вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" червня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2773/22
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”
до приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
про стягнення заборгованості,
за участю представників:
позивача: Рабченюк Л.П. - адвоката (посвідчення №9307/10 від 31.07.2020 року);
відповідача: Шаповал І.О. - адвоката (посвідчення №086 від 18.01.2018 року);
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
не з'явився,
27 грудня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач) до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору оренди №1733 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.09.2015 року.
Ухвалою суду від 30.12.2022 року відкрите провадження у справі, до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа), підготовче засідання призначене на 18 січня 2023 року.
Ухвалою суду від 10.01.2023 року підготовче засідання відкладене на 01 березня 2023 року.
06 січня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2023 року, яке підлягало задоволенню судом.
09 лютого 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.
22 лютого 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а 27 лютого 2023 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, залишені судом без розгляду.
У засіданні представник третьої особи просила поновити пропущений процесуальний строк для подання пояснень щодо обставин справи.
Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника третьої особи про поновлення пропущеного процесуального строку для подання пояснень щодо обставин справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для їх подання поважними, поновив його та долучив до матеріалів справи письмові пояснення щодо обставин справи.
Ухвалою суду від 01.03.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 05 квітня 2023 року.
16 березня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.
03 квітня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.
05 квітня 2023 року в засіданні представник відповідача просила поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву, проти задоволення клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив не заперечувала.
Представник позивача просив поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву, проти задоволення клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву не заперечував.
Представник третьої особи проти задоволення вищевказаних клопотань не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представників позивача та відповідача, визнав їх такими, що підлягали задоволенню, причини пропуску процесуальних строків для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву поважними, поновив їх та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив на позовну заяву.
Крім цього, у засіданні представник відповідача заявила клопотання про відкладення розгляду справи.
Представники позивача та третьої особи проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечували.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.
У підготовчому засіданні оголошена перерва до 10 травня 2023 року.
04 травня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими, проти задоволення клопотання третьої особи про розгляд справи без її участі не заперечувала.
Представники відповідача та третьої особи у засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 10.05.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 07 червня 2023 року.
10 травня 2023 року, після засідання, через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
01 червня 2023 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду відповідача та третьої особи в справі №911/2773/22 у судове засідання, призначене на 07 червня 2023 року.
У судовому засіданні представник відповідача просила поновити пропущений процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.
Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для подання відповідь на відзив на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Представник третьої особи у засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 07 червня 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
30 вересня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та приватним акціонерним товариством “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” (далі - відповідач) був укладений договір оренди №1733 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір №1733).
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області була змінена назва на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з п. 1.1 договору, третя особа передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №27 (інв. №47565) (далі - майно), загальною площею 24,5 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.64.НЛТНПД064, яке розташоване на першому поверсі бізнес - центу вантажного терміналу за адресою Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», 08307, та перебуває на балансі ДП МА «Бориспіль» (далі - позивач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31 березня 2015 і становить за незалежною оцінкою 1 162 900,00 грн. без врахування ПДВ.
Майно передається в оренду з метою забезпечення діяльності з пасажирських перевезень (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору, відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.
Пунктом 2.4. договору встановлено, що обов'язок щодо складання акта приймання - передачі при укладенні договору покладається на третю особу, а при поверненні майна з користування на відповідача.
Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2015 року - 14 536,25 (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 25 коп.
Відповідно до п. 3.2. договору, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Згідно з п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що відповідач зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується "Призначення платежу" за зразком, наведеним у розділі 11 договору).
Згідно з п. 10.1. договору, цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 30" вересня 2015 р. до "29" вересня 2016 р. включно.
30 вересня 2015 року третя особа передала, а відповідач прийняв майно, що підтверджується актом №1 приймання-передачі державного майна, копія якого долучена до матеріалів справи.
28 вересня 2016 року відповідачем та третьою особою укладений додатковий договір №1 до договору оренди №1733 від 30.09.2015 р. (далі - додатковий договір №1), згідно з п. 4 якого, сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 рік до "29" вересня 2017 року включно.
29 вересня 2017 року відповідачем та третьою особою укладений додатковий договір №2 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 30.09.2015 №1733 (далі - додатковий договір №2), відповідно до п. 1 якого, сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 рік до "29" вересня 2018 року включно.
26 жовтня 2018 року відповідачем та третьою особою укладений додатковий договір №3 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 30.09.2015 №1733 (далі - додатковий договір №3), згідно з умовами якого, сторони домовились пункт 1.1. Розділу 1 договору та пункт 3.1. Розділу 3 договору викласти в такій редакції:
« 1.1. Третя особа передає, а відповідач приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №27 (інв. №47565, реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.64.НЛТНПД064) площею 24,5 кв.м, що знаходиться на першому поверсі бізнес-центру вантажного термінала (далі - майно), яке розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та перебуває на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31 липня 2018 року і становить за незалежною оцінкою - 1 129 260,00 грн. (один мільйон сто двадцять дев'ять тисяч двісті шістдесят гривень 00 коп.), без урахування ПДВ.»
