30 червня 2023 року Справа № 280/1710/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними,
21 березня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління патрульної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії працівників патрульної поліції Управління патрульної поліції в Запорізькій області щодо зупинки 20.01.2023 транспортного засобу KIA SPORTAGE, НОМЕР_1 , пред'явлення вимоги щодо пред'явлення позивачем документів, що посвідчують його особу та документів, що підтверджують право позивача на керування транспортним засобом, передачі персональних даний позивача третім особам та позбавлення волі позивача.
Ухвалою суду від 27.03.2023 відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою суду від 22.05.2023 замінено відповідача по справі №280/1710/23 на Департамент патрульної поліції, розгляд адміністративної справи №280/1710/23 розпочато спочатку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 20.01.2023 автомобіль позивача було зупинено поліцейськими на в'їзді до міста Запоріжжя. При цьому, позивач зазначає, що після того як ним було надано поліцейському на перевірку посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, поліцейський заборонив позивачу продовжувати подальший рух. Також, позивач зазначає, що у той час на блокпосту перебували невідомі особи у військовій формі, а тому позивач заборонив поліцейському якому надав свої документи передавати персональні дані, що в них містяться будь-яким іншим третім особам. Разом з тим, поліцейський після перевірки документів та транспортного засобу підійшов до осіб у військовій формі і передав їм персональні данні позивача, що позивач прямо забороняв робити. Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до працівників поліції з вимогою припинення незаконних дій та припинення перешкод у подальшому русі транспортного засобу, проте подальший рух було заборонено.
Позивач зазначає, що ним було здійснено на протязі трьох годин сім дзвінків на лінію 102 для виклику слідчо-оперативної групи, проте позивач постійно отримував відповідь про те, що йому слід зачекати та з ним зв'яжуться. Зазначає, що більше трьох годин очікувань з ним на зв'язок так і не вийшли.
Позивач вказує на те, що причини зупинки його транспортного засобу, перевірки його документів, передачі персональних даних третім особам та його незаконного утримання працівниками патрульної поліції йому невідомі і на даний час. Також, позивач зазначає, що після зазначеної події він звертався зі скаргами на дії працівників патрульної поліції, проте отримав відповідь, що порушень законодавства з боку працівників УПП в Запорізькій області ДПП не встановлено.
Позивач вважає, що у працівників патрульної поліції не було підстав для зупинки транспортного засобу, як і не було підстав для пред'явлення вимоги щодо надання їм документів. Також, позивач вказує, що працівниками поліції порушено принцип не допущення розголошення конфіденційної інформації щодо позивача, а також вчинено дії спрямовані на позбавлення його волі. З урахування викладеного у позовній заяві позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що за результатами перевірки подій за участю позивача, опитування поліцейських, перевірки нагрудних бодікамер поліцейських, відомостей інформаційно-комунікаційних систем Національної поліції України, та беручи до уваги діючу нормативно-правову базу, що регламентує правовідносини у сфері діяльності органів Національної поліції України, порушень норм чинного законодавства працівниками УПП в Запорізькій області ДПП не встановлено. Також варто зазначити, що під час вищевказаних подій, на місці з позивачем перебували представники інших служб (Збройних Сил України, Служби безпеки України, Національної гвардії), але позивач висуває свої вимоги тільки до підрозділу Національної поліції. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 20.01.2023 на блокпосту по в'їзді до міста Запоріжжя (вул.Очаківська) було зупинено транспортний засіб KIA SPORTEGE, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .
Позивач, вважаючи, що були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу та перевірки його документів, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 35 Закону України «Про Національну поліції» визначено підстави для зупинки транспортного засобу.
Зокрема, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках:
1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підстав для зупинки його транспортного засобу та витребовування його документів не було.
Разом з тим, суд не може погодитись з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію», у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно п.6, 7 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану:
6) встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
7) перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455 затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, який визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - Порядок №1455).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1455, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
З матеріалів справи судом встановлено, що автомобіль на якому пересувався позивач було зупинено саме на блокпості на в'їзді до міста Запоріжжя.
Відповідно до підпункту 1 пункту 20 Порядку №1455, Заходи з контролю в'їзду/виїзду включають на блокпостах:
перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи;
перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо);
проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар);
затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів;
тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.
Отже, з огляду на вищевикладене та те, що позивач заїхав на територію на якій розташований блокпост, а також перебував на території на якій введено воєнний стан, то відповідно особи, які несли службу на зазначеному блокпості мали право на зупинку та огляд транспортного засобу, мали право вимагати від позивача документів, що посвідчують його особу, а також мали право тимчасово обмежити рух транспортних засобів, зокрема і транспортного засобу позивача.
За таких обставин, посилання позивача на статті 32 та 38 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставними, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин на території України запроваджено воєнний стан, а тому на даний час можуть запроваджуватись додаткові підстави для перевірки громадян та їх транспортних засобів.
Крім того, судом було досліджено відеозаписи з місця подій, і жодних дій які б свідчили про порушення прав позивача з боку поліцейських патрульної поліції на відео не зафіксовано.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що за результатами зупинки транспортного засобу позивача відносно нього жодні адміністративні матеріали не складалися, до будь-якого виду відповідальності позивач не притягався, доказів протилежного суду не надано.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист…
Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а, яка враховується судом під час ухвалення рішення у даній справі.
Разом з тим, в даному випадку, під час розгляду адміністративної справи не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача, які підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, як і відсутні позовні вимоги які могли б сприяти відновленню порушеного права (скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, тощо), то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Також, суд вважає звернути увагу на те, що позивач у позовній заяві також ставить питання про визнання протиправними дій працівників патрульної поліції щодо незаконного на думку позивача позбавлення його волі.
Суд зазначає, що перевищення службових повноважень працівниками поліції, як і незаконне затримання, є кримінальними правопорушеннями за які Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність.
А відповідно такі питання як правомірність затримання особи можуть досліджуватися виключно в рамках кримінального судочинства.
Отже, у разі якщо позивач вважає, що патрульними поліцейськими було перевищено повноваження та безпідставно його затримано, як зазначає позивач на строк понад три години, то відповідно позивач має право звернутися до правоохоронних органів з відповідними заявами, і саме в рамках кримінального судочинства має надаватись оцінка діям поліцейських у відповідній частині.
Стосовно інших посилань доводів наведених позивачем в позовній заяві, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п.30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, буд.3, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання дій протиправними - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова