Справа № 698/288/23
Провадження № 2/698/113/23
(заочне)
03 липня 2023 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області, в складі :
головуючого судді Лазаренка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гончар Т.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя , -
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила, визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 4/5 частину зазначеної квартири з 1/12 частиною сарая, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину зазначеної квартири з 1/12 частиною сарая, а також звільнити її від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 30.04.1977 року вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25.01.2007 року. Під час спільного проживання, а саме 14.05.1992 року, за рахунок коштів у сумі 8000,00 карбованців, які їм переслали з Кубані її батьки та 518 карбованців спільного сімейного бюджету, вони придбали за 8518 карбованців квартиру АДРЕСА_2 . За їх спільною домовленістю власником квартири вказали відповідача ОСОБА_2 .. Вважає що набута під час шлюбу квартира є спільною сумісною власністю.
Ухвалою суду від 02.05.2023 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач повідомлений належним чином, відзив на позов не подав, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не надходило у зв'язку із чим, суд, відповідно до ст.ст. 280 - 282 ЦПК України ухвалив проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення суду.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
За змістом ст. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За правилами 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
За змістом 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Положеннями ч. 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Так, за правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (квартиру чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Судом встановлено, що з 30.04.1977 року по 12.05.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується ксерокопією паспорта серія НОМЕР_1 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 12.05.2015 року. Тобто, фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з травня 2015 року.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Катеринопільської державної нотаріальної контори Івонік Л.А. за реєстровим № 852 від 14.05.1992 року, ОСОБА_2 купив квартиру, що складається з двох кімнат,загальною площею 44,4 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., та знаходиться в АДРЕСА_3 , на першому поверсі двоповерхового цегляного будинку з 1/12 частиною сараю.
Згідно копії квитанції серія ТХ № 440094, виданої відділенням № 5388/05 «Сберегательного Банка СССР» від 15.05.1992 року від ОСОБА_1 на покупку дома прийнято 8518 карбованців.
Згідно копії квитанції № 185 від 14.05.1992 року від ОСОБА_2 за оформлення покупки квартири прийнято 200 карбованців.
Згідно з копією технічного паспорту на квартиру від 28.01.2004 року квартира АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , складається з двох кімнат, загальною площею 53,5 кв.м., в тому числі жила - 24,9 кв.м., підсобна 28,6 кв.м., корисна площа 44,7 кв.м..
Відповідно до довідки виданої виконкомом Єрківської селищної ради № 258 від 03.04.2023 року ОСОБА_1 дійсно зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 з 27.01.1979 року по даний час.
Відповідно до довідки виданої виконкомом Єрківської селищної ради № 260 від 03.04.2023 року ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 27.01.1979 року, фактично не проживає з травня 2007 року по даний час.
Відповідно до акту про встановлення факту відсутності особи по зареєстрованому місцю проживання від 03.04.2003 року, затвердженого депутатом селищної ради Яременком А.М., ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 09.05.2007 року та на момент складання вказаного Акту не проживає за зареєстрованим місцем проживання.
Отже, зазначені норми закону та досліджені обставини дають підстави зробити висновок про те, що спірна квартира АДРЕСА_2 сторонами була придбана за час перебування у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17.
Суд критично ставиться до доводів позивачки про те, що спірна квартира була придбана за час шлюбу, але в основному за кошти, які надали позивачці її батьки для придбання цієї спірної квартири, оскільки із наданих суду доказів не вбачається, що грошові кошти у розмірі 8000,00 карбованців ОСОБА_1 надавалися її батьками, які проживали на ОСОБА_3 , а саме для придбання спірної квартири та, що такі кошти її батьками взагалі надавалися.
Враховуючи наведене, належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин позивачка суду не надала, тому не має правових підстав для збільшення частки одного з подружжя.
Суд також бере до уваги, що сторони до купівлі спірної квартири перебували у шлюбі майже п'ятнадцять років, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, що свідчить про тривалість та усталеність сімейних відносин сторін до придбання ними спірної квартири та доводить те, що спірна квартира була придбана за спільні сумісні кошти подружжя.
За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємнийзв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При розподілі судових витрат по сплаті судового збору суд враховує, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 536 грн. 80 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 24, 28 КпШС України, ст.ст. 61, 63,68, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 95, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за:
- ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 на першому поверсі двоповерхового цегляного будинку з 1/12 частиною сараю;
- ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 на першому поверсі двоповерхового цегляного будинку з 1/12 частиною сараю;
В іншій частині позову - відмовити.
Стягути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. в дохід держави.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Лазаренко