18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
10 травня 2023 року м. Черкаси справа № 925/959/22
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Жежель А.В., за участі представників сторін: позивача (у відеоконференції) - адвоката Паламарчука О.М., відповідача - не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропротект" про визнання недійсними пунктів договору поставки,
Позивач - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос" звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропротект" (далі - відповідач, а разом - сторони), в якому просив суд визнати недійсною третейську угоду, викладену у формі третейського застереження в п. 10.2 та п. 10.3 договору поставки № 26091901/1 від 26.09.2019 року, та відшкодувати понесені судові витрати.
Позов мотивований тим, що за умовами оспорених пунктів 10.2 та 10.3 договору поставки № 26091901/1 від 26.09.2019 року сторони уклали третейську угоду у формі третейського застереження, яка суперечить нормам Закону України «Про третейські суди» щодо її форми і змісту, оскільки у ній не зазначено місцезнаходження Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» та інших відомостей про цей третейський суд з метою його ідентифікації, здійснення листування з ним, встановлення місця проведення третейського розгляду. Крім того, визначений сторонами у третейській угоді Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник» не є постійно діючим третейським судом у розумінні положень Закону України «Про третейські суди», не може здійснювати розгляд будь-яких спорів, а його створення та діяльність є незаконною. Ця третейська угода порушує право позивача на судовий захист, на правосуддя, на розгляд справи в суді, гарантовані статтями 55, 124 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", тому має бути визнана недійсною на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 року, 14.11.2022 року, 17.11.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке в подальшому відкладено на 12.01.2023 року, забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Ірпінського міського суду, за його клопотанням вх. №13170/23 від 10.11.2022 року.
Відповідач в особі директора подав суду 12.10.2022 року заперечення проти розгляду спору у господарському суді ( вх. № 11807/22, а.с. 58-60), в якому просив залишити позов Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" у даній справі без розгляду.
Представник позивача подав суду:
20.10.2022 року пояснення (вх. №12146/22, а.с. 65-68), в яких просив заперечення відповідача залишити без задоволення;
09.01.2023 року клопотання (вх. №329/23, а.с. 77) про надання на виконання вимог суду оригіналів доданих до позовної заяви доказів.
Ухвалами суду від 12.01.2023 року, 16.02.2023 року підготовче провадження у справі № 925/959/22 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті, який в подальшому відкладено на 21.03.2023 року, забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Ірпінського міського суду, за його клопотанням від 12.01.2023 року.
Відповідач в особі директора подав суду 27.02.2023 року письмові пояснення ( вх. № 3221/23, а.с. 95-98) за змістом яких, заперечував проти позову, просив залишити позов без розгляду, при цьому врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.06.2022 року у справі № 925/221/21.
Ухвалою суду від 21.03.2023 року (в протоколі судового засідання) відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду ( вх. № 11807/22, а.с. 58-60) та оголошено перерву до 10.05.2023 року.
В судовому засіданні 10.05.2023 року представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав і просив суд задовольнити повністю.
Відповідач явку представника в судове засідання 10.05.2023 року не забезпечив, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до даних Укрпошти про відстеження поштового відправлення № 1801605464161 з ухвалою суду від 21.03.2023 року.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе завершити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні 10.05.2023 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши заяви сторін по суті справи і з процесуальних питань, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд відмовляє в задоволенні позову повністю з наступних підстав.
26.09.2019 року між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгропротект", як постачальником, та позивачем - Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос", як покупцем, укладено договір поставки № 26091901/1 (далі - Договір, а.с. 13-20) відповідно до п. 2.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити товар.
Сторони погодили усі істотні умови договору, і зокрема, домовилися про наступне:
п. 2.2. - сторони домовились, що товар поставляється партіями. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару в кожній партії визначаються сторонами в окремих специфікаціях до цього договору, що є його невід'ємними частинами;
п. 4.3. - якщо сторони не погодять інших строків оплати, покупець зобов'язаний оплатити поставлений йому товар протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару;
п. 5.1. - постачальник поставляє товар по цьому договору на умовах EXW - склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 20 (Інкотермс 2010) шляхом надання товару в розпорядження покупця;
п. 10.2 - на вимогу будь-якої зі сторін, спір по даному договору може бути переданий на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник». Сторони погодили, що норми даного пункту договору є третейською угодою у вигляді третейського застереження, і погоджують передачу будь-якого спору, що може виникнути по даному договору або в зв'язку з ним, на розгляд третейського суду за бажанням будь-якої зі сторін. Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», а розгляд спорів буде здійснюватися одноособово суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» Стадником Павлом Вікторовичем, а за відсутності можливості розгляду спору зазначеним суддею - будь-яким суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» призначеним його головою;
п. 10.3 - якщо жодна зі сторін не заявить вимогу про передачу спору по цьому договору на вирішення до Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», умови третейської угоди не застосовуються і спір підлягає вирішенню в господарських судах України;
п. 12.1. - договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами, дата якого зазначена в преамбулі договору та діє 31.12.2020 року, а в частині невиконаних зобов'язань , які виникли протягом дії цього договору, до повного їх виконання сторонами.