« 3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 р. №786 (із змінами) (далі - Методика) і становить за перший (базовий) місяць оренди липень 2018 року -14 115,75 грн. (чотирнадцять тисяч сто п'ятнадцять гривень 75 коп.), без урахування ПДВ.»
Відповідно до п. 2 додаткового договору №3, сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 рік - до 29 вересня 2019 р. включно.
19 листопада 2019 року відповідачем та третьою особою укладений додатковий договір №4 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1733 від 30.09.2015 (далі - додатковий договір №4), згідно з п. 3 якого, сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 (один) рік - до 29 вересня 2020 р. включно.
Згідно з п. 1.1 Незмінюваних умов договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 30.09.2015 №1733 (далі - Незмінювані умови договору оренди), третя особа і позивач передають, а відповідач приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Відповідно до п. 4.1 Змінюваних умов договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 30.09.2015 №1733 (далі - Змінювані умови договору оренди), об'єкт оренди та склад майна (далі - майно), інформація про об'єкт оренди - індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення №27 (інв. №47565) площею 24,5 кв.м, реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.64.НЛТНПД064 на першому поверсі бізнес-центру вантажного термінала, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Згідно з п. 6.1 Змінюваних умов договору оренди, вартість майна: ринкова (оціночна) вартість, визначена на підставі звіту про оцінку майна (частина четверта статті 8 Закону України від 3 жовтня 2019 р. №157-XI "Про оренду державного і комунального майна" (відомості Верховної Ради України, 2020 р., №4, ст. 25) (далі - Закон): 1 218 681,00 грн., без податку на додану вартість.
Відповідно до п. 3.3 Незмінюваних умов договору оренди, відповідач сплачує орендну плату до державного бюджету та позивачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Згідно з п. 16 Змінюваних умов договору оренди, співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: позивачу 30 відсотків суми орендної плати, державному бюджету 70 відсотків суми орендної плати.
Пунктом 3.4 Незмінюваних умов договору оренди встановлено, що відповідач сплачує орендну плату на підставі рахунків позивача. Позивач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок позивача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Відповідач сплачує позивачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Позивач надсилає відповідачу рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди позивач передає відповідачу акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації відповідача платником податку на додану вартість.
Згідно з п. 12.1 Незмінюваних умов договору оренди, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з наступного дня після дати закінчення строку оренди за договором, який продовжується.
Відповідно до п. 12 Змінюваних умов договору оренди, строк договору: цей договір діє до 29.09.2025 р. включно (п. 12.1).
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що ним були надані відповідачу рахунки-фактури для сплати орендної плати за період з грудня 2021 року до лютого 2022 року, на загальну суму 56 747,24 грн., відповідно до яких, відповідач повинен був сплатити позивачу 23 644,68 грн., що підтверджується рахунками-фактурами: №76/3034 від 31.12.2021 року, №76/119 від 31.01.2022 року та №76/362 від 28.02.2022 року, а також актами приймання-здачі виконаних послуг згідно договору №1733 від 30.09.2015 від 31.12.2021 року, 31.01.2022 року та 28.02.2022 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
За твердженнями представника позивача, відповідач орендну плату не сплатив, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача борг у сумі 23 644,68 грн., пеню в сумі 7 692,34 грн., три проценти річних у сумі 588,65 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 5 018,24 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
03 квітня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що в період з грудня 2021 року до лютого 2022 року сума орендної плати за користування майном відповідачем є меншою, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 року "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - постанова №611), оскільки відповідач мав право на 50% зниження розміру орендної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, для сплати орендної плати за період з грудня 2021 року до лютого 2022 року позивачем були надані відповідачу рахунки-фактури, на загальну суму 56 747,24 грн., з яких до сплати позивачу підлягали 23 644,68 грн., що підтверджується рахунками-фактурами: №76/3034 від 31.12.2021 року, №76/119 від 31.01.2022 року та №76/362 від 28.02.2022 року, а також актами приймання-здачі виконаних послуг згідно договору №1733 від 30.09.2015 від 31.12.2021 року, 31.01.2022 року та 28.02.2022 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
Судом встановлено, що відповідач рахунки - фактури №76/3034 від 31.12.2021 року, №76/119 від 31.01.2022 року та акти приймання-здачі виконаних послуг згідно з договору №1733 від 30.09.2015 від 31.12.2021 року, 31.01.2022 року отримав, що підтверджується реєстрами виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 02.12.2021 по 31.12.2021 та 01.01.2022 по 31.01.2022, копії яких долучені до матеріалів справи, а рахунок - фактура №76/362 від 28.02.2022 року та акт приймання-здачі виконаних послуг згідно з договору №1733 від 30.09.2015 від 28.02.2022 року були направлені позивачем відповідачу в електронному вигляді через ПЗ Ме.Dос та підписані за допомогою електронного цифрового підпису, копія якого долучена до матеріалів справи.
