Справа № 596/399/22Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М.
Провадження № 22-ц/817/431/23 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
30 червня 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Панькевич Т.І.
з участю ОСОБА_1 та його представника - адвоката Черніцького І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Черніцького Івана Романовича на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2023 року, ухвалене суддею Митражик Е.М. у цивільній справі №596/399/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики,
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики:
1500,00 доларів США (що еквівалентно 43882,35 грн по курсу НБУ на день пред'явлення позову) за договором позики від 22 квітня 2019 року та 3% річних від простроченої суми за період з 7.08.2019 року по 14.04.2022 року у розмірі 3538,24 грн.
2250 грн боргу за договором позики від 29 травня 2019 року.
Позов обгрунтовано тим, що 22 квітня 2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 1500,00 доларів США зі строком повернення до 7 серпня 2019 року, про що складена відповідна розписка.
Крім цього, 29 травня 2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16100,00 грн, що також підтверджується відповідною розпискою. Відповідач свої зобов'язання з повернення боргу не виконує, тому позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Черніцький І.Р. просить рішення суду першої інстанції скасувати та позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 квітня 2019 року у сумі 1500,00 доларів США та 3538,24 грн - 3% річних від простроченої суми за договором позики від 22 квітня 2019 року. Вказує, що рішення суду прийняте судом із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач позичив відповідачу кошти у сумі 1500 доларів США, про що відповідач власноручно написав і підписав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача.
Написання особисто розписки про отримання ним коштів від ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_3 не спростовано.
Той факт, що позивач, перебуваючи за межами України, кошти для позики передав відповідачу через свою дружину, не може бути підставою для відмови у позові. Жодна норма закону не забороняла позивачу передати кошти через дружину.
У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказує, що розписка від 22 квітня 2019 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки у ній не містить реквізитів кредитора та боржника, зокрема: прізвища, імені та по-батькові боржника, місця реєстрації чи проживання, номеру облікової картки платника податків, паспортних даних, засобів зв'язку кредитора та боржника, не вказано на момент передання грошових коштів, зазначено валюту “долар”, тоді як дана валюта є грошовою одиницею багатьох держав. Крім цього, станом на 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 не перебував на території України, а тому не вчиняв жодних дій по укладенню договору позики.
Рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1500,00 доларів США боргу та 3538,24 грн - 3% річних від простроченої суми за договором позики від 22 квітня 2019 року, а тому відповідно до ст. 367 ЦПК України колегія суддів переглядає справу лише в цій частині.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Черніцького І.Р., які підтримали доводи апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності між ним та відповідачем правовідносин за договорами позики згідно розписок від 22 квітня 2019 року та від 29 травня 2019 року, та відповідно факту передачі відповідачу грошових коштів. До такого висновку суд першої інстанції прийшов з врахуванням тієї обставини, що станом на дату написання розписок позивач ОСОБА_1 перебував за межами України і грошові кошти відповідачеві не надавав. Грошові кошти надавала відповідачу ОСОБА_3 дружина позивача - ОСОБА_4 , яка допитана у суді першої інстанції в якості свідка та підтвердила, що вона передавала кошти відповідачу та отримала від нього розписки, які в подальшому передала своєму чоловікові ОСОБА_1 після його повернення в Україну. Врахувавши наведене, суд прийшов до висновку про відсутність факту передачі позивачем коштів відповідачу, та відповідно, про відсутність правовідносин між позивачем та відповідачем щодо позики грошових коштів.
Однак, такі висновки не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Обставини справи.
Як вбачається із змісту розписки від 22 квітня 2019 року, ОСОБА_5 позичає в ОСОБА_1 суму грошей в валюті долар в розмірі 1 500 доларів. Зобов'язується повернути всю суму 1500 доларів до 1 серпня 2019 року. До розписки додає документ на земельну ділянку.
Оригінал розписки станом на час подання позову знаходився у позивача та наданий ним до матеріалів справи.
22 квітня 2019 року ОСОБА_1 перебував за межами України, в той час як ОСОБА_2 перебував в Україні, що підтверджується належними доказами та не заперечується позивачем.
Кошти для позики ОСОБА_1 передав відповідачу через свою дружину ОСОБА_4 , якій відповідач ОСОБА_2 віддав написану та підписану ним власноручно розписку про отримання коштів. В подальшому, після повернення ОСОБА_1 в Україну, ОСОБА_4 передала оригінал розписки ОСОБА_1 .
Наведена обставина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4 .
