Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про залишення позовної заяви без руху
"03" липня 2023 р. м ХарківСправа № 922/2746/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши матеріали
позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до Приватної фірми "Променерго" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Довженка Олександра, 187-Г)
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 17436,30 грн.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до відповідача - Приватної фірми "Променерго", згідно вимог якої позивач просить суд:
- визнати недійсним пункту 3.1. договору поставки №2 від 23.03.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнути з Приватної фірми "Променерго" на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів, а саме, податку на додану вартість сплаченого за договором поставки №2 від 23.03.2022 в розмірі 17436,30 грн.
Дослідивши матеріали позовної заяви, господарський суд встановив, що позовну заяву подано без додержання процесуальних вимог частини 1, 2 статті 164, частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), про що зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з вимогами частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Також, пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач заявляє дві позовні вимоги, які мають одночасно майновий та немайновий характер. Отже, звертаючись з даним позовом до суду, позивач мав надати докази сплати судового збору у передбаченому законодавством порядку та розмірі, а саме у загальному розмірі 5368,00 грн.
Однак матеріали позовної заяви не містять докази сплати судового збору у передбаченому законодавством порядку та розмірі - 5368,00 грн., що є недоліком позовної заяви, який підлягає усуненню.
Разом з тим, з прохальної частини позовної заяви слідує, що позивач просить суд відстрочити сплату судових витрат до ухвалення судового рішення.
В обґрунтування заявленого клопотання позивачем вказано про фінансування виключно з Державного бюджету України. Зазначено, що позивач є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України та позивачем оформлено заявку на витребування коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн.
Розглянувши вказане вище клопотання, суд зазначає наступне.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Наведеною вище правовою нормою Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий і вичерпний перелік умов для відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, у якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень відстрочити тягар судових витрат стосовно сплати судового збору. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Вказана норма закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. При цьому його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин того, що майнове становище позивача не дозволяє йому сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі при зверненні з позовом до суду.
Суд враховує, що Закон України "Про судовий збір" не містить вичерпного та чітко визначеного переліку доказів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан позивача. Водночас у кожному конкретному випадку суд установлює можливість позивача сплатити судовий збір на підставі поданих ним доказів у сукупності щодо його майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Окрім того, частиною 2 статті 6, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки визначений частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких допускається звільнення від сплати судового збору заявника при зверненні до суду із заявою, є вичерпним, тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону (аналогічна правова позиція відображена в ухвалах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 922/624/20, від 28.12.2020 у справі № 922/4277/19).
Таким чином, суд констатує, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, що узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи положення статті 129 Конституції України та статті 5 Закону України "Про судовий збір" господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі і у питанні відстрочення сплати судового збору за відсутності належних доказів, що підтверджують наявність підстав для вчинення судом такої процесуальної дії.
ЄСПЛ у своєму рішенні наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, заява № 24402/02).
Окрім того, ЄСПЛ зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, № 28249/95, § 60).
Варто відмітити, що статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституцією України визначено основні засади судочинства і до них, зокрема, належать законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України).
Приписами статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Таким чином, вибіркове, позбавлене правових та фактичних підстав надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими шляхом відстрочення сплати судового збору призведене до порушення окреслених вище засад судочинства, сприятиме виникненню сумнівів у відповідачів щодо об'єктивності та неупередженості суду при дотриманні судом норм матеріального та процесуального права, а також нівелюється важливість врахування правової позиції Верховного Суду, що є неприпустимим.
Враховуючи зазначене, оцінивши доводи, наведені позивачем в обґрунтування заявленого клопотання, беручи до уваги відсутність в матеріалах позовної заяви доказів, що підтверджують майновий стан позивача, суд зазначає про відсутність безумовних обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення судом такої процесуальної дії.
Наведена правова позиція знайшла своєї змістовне відображення у численних ухвалах Верховного Суду від 02.07.2021 у справі № 904/1275/20; від 19.04.2021 у справі №910/5511/19; від 28.11.2022 у справі №585/1887/21; від 14.06.2022 у справі №457/216/18 тощо.
Отже, суд констатує відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення суду, а тому суд відмовляє у його задоволенні, що не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Частиною 1 статті 172 ГПК України визначено, що позивач зобов'язаний до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
З матеріалів позовної заяви слідує, що позивачем в якості доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів подано поштову накладну та опис вкладення у цінний лист від 13.06.2023.
Із опису вкладення у цінний лист вбачається, що на адресу відповідача було направлено лише позовну заяву та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №315 від 07.12.2022, що є додатком №10 згідно переліку додатків до позовної заяви. Однак суд звертає увагу, що зазначений опис вкладення у цінний лист не містить поіменного переліку інших додатків до позовної заяви, які також мають бути без винятку направлені на адресу відповідача разом із копією позовної заяви.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем всупереч вимог частини 1 статті 164, частини 1 статті 172 ГПК України не додано до матеріалів позовної заяви належних доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та усіх доданих до неї документів, що також є недоліком позовної заяви, який підлягає усуненню шляхом подання належних доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд зазначає, що неподання належних доказів повідомлення відповідача про звернення з позовною заявою призводить до порушення процесуальних прав цих учасників, принципу рівності та змагальності сторін, що закріплені у статті 2 ГПК України.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
За змістом частини 1, 2 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 4 статті 91 ГПК України унормовано, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, норма частини 4 статті 91 ГПК України є бланкетною та зумовлює необхідність урахування позивачем стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію".
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020", затвердженого наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 р. № 144.
Пунктом 5.26 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163:2020) встановлено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
З огляду на наведене, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Як вбачається із поданих матеріалів, позивачем до позовної заяви додано копії документів, які не засвідчені відповідно до вище вказаних вимог, оскільки не містять дати засвідчення копії.
Отже, вказані документи не можуть вважатися доданими до позовної заяви належними доказами, оскільки додані документи не є ні оригіналами, ні належним чином засвідченими копіями.
Суд звертає увагу, що копія набуває юридичної сили лише в разі засвідчення в установленому порядку. Неправильно засвідчені або незасвідчені копії документів є недопустимими доказами фактичних обставин справи (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.07.2018 у справі №904/8549/17 та від 14.09.2021 у справі №916/2024/20).
Таким чином, позивачу необхідно надати суду належним чином засвідчені копії документів, що додані до позовної заяви з огляду на наведені вище вимоги.
Відповідно до статті 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 162, 164, 172, 174, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні клопотання про відстрочення сплати судових витрат - відмовити.
2. Позовну заяву залишити без руху.
3. Встановити позивачу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків - у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
4. Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу з всіма доданими до неї документами на підставі статті 174 ГПК України.
5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://court.gov.ua/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Ухвалу підписано 03.07.2023 р.
Суддя Г.І. Сальнікова