вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"26" червня 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/26/23
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
№907/26/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД», м.Вінниця
до Фізичної особи - підприємця Кричка Василя Васильвича, с. Нересниця Тячівського району
про стягнення суми 281 396,40 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 281 396,40 грн., з яких за Договором поставки №112 від 01.08.2019 р. 25 627,66 грн., що включає 9 000,00 грн. основного боргу, 4 043,65 грн. втрат від інфляції, 5 562,74 грн. 20% річних, 6 391,27 грн. пені та 630,00 грн. штрафу, за Договором поставки ДГ - 136 від 01.07.2020 р. 255 768,74 грн., що включає 100 675,00 грн. основного боргу, 43 795,20 грн. втрат від інфляції, 47 037,28 грн. 20% річних, 57 214,01 грн. пені та 7 047,25 грн. штрафу, посилаючись на порушення відповідачем умов договорів поставки та положень ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/26/23, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на забезпечення судочинства про відкриття провадження у справі відповідач був повідомлений телефонограмою.
На виконання вимог ухвали суду від 20.01.2023 р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву яким відповідач заперечує заявлені позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні.
Відповідач вказує, зокрема на те, що згідно домовленості, після укладення договору №112 від 01.08.2019 року, відповідачем було проведено оплату Позивачу за суміш асфальтобетонну в сумі 246 850 грн. Таким чином розрахунки за цим Договором були повністю закриті і авансовий платіж за наступні поставки складав 127 850 ,8 грн (в т.ч. 25 570,16 грн ПДВ), оскільки, авансування було умовою поставок суміші.
Крім того відповідач зауважує, що після укладення договору №ДГ - 136 від 01.07.2020 року, надання видаткової накладної і майже повного відвантаження суміші (за винятком недопоставки понад 22 тон) відповідачем було проведено оплату Позивачу за суміш асфальтобетонну в сумі 170 000,00 грн. платіжним дорученням №21 від 01.09.2020 року. Різницю в сумі 40 189,2 грн (в т.ч. 8 037,84 грн ПДВ) недоплачено через недопоставку асфальтобетонної суміші вагою понад 22 тони, тобто одного автомобільного контейнеру для перевезення небезпечних вантажів, оскільки таких вантажів повинно було бути 13, а фактично перевезено 12.
Позивачем подано відповідь на відзив, за якою позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Зазначає, що вказані відповідачем платежі були здійснені відповідачем за іншу поставку товару, хоча й за цим договором, як слідує безпосередньо зі змісту таких платіжних доручень, в призначенні платежу яких міститься посилання на рахунки-фактури № 51 від 16.08.2019 року та № 54 від 30.08.2019 року. Натомість заявлені в даній справі позовні вимоги в частині невиконання відповідачем умов договору поставки № 112 від 01.08.2019 року ґрунтуються на видатковій накладній № РН-0000107 від 22.11.2019 року та рахунку-фактурі № СФ-0000069 від 18.11.2019 року.
Окремо позивач зазначає, що, хоча видаткова накладна №РН-0000107 від 22.11.2019 року та рахунок-фактура № СФ-0000069 від 18.11.2019 року містять посилання на інший договір: «№ 30/07-19 від 30.07.19», поставка товару здійснювалася саме за договором поставки № 112 від 01.08.2019 року. В даному випадку, при складенні цих документів було допущено технічну помилку, договір, посилання на який в них міститься, між позивачем та відповідачем не укладався. Дана обставина відповідачем не заперечується, тому до поставки товару за видатковою накладною № РН-0000107 від 22.11.2019 року підлягають застосуванню умови договору поставки № 112 від 01.08.2019 року, зокрема, в частині нарахування штрафних санкцій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, подані сторонами, суд-
01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД» (далі - Позивач, Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Кричка Василь Васильович (далі - Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки № 112 (далі - Договір №1).
За умовами п. 1.1 Договору 1 постачальник зобов'язується передати у власність покупця Суміш асфальтобетонну, (в подальшому «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар згідно умов цього договору.
Згідно з п. 2.1 Договору 1 ціна за одиницю суміші асфальтобетонної зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього Договору.
Покупець здійснює оплату товару в 10-денний термін з моменту його отримання (п. 2.3 Договору 1).
У разі прострочення оплати Товару в термін, вказаний в п. 2.3 даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції 20 % (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару, за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті, а за прострочення понад 30 календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості (п. 5.2 Договору 1).
Пунктом 5.4 Договору сторонами погоджено, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить три роки.
За змістом п. 9.1 договору №1 даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань.
За доводами позивача на виконання умов договору 1 позивачем була здійснена поставка товару відповідача на суму 119 000,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № СФ-0000069 від 18.11.2019 та видатковою накладною № РН-0000107 від 22.11.2019. Натомість за поставлений товар згідно договору 1 відповідачем було здійснено лише частково оплату в розмірі 110 000,00 грн.