Так, допитана у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_4 підтвердила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є рідними братами, в телефонному режимі домовились про позику коштів. 22 квітня 2019 року вона на прохання свого чоловіка ОСОБА_1 про виконання цих домовленостей з відповідачем передала належні йому кошти в позику ОСОБА_2 , про отримання яких останній власноручно написав розписку, яку вона в подальшому передала своєму чоловікові ОСОБА_1 .
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа №723/304/16-ц).
У даній справі суд першої інстанції не виявив справжню правову природу укладеного між сторонами договору позики від 22.04.2019 року, а обмежився лише вказівкою про відсутність позивача на території України на момент укладення договору позики, що на думку суду першої інстанції, виключає можливість та спростовує укладення такого договору між сторонами.
Проте, суд не врахував, що написання розписки від 22.04.2019 року відповідач не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 не з”являвся до суду першої інстанції, а суть його письмових пояснень, наданих суду першої інстанції, в яких він заперечує проти задоволення вимог позивача, зводиться лише до того, що коштів він не позичав і не міг навіть теоретично позичати, оскільки в момент позики позивач не перебував на території України; у розписці вказана валюта долар, без уточнення долар якої країни; розписка від 22.04.2019 року не містить необхідних реквізитів кредитора та боржника, місця їх реєстрації та проживання, номеру облікової картки платника податків, паспортних даних.
Проте, такі заперечення не спростовують укладення між сторонами договору позики.
Зміст розписки від 22.04.2019 року свідчить про викинення між сторонами правовідносин щодо позики, оскільки підтверджує отримання відповідачем належних позивачу коштів у позику на визначений строк.
Відсутність позивача на території України в момент передачі належних йому коштів відповідачу та написання останнім розписки про отримання цих коштів саме від позивача ОСОБА_1 , передача належних позивачу коштів через іншу особу - дружину позивача, не спростовує факту виникнення правовідносин позики саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Форма та спосіб укладення, а також зміст укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики, на підтвердження укладення якого подана розписка від 22.04.2019 року, не суперечить загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Порушень вимог ст. ст. 203, 208 ЦК України при укладенні між сторонами договору позики від 22.04.2019 року, судом не встановлено.
Щодо способу досягнення між сторонами в належній форми згоди з усіх істотних умов договору, місця укладення договору позики, то в даному випадку також дотримано вимог ст.ст. 638-642, 647 ЦК України.
З врахуванням показань свідка ОСОБА_4 , яка лише фізично передала на прохання позивача належні йому кошти на виконання досягнутих у телефонному режимі домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо позики, наявні підстави для висновку про укладення між сторонами договору позики, на підтвердження якого надано належний доказ - розписку від 22.04.2019 року.
Колегія суддів також враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач також не заперечує написання ним розписки від 22.04.2019 року, не пояснює, чому оригінал цієї розписки знаходиться у позивача, не вказує про неправомірність знаходження розписки у позивача, не зазначає жодних спростувань показань свідка ОСОБА_4 , в той час як вони детально викладені у рішенні суду першої інстанції, не заперечує отримання через ОСОБА_4 коштів.
Щодо вказівки у розписці валюти долар без уточнення, долар якої саме країни, колегія суддів враховує, що долари США є найпоширенішою валютою у світі і в сукупності з показаннями свідка ОСОБА_4 про те, що вона передавала ОСОБА_2 саме долари США, тому наявні підстави для висновку, що позика надавалася у валюті долари США.
Отже, доведеним є факт укладення між сторонами договору позики на суму 1500 доларів США із строком повернення до 1.08.2019 року.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із статтею 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов”язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, знаходження оригіналу боргового документа у позивача ОСОБА_1 , при відсутності доказів протиправності знаходження розписки від 22.04.2019 року у позивача, свідчить про невиконання обов”язку щодо повернення позики боржником ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Оскільки ОСОБА_2 не повернув до 1 серпня 2019 року позичені кошти, позивач вправі отримати суму боргу та три проценти річних, які ним вірно обраховані за період з 7 серпня 2019 року по 14 квітня 2022 року у сумі 3 538, 24 грн (за формулою сума боргу х 3%/100%/365 х кількість прострочених днів).
З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 22 квітня 2019 року у сумі 1500 доларів США та 3% річних згідно ч.2 ст. 625 ЦК України у сумі 3 538, 24 грн.
Відповідно до вимог частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2 497 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черніцького Івана Романовича - задовольнити.
Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2023 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 квітня 2019 року у сумі 1500 доларів США та 3% річних згідно ч.2 ст. 625 ЦК України у сумі 3 538, 24 грн., а також 2 497 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 3 липня 2023 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.