Як уже зазначалось, згідно з п. 3.3 Незмінюваних умов договору оренди, відповідач перераховує орендну плату до державного бюджету та позивачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Так, відповідач зобов'язаний був перерахувати позивачу орендну плату:
- згідно з рахунком-фактурою №76/3034 від 31.12.2021 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2021 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, - 7 872,19 грн., у строк, - до 15.01.2022 року;
- згідно з рахунком-фактурою №76/119 від 31.01.2022 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, - 8 659,41 грн., у строк, - до 15.02.2022 року;
- згідно з рахунком-фактурою №76/362 від 28.02.2022 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, - 7 113,08 грн., у строк, - до 15.03.2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ч. 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач за період з грудня 2021 року до лютого 2022 року орендну плату не сплатив.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували б сплату відповідачем орендної плати за період з грудня 2021 року до лютого 2022 року позивачу, представник відповідача суду не надала.
Так, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 23 644,68 грн. є обґрунтованою.
Разом з цим, судом встановлено, що постановою Кабінетів Міністрів України №611 від 15.07.2020 року “Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину” (далі - постанова №611) врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати.
Згідно з п. 1 постанови №611, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2011 р., № 71, ст. 2677), здійснюється у розмірі:
- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Відповідно до п. 2 постанови №611, на орендодавців державного майна покладений обов'язок із забезпечення нарахування орендної плати орендарям, згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
У додатку 2 до постанови №611 наведений перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, у якому до таких тарифів віднесені ті, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень (зокрема, в аеропортах).
Майно передається в оренду з метою забезпечення діяльності з пасажирських перевезень (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 1.2 Незмінюваних умов договору оренди, майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.
Відповідно до п. 7 Змінюваних умов договору оренди, цільове призначення майна: майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд відповідача, за винятком таких цільових призначень* (п. 7.1).
Заклади охорони здоров'я, клініки, лікарні, приватна медична практика. Аптеки. Ветеринарні лікарні (клініки), лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки. Медичні лабораторії (п. 7.1.1);
- заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи (7.1.2);
- заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об'єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи (7.1.3);
- пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торговельні автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв'язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів (7.1.4);
- інше - пункт пакування багажу, надання інформаційно-консультаційних та рієлторських послуг, розміщення туристичних агентств, розміщення зони відпочинку пасажирів (7.1.5).
(* використовується, якщо майно передано в оренду на аукціоні із додатковими умовами, якими визначені групи цільових призначень, за якими забороняється використовувати майно).
Так, відповідно до п. 2 постанови №611, орендодавці державного майна зобов'язані забезпечити нарахування орендної плати орендарям, згідно з п. 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
Оскільки у постанові №611 відсутні посилання на необхідність проведення будь - яких процедур надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не встановлена необхідність отримання погоджень або укладення додаткових угод, суд дійшов висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених п. 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди, цією постановою не вимагається.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №910/13397/20 від 26.08.2021 року.
Так, відповідач, як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №611, має право на зменшення орендної плати на 50%.
Відтак, розмір орендної плати за період з грудня 2021 року до лютого 2022 року підлягає зменшенню на 50%, тому стягненню з відповідача підлягає борг у сумі 11 822,34 грн.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 692,37 грн. пені.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 3.8 Незмінюваних умов договору оренди, на суму заборгованості відповідача із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний сплатити орендну плату до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди, відповідно до пропорцій її розміру, із врахуванням зменшення суми оплати орендної плати за кожний місяць на 50%, тому орендна плата, згідно з рахунком-фактурою №76/3034 від 31.12.2021 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2021 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, в сумі 3 936,09 грн., повинна була бути сплачена відповідачем, - до 15.01.2022 року включно (оскільки 15.01.2022 року припадало на вихідний день, тому останнім днем виконання зобов'язання відповідачем мало стати 17.01.2022 року, тобто перший за ним робочий день);
- згідно з рахунком-фактурою №76/119 від 31.01.2022 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, в сумі 4 329,71 грн., - до 15.02.2022 року включно;
- згідно з рахунком-фактурою №76/362 від 28.02.2022 року та актом приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 року згідно договору №1733 від 30.09.2015 року, в сумі 3 556,54 грн., - до 15.03.2022 року включно.
Як встановлено судом, відповідач орендну оплату позивачу не оплатив.
