання додаткової винагороди, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації таких прав, тому цей наказ має пройти державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.
Судом не встановлений факт такої реєстрації, відтак зазначений наказ не може вважатися саме нормативно-правовим актом, отже він не може змінювати правове регулювання відносин щодо вказаної вище винагороди та фактично погіршувати правове становище військовослужбовців. Як наслідок, наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не може бути застосовним до спірних правовідносин.
Суд акцентує увагу на тому, що єдиним компетентним у даному випадку органом, який має право затверджувати порядок та умови виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168, для військовослужбовців Держприкордонслужби є лише Міністерство внутрішніх справ України.
Отже, наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не може змінювати правове регулювання відносин щодо додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168, а тому до спірних правовідносин не є застосовним.
Оскільки спірні правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються виплати додаткової винагороди позивачу - військовослужбовцю Держприкордонслужби у грудні 2022 року та січні 2023 року, а Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена Наказом МВС №558, жодних норм щодо порядку та умов виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби на період дії воєнного стану додаткової винагороди не містить, а також те, що Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджений наказом В.о. Міністра внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 р. за №196/39252, застосовується лише з 01.02.2023, тому суд дійшов висновку про те, що оцінка правомірності дій відповідача має бути надана, виходячи з аналізу пункту 1 Постанови КМУ №168.
Так, аналіз змісту пункту 1 постанови КМУ №168 дозволяє виявити обов'язкові умови виплати передбаченої нею додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби у розмірі до 100000 грн:
- період дії воєнного стану;
- безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;
- безпосереднє перебування в районах у період здійснення зазначених заходів.
Період дії воєнного стану не потребує доказування через свій правовий характер. Наявність інших умов має встановлюватися судом на підставі зібраних у справі доказів.
Положення пункту 1 постанови КМУ №168 прямо не визначають ознак районів, безпосередньо у яких має перебувати військовослужбовець під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії для отримання додаткової винагороди.
Раніше у тексті вказаного пункту слово район застосовується у словосполученні район проведення воєнних (бойових) дій. Тому суд виходить з того, що вказівку на перебування у районах слід розуміти як перебування у районах воєнних (бойових) дій.
Крім того, саме такий термін як "район воєнних (бойових) дій" визначається в Законі України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року№ 1932-XII з відповідними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1932- XII).
Так, згідно статті 1 Закону №1932- XII район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Отже, саме Головнокомандувач Збройних Сил України визначає територію України, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №1 від 02.01.2023 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» з 01.12.2022 по 31.12.2022 Донецька та Луганська область входять до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій без конкретизації районів області та територіальних громад.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №26 від 02.02.2023 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» з 01.01.2023 по 31.01.2023 до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій увійшли певні райони Донецької та Луганської області з визначенням конкретних територіальних громад.
Посилання позивача на те, що накази Головнокомандувача Збройних Сил України не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, а тому перевагу мають накази Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, що зареєстровані у Міністерстві юстиції України, є неприйнятними з огляду на те, що до компетенції Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не входить визначення саме районів ведення воєнних (бойових) дій. Така компетенція наявна лише у Головнокомандувача Збройних Сил України в силу Закону №1932-XII, а його рішення не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Постановою КМУ №168 не затверджені конкретні форми документів, якими має підтверджуватися безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
В розумінні частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв'язку з цим будь-які дані, на підставі яких суд може встановити факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, є доказом такої участі військовослужбовця.
Позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог надано довідку військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2023 №12/464.
При цьому у вказаній довідці зазначено, що позивач з 24.02.2022 по теперішній час, безпосередньо бере участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях.
Однак, вказана довідка не свідчить про фактичну участь у відповідних заходах, оскільки вона не містить конкретних проміжків часу, в яких позивач приймав безпосередню участь у бойових діях та заходах, що передбачені пунктом 1 постанови КМ України №168 та не містить конкретних населених пунктів Донецької та Луганської областей.
Визнання того, що позивач весь час приймав участь у зазначених діях та заходах не відповідає встановленому постановою КМУ №168 пропорційному підходу до визначення розміру додаткової винагороди, а не зазначення конкретних населених пунктів унеможливлює з'ясувати райони ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Як наслідок, суд дійшов висновку про те, що довідка військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2023 №12/464 не може слугувати належним доказом на підтвердження факту безпосередньої участі позивача в грудні 2022 року та січні 2023 року у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідачем зі свого боку надано витяги з бойових розпоряджень начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, якими підтверджується, що позивача у період з 01 по 31 грудня та з 01 по 31 січня 2023 року з метою забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, проведення рейдових дій, опитування місцевих жителів, здійснення подвірних обходів, перевірки місцевості, обстеження місць можливого переховування ДРГ та радикально налаштованих громадян України, які, можливо причетні (надають допомогу) до НЗФ, наказано включити до складу 7 групи військовослужбовців, які будуть здійснювати заходи в межах н.п.Лиман, н.п.Майдан, н.п.Миколаївка, н.п.Дробишево, н.п.Маяки, н.п.Лиманське, н.п.Ярова, н.п.Новоселівка, н.п.Зарічне, н.п.Святогірськ, на службових автомобілях.
