м.Чернівці
03 липня 2023 року Справа № 926/2921/23
Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., розглянувши заяву стягувача Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" за вх.№2921 від 30.06.2023 року
Стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д)
Боржник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості в сумі 49886,19 грн
Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” звернулося до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором №FBDCVLON0MW60 від 12.11.2015 року у розмірі 49886,19 грн, з яких: 21560,53 грн заборгованість за кредитом, 1177,21 грн проценти за користування кредитом, 27148,45 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
30.06.2023 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано заяву про видачу судового наказу за вх.№2921.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про видачу судового наказу вх.№2921 передано судді Гушилик С.М.
Вимоги заявника обґрунтовуються тим, що 12.11.2015 року між заявником та боржником укладено кредитний договір, за умовами якого боржнику було надано кредит у розмірі 25394,00 грн в обмін на зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, які передбачені умовами договору. В порушення умов договору, боржник не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін, не сплатив відсотки та винагороду, що призвело до виникнення заборгованості по кредиту, заборгованість по відсоткам та спричинило нарахування пені за період з 12.11.2015 року по 13.06.2023 року.
До заяви про видачу судового наказу стягувачем додано: копію кредитного договору №FBDCVLON0MW60 від 12.11.2015 року, копію додатку №1 до кредитного договору, копію додаткової угоди №1, копію додаткового договору №2, розрахунки заборгованості за договором №FBDCVLON0MW60 від 12.11.2015 року та виписки по рахунку.
Відповідно до статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви, має відповідати встановленим вимогам і бути оплачена судовим збором (статті 149-151 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
З заяви вбачається, що 12.11.2012 Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 уклала кредитний договір №FBDCVLON0MW60.
Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами, боржник сплачує відсотки у розмірі 32% річних (п.А.6.Договору), а термін повернення кредитних коштів 09.11.2016 року. В порушення умов договору, кредитні кошти не були повернуті, відсотки не погашені, внаслідок чого банк нарахував боржнику за період з 12.11.2015 року по 13.06.2023 року заборгованість за кредитом в сумі 21560,53 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 1177,21 грн та нараховано пеню в сумі 93560,02 грн. При цьому, банк просить стягнути з боржника 27148,45 грн пені не вказуючи строк нарахування вказаної суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, відсотки за своєю правовою природою хоча й виникають з договору, однак не є основною грошовою заборгованістю за договором, а є відповідно нарахуваннями за користування кредитними коштами та видом санкції у разі неналежного виконання зобов'язання. Відтак, заявлені вимоги про стягнення суми заборгованості в розмірі 49886,19 грн, що становить: заборгованість за кредитом в сумі 21560,53, заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 1177,21 грн та пеня в сумі 27148,45 грн не відповідають вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України.
Заявлена до стягнення заборгованість є частиною заборгованості за договором та містить додаткові нарахування, що потребує здійснення розрахунку і перевірки його обґрунтованості як щодо самої заявленої до стягнення частини заборгованості, так і проведеного нарахування на таку заборгованість, що в межах наказного провадження не передбачено з огляду на ч. 1 ст. 148 та п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України. Також серед наведених в ст. 150 Господарського процесуального кодексу України вимог до оформлення заяви про видачу судового наказу не передбачено надання розрахунку вимог і має на увазі, що про заборгованість безпосередньо має бути зазначено в договорі.
Суд вважає за доцільне зазначити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня до 23 серпня 2022 року; 23 серпня до 21 листопада 2022 року; з 21 листопада 2022 року до 19 лютого 2023 року; з 19 лютого до 20 травня 2023 року; з 20 травня до 18 серпня 2023 року.
Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18) та в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №712/9613/15-ц (провадження №61-46733св18), вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Нарахування пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику заявника та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. При вирішенні питання можливості задоволення заяви та видачі судового наказу, з боку суду підлягає дослідженню наявність суб'єктивного права у заявника на стягнення заявлених коштів, а саме можливість нарахування кредитором відповідних сум в силу договору та закону, відсутність прямої забори законодавства такого нарахування з огляду на специфіку стану боржника (безпосередньо місцезнаходження боржника), надані стороною докази виконання боржником кредитного зобов'язання та відсутність доказів заперечення відповідного нарахування з боку боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому достовірними доказами є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Суд прийшов висновку, що заявлені вимоги не є безспірними, суми стягнення чітко не передбачені Договором кредиту, а для встановлення об'єктивності та правильності нарахування сум суд має перевірити їх розрахунок, що в межах наказного провадження є неможливим. При цьому, заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 153 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу. На підставі цього, встановлено, що заява не відповідає статті 148 ГПК України, а отже є підстави для відмови у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 153 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись статтями 147 - 156, 233 - 236 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Чернівецької області, -
Відмовити Акціонерному товариству Комерційному Банку "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код 14360570) у видачі судового наказу з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 49886,19 грн.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду відповідно до статей 255-257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень кодексу.
Суддя С.М. Гушилик