Договір підписаний повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчені печатками юридичних осіб, яких вони представляють та пролонгований на наступні періоди.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації "Радник" як юридична особа не зареєстрована (а.с. 24, 25).
За інформацією про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації "Радник" (яка міститься в мережі Інтернет за адресою http://advisor.ck.ua) вищевказаний постійно діючий третейський суд було створено у 2010 році та зареєстровано реєстраційною службою Головного управління юстиції у Черкаській області, з місцезнаходженням: вул. Кірова, 55, офіс 22, м. Черкаси, свідоцтво про реєстрацію від 20.09.2010 № 4.
Регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації "Радник" знаходиться у вільному доступі в мережі інтернет на сайті Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації "Радник".
У відповідності до пункту 5.1 розділу 5 Положення про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації "Радник", третейський суд є недержавним незалежним органом без статусу юридичної особи.
Відповідно до даних Єдиного реєстру громадських формувань, Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації "Радник" зареєстрований в реєстрі 20.09.2010 - реєстраційний номер запису в Єдиному реєстрі 1242441.
Відповідач обґрунтовуючи заперечення на позов вказав також, що позивач брав участь у засіданнях Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації "Радник" у справі № 873/253/2, який виник з приводу виконання договору поставки № 27121701/1 від 27.12.2017 року, як учасник справи подавав клопотання та заяви по суті спору, користувався правом на третейський розгляд спору.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки № 26091901/1 від 26.09.2019 року, предметом спору є відповідність (чи ні) третейської угоди у виді третейського застереження, що міститься у пунктах 10.2.-10.3. договору поставки № 26091901/1 від 26.09.2019 року, нормам законодавства про третейські суди, вимоги позивача та заперечення відповідача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.
За правовою природою укладений сторонами договір і зобов'язання, що виникли із нього, віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Спірні правовідносини сторін також перебувають у сфері регулювання Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Законів України "Про судоустрій та статус суддів", «Про третейські суди», які з урахуванням характеру спору є спеціальними.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, п.п. 5, 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України також передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, присудження до виконання обов'язку в натурі, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним [оспорюваний правочин] (стаття 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Розділ IV книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про правочини, зокрема:
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202);
правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204);
зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ст. 213).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);
тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ст. 637);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);
договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Договір поставки № 26091901/1 від 26.09.2019 року є укладеним, сторонами виконувався.
Статтями 55, 64, 124 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 8, ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
Закон України "Про третейські суди" (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) визначає зокрема наступне:
за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 1);
третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (ст. 2);
юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав (ст. 5);
третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом (ст. 12).
Отже, третейська угода щодо передачі спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.
У п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 зазначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що 26.09.2019 року між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгропротект" та позивачем - Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос" укладено договір поставки № 26091901/1, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товар. З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що сторонами виконувались умови Договору з 2019 року в частині поставки відповідачем позивачу товару та оплати останнім відповідачу його вартості.
Пунктами 10.2., 10.3. Договору сторони обумовили та погодили, що на вимогу будь-якої зі сторін, спір по даному договору може бути переданий на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник». Сторони погодили, що норми даного пункту договору є третейською угодою у вигляді третейського застереження, і погоджують передачу будь-якого спору, що може виникнути по даному договору або в зв'язку з ним, на розгляд третейського суду за бажанням будь-якої зі сторін. Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», а розгляд спорів буде здійснюватися одноособово суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» Стадником Павлом Вікторовичем, а за відсутності можливості розгляду спору зазначеним суддею - будь-яким суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» призначеним його головою. Якщо жодна зі сторін не заявить вимогу про передачу спору по цьому договору на вирішення до Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», умови третейської угоди не застосовуються і спір підлягає вирішенню в господарських судах України.
Спірна третейська угода, укладена сторонами за викладених обставин, жодним чином не обмежує конституційне право позивача на судовий захист, на правосуддя, на розгляд справи в суді, гарантовані статтями 55, 124 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", суперечності її умов нормам Закону України "Про третейські суди" суд не вбачає, а тому не вбачає і підстав визнання її недійсною у відповідності до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
При вирішенні спору судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 08.06.2022 року у справі № 925/221/21.
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Всі інші доводи сторін, судом розглянуті та відхилені як такі, що не впливають на результат вирішення даного спору.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладені обставини справи, умови договору, наведені норми законодавства і судової практики суд надає перевагу доводам відповідача, викладеним у його запереченнях проти позову, а позов про тлумачення умов договору визнає необґрунтованим, недоказаним і з цих підстав у його задоволенні відмовляє повністю.
Судові витрати позивача, у відповідності до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, покладаються на нього.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255 256 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позову Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгропротект" про визнання недійсними пунктів договору поставки відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.07.2023 року.
Суддя В.М. Грачов