Так, розмір пені за прострочення сплати відповідачем орендної плати, згідно з рахунком-фактурою №76/3034 від 31.12.2021 року, враховуючи період заборгованості з:
18.01.2022 року до 20.01.2022 року, суму боргу в розмірі 3 936,09 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 9,00%, складає 5,82 грн.;
21.01.2022 року до 02.06.2022 року, суму боргу в розмірі 3 936,09 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,00%, складає 286,85 грн.;
03.06.2022 року до 13.12.2022 року, суму боргу в розмірі 3 936,09 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 25,00%, складає 1 046,03 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/119 від 31.01.2022 року, враховуючи період заборгованості з:
16.02.2022 року до 02.06.2022 року, суму боргу в розмірі 4 329,71 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,00%, складає 253,85 грн.;
03.06.2022 року до 13.12.2022 року, суму боргу в розмірі 4 329,71 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 25,00%, складає 1 150,64 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/362 від 28.02.2022 року, враховуючи період заборгованості з:
16.03.2022 року до 02.06.2022 року, суму боргу в розмірі 3 556,54 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,00%, складає 153,95 грн.;
03.06.2022 року до 13.12.2022 року, суму боргу в розмірі 3 556,54 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 25,00%, складає 945,16 грн.,
а разом 3 842,30 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
У відзиві на позовну заяву, а також у судовому засіданні, представник відповідача просила суд зменшити розмір пені на 90%, послалась на те, що відповідач перебуває у тяжкому фінансовому становищі, викликаному запровадженням воєнного стану на території України, а також на положення ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву, а також у судовому засіданні, проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечувала.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Крім цього, неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
За відсутності встановленого законом переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №913/89/18 від 06.11.2018 року, в справі №916/65/18 від 04.12.2018 року, в справі №917/791/18 від 03.07.2019 року, в справі №904/5830/18 від 22.10.2019 року, в справі № 902/855/18 від 13.01.2020 року.
Так, відповідно до загальних правил, право суду на зменшення заявлених до стягнення сум пов'язане із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданих учасниками справи доказів та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення суми, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд з'ясовує наявність значного перевищення розміру з розміром збитків, а також об'єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, значності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Розглянувши клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд дійшов висновку про відсутність виключних обставин для задоволення вищевказаного клопотання.
Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 588,65 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 5 018,24 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Три проценти річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати, згідно з рахунком-фактурою №76/3034 від 31.12.2021 року, враховуючи період заборгованості з:
18.01.2022 року до 13.12.2022 року, що складає 330 днів, від суми боргу в 3 936,09 грн., становлять 106,76 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/119 від 31.01.2022 року, враховуючи період заборгованості з:
16.02.2022 до 13.12.2022 року, що складає 301 день, від суми боргу в 4 329,71 грн., становлять 107,12 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/362 від 28.02.2022 року, враховуючи період заборгованості з:
16.03.2022 до 13.12.2022 року, що складає 273 дні, від суми боргу в 3 556,54 грн., становлять 79,80 грн.,
а разом 293,68 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:
- згідно з рахунком-фактурою №76/3034 від 31.12.2021 року:
за період з лютого 2022 року до листопада 2022 року: у лютому 2022 року - 101,6%; березні - 104,5%; квітні - 103,1%; травні - 102,7%; червні - 103,1%; липні - 100,7%; серпні - 101,1%; вересні - 101,9%; жовтні - 102,5%; листопаді - 100,7%, від суми заборгованості 3 936,09 грн., складає 948,98 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/119 від 31.01.2022 року:
за період з березня 2022 року до листопада 2022 року: у березні 2022 року - 104,5%; квітні - 103,1%; травні - 102,7%; червні - 103,1%; липні - 100,7%; серпні - 101,1%; вересні - 101,9%; жовтні - 102,5%; листопаді - 100,7%, від суми заборгованості 4 329,71 грн., складає 959,26 грн.;
- згідно з рахунком-фактурою №76/362 від 28.02.2022 року;
за період з квітня 2022 року до листопада 2022 року: у квітні 2022 року - 103,1%; травні - 102,7%; червні - 103,1%; липні - 100,7%; серпні - 101,1%; вересні - 101,9%; жовтні - 102,5%; листопаді - 100,7%, від суми заборгованості 3 556,54 грн., складає 600,88 грн.,
а разом 2 509,12 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 233, ч. ч. 1, 6 ст. 283, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 253, ч. 5 ст. 254, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 3 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626, ст. 629, ч. 1 ст. 759, ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” до приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” про стягнення заборгованості.
Стягнути з приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код 14348681) на користь державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069) 11 822,34 грн. (одинадцять тисяч вісімсот двадцять дві грн. 34 коп.) основного боргу; 3 842,30 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві грн. 30 коп.) пені; 293,68 грн. (двісті дев'яносто три грн. 68 коп.) трьох процентів річних; 2 509,12 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'ять грн. 12 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 1 240,20 грн. (одну тисячу двісті сорок грн. 20 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 03.07.2023 року.
Суддя С. Грабець