03 липня 2023 року № 320/13467/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв'язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 відкрито провадження відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
22.05.2023 на адресу суду від представника позивача, адвоката Матківського Т.О., надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та витребування доказів, у якому просить суд витребувати від Головного управління Служби безпеки України відомості щодо того, чи надавався та на якій підставі громадянці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в м.Києві 19.03.2009 р., ІПН: НОМЕР_2 , допуск до державної таємниці у період з 2015 року по теперішній час (після окупації Російською Федерацією АРК Крим).
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відмова у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, яка оскаржується позивачем, зумовлена повідомленням ним недостовірних відомостей, а не наявністю або відсутністю такого допуску у його дружини.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що докази щодо надання/відсутності у громадянки ОСОБА_2 допуску до державної таємниці у період з 2015 року по теперішній час, не є належними та допустимими, оскільки такі докази не стосуються предмета позову та не про підтверджують наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У зв'язку з цим. суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів.
Також 22.05.2023 на адресу суду від представника позивача, адвоката Матківського Т.О., надійшло клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на необхідність встановлення важливих об'єктивних обставин справи.
Крім того, представник позивача зазначив про необхідність встановлення у судовому засіданні обставини того, чи під час роботи позивача на Державному підприємстві "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на адресу підприємства надходив лист Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області щодо з'ясування проінформованості ОСОБА_2 про державну таємницю.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Предметом позову у даній справі є вимога про оскарження рішення Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв'язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.
Отже, оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Також суд зазначає, що оцінити “значення справи для сторін” і “значний суспільний інтерес” має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне “конкретизоване” пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що лише посилання заявника на істотне значення цієї справи для сторін і значний суспільний інтерес, які належним чином не обґрунтовані та не підтверджені, є непереконливими.
Суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, про який наполягає позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі “Ахеп v. Germany”, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року “VarelaAssalinocontrelePortugal”, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
Врахувавши зміст заяв сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.
Керуючись статтями 80, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Матківського Тараса Олеговича про витребування доказів.
2. Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Матківського Тараса Олеговича про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Дудін С.О.