Також в матеріалах справи наявний рахунок - фактура №СФ-0000051 від 16.08.20219 р. за договором №ДГ-0000112 від 01.08.19 р. на оплату суми 102 850,80 грн. та рахунок - фактура №СФ-0000054 від 30.08.20219 р. за договором №ДГ-0000112 від 01.08.19 р. на оплату суми 34 000,00 грн.
Крім того в матеріалах справи наявне платіжне доручення №5 від 23.08.2019 р. на оплату 74 850,80 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №51 від 16.08.19, платіжне доручення №7 від 27.08.2019 р. на оплату 28 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №51 від 16.08.19, платіжне доручення №12 від 30.08.2019 р. на оплату 34 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №54 від 30.08.19 та платіжне доручення №23 від 28.11.2019 р. на оплату 110 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №СФ- 0000069 від 18.11.19 р.
Також, 01 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД» та Фізичною особою-підприємцем Кричка Василь Васильович було укладено договір поставки № ДГ-136 відповідно (далі - Договір №2).
За умовами п. 1.1 Договору 2 постачальник зобов'язується передати у власність покупця Суміш асфальтобетонну, (в подальшому «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар згідно умов цього договору.
Згідно з п. 2.1 Договору 2 ціна за одиницю суміші асфальтобетонної зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього Договору.
Покупець здійснює оплату товару в 30-денний термін з моменту його отримання (п. 2.3 Договору 2).
Сума даної угоди складає 270 675 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ - 45 112,50 грн. (п. 2.4 Договору 2).
У разі прострочення оплати Товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник мас право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції 20 % (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару, за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті, а за прострочення понад 30 календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості (п. 5.2 Договору 2).
Пунктом 5.4 Договору сторонами погоджено, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить три роки.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 вересня 2020 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань (п. 9.1 Договору).
Позивач стверджує, що на виконання умов договору 2 ним була здійснена поставка товару відповідача на суму 270 675,00 грн. Натомість за поставлений товар згідно договору 2 відповідачем було здійснено лише часткову оплату в розмірі 170 000,00 грн.
В матеріалах справи наявна видаткова накладна №PH-0000246 від 4.08.2020 р. до договору № ДГ-136 від 01.07.2020 р. на суму 270 675,00 грн., рахунок фактура №РН-20000246 від 04.08.2020 р. до договору № ДГ-136 від 01.07.2020 р. на суму 270 675,00 грн., та виписка по рахунку позивача від 01.09.2020, що фіксує оплату відповідачем суми 170 000,00 грн., за рахунком фактурою №РН-20000246 від 04.08.2020 р.
У зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання за договорами в частині, повної та своєчасної сплати за отриманий товар, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення суми 281 396,40 грн., з яких за Договором поставки №112 від 01.08.2019 р. 25 627,66 грн., що включає 9 000,00 грн. основного боргу, 4 043,65 грн. втрат від інфляції, 5 562,74 грн. 20% річних, 6 391,27 грн. пені та 630,00 грн. штрафу, за Договором поставки ДГ - 136 від 01.07.2020 р. 255 768,74 грн., що включає 100 675,00 грн. основного боргу, 43 795,20 грн. втрат від інфляції, 47 037,28 грн. 20% річних, 57 214,01 грн. пені та 7 047,25 грн. штрафу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що між сторонами було укладено договори поставки № 112 від 01.08.2019 р. та № ДГ-136 від 01.07.2020 р., а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України та параграфів 1 і 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений Позивачем на підставі видаткових накладних товар.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно- розпорядчого документа на майно.
Згідно з п. 2.1 Договору 1 ціна за одиницю суміші асфальтобетонної зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього Договору.
Пункт 2.1 Договору 2 передбачає аналогічні умови визначення ціни.
Покупець здійснює оплату товару в 10-денний термін з моменту його отримання (п. 2.3 Договору 1).
Покупець здійснює оплату товару в 30-денний термін з моменту його отримання (п. 2.3 Договору 2).
Таким чином, факт прийняття товару підтверджується скріпленими відбитками печатки та підписами уповноважених представників сторін видатковими накладними.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом п. 9.1 договору №1 даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 вересня 2020 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх зобов'язань (п. 9.1 Договору).
Позивач звернувся до суду, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати за поставлений позивачем товар.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Разом з тим, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
В матеріалах справи міститься рахунок-фактура № СФ-0000069 від 18.11.2019 та видаткова накладна № РН-0000107 від 22.11.2019 р. на суму 119 000,00 грн. Також в матеріалах справи наявний рахунок - фактура №СФ-0000051 від 16.08.20219 р. за договором №ДГ-0000112 від 01.08.19 р. на оплату суми 102 850,80 грн. та рахунок - фактура №СФ-0000054 від 30.08.20219 р. за договором №ДГ-0000112 від 01.08.19 р. на оплату суми 34 000,00 грн.
Крім того в матеріалах справи наявне платіжне доручення №5 від 23.08.2019 р. на оплату 74 850,80 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №51 від 16.08.19, платіжне доручення №7 від 27.08.2019 р. на оплату 28 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №51 від 16.08.19, платіжне доручення №12 від 30.08.2019 р. на оплату 34 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №54 від 30.08.19 та платіжне доручення №23 від 28.11.2019 р. на оплату 110 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за суміш асфальтно-бетонну згідно рахунку №СФ- 0000069 від 18.11.19 р.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься видаткова накладна №PH-0000246 від 04.08.2020 р. до договору № ДГ-136 від 01.07.2020 р. на суму 270 675,00 грн., рахунок фактура №РН-20000246 від 04.08.2020 р. до договору № ДГ-136 від 01.07.2020 р. на суму 270 675,00 грн., та виписка по рахунку позивача від 01.09.2020, що фіксує оплату відповідачем суми 170 000,00 грн., за рахунком фактурою №РН-20000246 від 04.08.2020 р.
Таким чином, судом становлено, що на виконання умов договору 1 позивачем поставлено відповідачу товар на суму 255 850,80 грн., відповідачем в свою чергу здійснено оплату на суму 246 850,80 грн.
За договором №2 поставка товару відбулась на суму 270 675,00 грн., відповідачем проведена оплата в розмірі 170 000,00 грн.
У зв'язку з частковими проведеннями оплат станом на день розгляду даної справи у відповідача рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 109 675,00 грн., що включає 9 000,00 грн. заборгованості за договором 1 та 100 675,00 грн за договором 2.
Вказана сума боргу є непогашена та відповідачем у встановленому законом порядку не спростована.
Доводи відповідача, щодо повного погашення заборгованості за договором 1 та недопоставки товару позивачем за договором 2, судом не приймаються, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами по справі.
Обставини, щодо наявності описки в рахунку - фактурі № СФ-0000069 від 18.11.2019 та видатковій накладній № РН-0000107 від 22.11.2019 р. на які посилається позивач, відповідачем не заперечувались.
Таким чином, Відповідач по справі повинен сплатити на користь Позивача заборгованість в розмірі 109 675,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки. Порушення відповідачем свого зобов'язання, в частині проведення повної оплати за поставлений товар, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених законодавством та умовами договору.
З посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України та з огляду на прострочення відповідачем строку оплати за товар, позивачем, заявлено також позовні вимоги про стягнення за договором №1 суми 4 043,65 грн. втрат від інфляції, 5 562,74 грн. 20% річних за період 03.12.2019 р. по 04.01.2023 р. та за договором №2 суми 43 795,20 грн. втрат від інфляції, 47 037,28 грн. 20% річних за період 04.09.2020 р. по 04.01.2023 р.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі прострочення оплати Товару в термін, вказаний в п. 2.3 даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції 20 % (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості Товару, за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті, а за прострочення понад 30 календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості (п. 5.2 Договору 1).
Договором №2 передбачені аналогічні умови, щодо відповідальності покупця.
З огляду на наведене, суд, здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум 47 838,85 грн. втрат від інфляції, та 52 600,02 грн. 20% річних дійшов висновку, що такі підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача сум 6 391,27 грн. пені та 630,00 грн. штрафу за договором №1 та 57 214,01 грн. пені та 7 047,25 грн. штрафу за договором №2.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд перевіривши розрахунок пені та штрафу, зазначає що він є правильним.
Вирішуючи питання щодо стягнення нарахованої відповідачу пені суд, з огляду на обставини справи, враховує положення ст. 233 ГК України, за якими у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу штрафу та пені, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб'єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В той же час, відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Як встановлено судом, компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов'язань за Договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з Відповідача відсотків річних інфляційних втрат та штрафу.
Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків, пов'язаних з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання.
З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 20% від нарахованої суми - 12 721,06 грн. та стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.
Позовні вимоги, щодо стягнення суми 7 677,25 грн. штрафу підлягають до задоволення в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД», м.Вінниця до Фізичної особи - підприємця Кричка Василя Васильвича, с. Нересниця Тячівсього району про стягнення суми 281 396,40 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 230 512,18 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з фізичної особи - підприємця Кричка Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповід альністю «МЕГО ЛТД» (21036, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, Хмельницьке шосе, будинок 13, код ЄДРПОУ 34455332) суму 230 512,18 грн. (двісті тридцять тисяч п'ятсот дванадцять гривень 18 коп.) заборгованості, в т. ч. 109 675,00 грн основного боргу, 47 838,85 грн. інфляційних втрат, 52 600,02 грн. відсотків річних, 7 677,25 грн. штрафу та 12 721,06 грн. пені, а також суму 4 220,95 грн (чотири тисячі двісті двадцять гривень 95 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 03.07.2023.
Суддя О. Ф. Ремецькі