При цьому, в бойових розпорядженнях хоча і зазначено назви населених пунктів, в межах яких виконував доручені завдання позивач, однак не вказано до яких областей вони відносяться, що унеможливлює встановити конкретні райони ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Оскільки у вказаних бойових розпорядженнях, хоча і вказані конкретні періоди участі позивача, однак не зазначено до яких областей відносяться конкретні населені пункти виконання бойових завдань, тому суд дійшов висновку про те, що витяги з бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 також не можуть слугувати належним доказом на підтвердження факту безпосередньої участі позивача в грудні 2022 року та січні 2023 року у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Наданою позивачем довідкою відповідача від 18 квітня 2023 року за № 14/2786-23-Вих підтверджується лише факт внесення вказаних бойових розпоряджень до Журналу бойових дій 3 прикордонного загону імені Героя України полковника ОСОБА_3 від 24 лютого 2022 року № 2-ДСК, однак вона також не містить в собі конкретні населені пункти виконання бойових завдань.
З тих самих підстав суд вважає неприйнятними як доказ на підтвердження факту безпосередньої участі позивача в грудні 2022 року та січні 2023 року у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій рапорти заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності - начальника головного оперативно-розшукового відділу на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_4 за вх. №27р від 02.01.2023 та вх. №1821р від 03.02.2023, оскільки у вказаних рапортах зазначено лише періоди участі позивача у грудні 2022 року та січні 2023 року у бойових діях та заходах, та не міститься взагалі інформації стосовно районів ведення таких воєнних (бойових) дій.
Що стосується наданих відповідачем витягів з Журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_3 від 24 лютого 2022 року № 2-ДСК, то вказаною у них інформацією підтверджується лише ракетні обстріли міста Краматорська в грудні 2022 року. Саме за ці дні і була нарахована та виплачена позивачу збільшена додаткова винагорода до 100 000 грн - 20322,58 грн за грудень 2022 року, які не є спірними у цій справі.
Що стосується довідки ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (в/ч НОМЕР_3 -ІІ) №313/ОТУЛ від 06.01.2023, то саме цим документом підтверджується, що позивач з 01 по 31 грудня 2022 року приймав безпосередньо участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
Отже, в розумінні статей 73-74 КАС України вказана довідка визнається судом як належний та допустимий доказ, який підтверджує як факт безпосередньої участі позивача у бойових діях та заходах, передбачених пунктом 1 постанови КМ України №168 в конкретний період часу, так і факт перебування позивача безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
Таким чином, період безпосередньої участі позивача у грудні 2022 року становить 31 день.
Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт безпосередньої участі позивача в січні 2023 року у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, сторони суду не надали.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки позивач з 01 по 31 грудня 2022 року приймав безпосередньо участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, тому у відповідності до вимог пункту 1 постанови КМУ №168 має право на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень.
З наданих розрахункових листів судом встановлено, що за грудень 2022 року відповідач нарахував та виплатив позивачу додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень - лише за 9 днів у розмірі 20322,58 грн. Як наслідок, судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі здійснив нарахування та виплату позивачу додаткову винагороду збільшену до 100000 грн, тим самим допустив протиправну бездіяльність.
Відновленням порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача за 22 дні додаткову винагороду у розмірі грн (31-9=22 діб; 70000:31х22 = 49677,41 грн), з відрахуванням податків, зборів, внесків у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Саме стягнення конкретних сум, а не зобов'язання нарахувати та виплатити їх, є ефективним способам захисту порушених прав при розгляді справ, пов'язаних з проходженням публічної служби, що відповідає чисельним правовим позиціям Верховного Суду.
Суд вважає неприйнятним посилання позивача на те, що до спірного періоду йому нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода до 100000 грн, а відтак за незмінності правового регулювання він розраховував на подальше одержання таких самих виплат. Спірним періодом у справі, що розглядається, є грудень 2022 року - січень 2023 року, тому фактичні обставини проходження позивачем служби могли змінитися. Дії відповідача у період, що не відноситься до даного спору, не мають преюдиційного характеру та не можуть оцінюватися судом як підстава для виникнення у суб'єкта владних повноважень обов'язку діяти у такий самий спосіб.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Проніна проти України” зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення “Бендерський проти України”, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з обранням належного способу захисту порушених прав.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за грудень 2022 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 НОМЕР_6 (сорок дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) гривень 41 коп. з відрахуванням податків, зборів, внесків у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова