Справа № 607/1153/23Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.
Провадження № 22-ц/817/609/23 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
22 червня 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 607/1153/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2023 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повний текст якого складено 24 квітня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «УТСК») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що 14.01.2020 року близько 22 год. 52 хв. в м.Тернопіль відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «PEUGEOT 207», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер. Позивачка є матір'ю загиблого ОСОБА_4 . На момент настання ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО 4617389. 15.01.2020 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020210000000026 з кваліфікацією по ст.286 КК України та розпочато досудове розслідування. 31.08.2020 року за результатами проведеного досудового розслідування було винесено постанову про закриття кримінального провадження з підстав, що передбачені п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Представником позивачки за довіреністю ОСОБА_5 31.05.2021 року було надано ПрАТ «УТСК» повідомлення про ДТП та заяву на виплату страхового відшкодування з усіма необхідними документами. Серед заявлених нею до відшкодування вимог містились: 170028.00 грн - в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника.
Зазначила, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, що підтверджується витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12020210000000026 та постановою про закриття кримінального провадження від 31.08.2020 року. Таким чином, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та підлягає відшкодуванню.
Станом на дату подання позову до суду ПрРАТ «УТСК» частково виплатила позивачці страхове відшкодування, а саме: 28000.00 грн. моральної шкоди та 7000.00 грн. витрат на поховання, однак не прийняла жодного рішення відносно виплати страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника.
При цьому, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, слід віднести: непрацездатних осіб, які були на утриманні; непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання. В розумінні норм ЦК України, позивачка є особою, яка за життя свого сина була на його утриманні та мала право на утримання, оскільки досягла пенсійного віку, встановленого законом, та відноситься до непрацездатних осіб, а тому підпадає під дію п.2 ч.1 ст.1200 ЦК України.
Зазначає, що позивачка є особою пенсійного віку, проживала разом із загиблим сином та вела з ним спільне господарство, загиблий ОСОБА_4 систематично допомагав їй як по господарству, так і забезпечувати її необхідними медикаментами та продуктами харчування, а тому вона є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв'язку із загибеллю сина, оскільки на день його смерті була на його утриманні та мала право на одержання від нього утримання.
На день настання страхового випадку, ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 грн. Таким чином, загальний розмір мінімально гарантованого страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, становить 170028.00 грн (4723*36=170028). Таким чином, позивачка має право на отримання страхового відшкодування, згідно пункту 27.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі 170028.00 грн.
У зв'язку з наведеним просить суд стягнути з відповідача 170028.00 грн. страхового відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника, що належить матері загиблого. Вирішити питання судових витрат.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.04.2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є непрацездатною особою (пенсіонером) та їй призначено пенсію по віку довічно. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч.3 ст.1200 ЦК України). Така правова позиція підтверджує той факт, що право на отримання страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, мають не тільки особи, які фактично перебували на утриманні у загиблого, а й ті, які мають право на одержання утримання за законом.
Однак, суд першої інстанції надав не належну оцінку доказам, а саме: акту обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 13.02.2020 року, довідці №003/2020 від 14.02.2020 року, довідці №010/2020 від 16.03.2020 року та зазначив, що такі докази ґрунтуються на припущеннях, які не містять жодного посилання на зазначені у них обставини.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 мала право на утримання від свого сина, що дає їй право на отримання страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, а тому суд першої інстанції допустив неправильну оцінку наданих доказів.
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.04.2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
09.06.2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ПрАТ «УТСК» на дійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що для отримання страхового відшкодування у зв'язку зі смертю годувальника позивачу необхідно було надати страховику наступні документи: оригінал довідки про стан сім'ї за життя загиблого, оригінал довідки про доходи загиблого за дванадцять місяців до ДТП, довідку про призначення утриманцю пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Проте, позивачка не надала відповідачу всіх необхідних для виплати страхового відшкодування документів. Разом з тим, сам факт пенсійного віку позивачки та проживання її однією сім'єю із загиблим не підтверджує обставин, що вона перебувала на його утриманні. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів про те, що вона перебувала на утриманні свого сина та має дохід менший від встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, а також, що допомога померлого була основним та постійним джерелом її існування.
У зв'язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, хоча були повідомлені про дату, час та місце розгляду.
Враховуючи викладене та відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 17.06.1972 року (а.с.28).
Як слідує зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 18.10.2019 року, виданого повторно Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвали шлюб 17.05.1978 року. Після державної реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_7 присвоєно прізвище « ОСОБА_8 » (а.с.29).
09.02.1985 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_4 від 03.06.2005 року, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Шумського районного управління юстиції Тернопільської області України. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_11 » (а.с.30).
Як вбачається з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/4617389 від 10.10.2019 року, страхувальником згідно вказаного полісу є ОСОБА_3 , страховиком - ПАТ «УТСК», забезпеченим транспортним засобом - «Peugeot 207», державний номерний знак НОМЕР_1 . Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 260000 грн. Строк дії договору з 11.10.2019 року до 10.10.2020 року включно (а.с.17).
Як слідує з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.01.2020 року, 15.01.2020 року до ЄРДР внесено відомості за кримінальним провадженням №12020210000000026 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.2 ст.186 КК України. Зі змісту вказаного витягу слідує, що 14.01.2020 року о 23 годині водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Peugeot 207», державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вул.Об'їзна у м.Тернопіль, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку його руху. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер в кареті екстреної медичної допомоги по дорозі до лікарні.
У вказаному витягу зазначено, що ОСОБА_4 проживав в м.Теребовля (а.с.18).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 20.01.2020 року, виданим Теребовлянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с.25).
Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №24 від 16.01.2020 року, ОСОБА_4 проживав по АДРЕСА_1 (а.с.26).
31.08.2020 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Тернопільській області капітаном поліції Кохан М.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020210000000026 від 15.01.2020 року, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Вказаною постановою встановлено, що пішохід ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, показники якого відповідають стану важкого отруєння алкоголем (кількість спиртного в крові 3.45 ‰) в порушення вимог ПДР вийшов на проїзну частину поза її пішохідним переходом (а.с.19-24).
З акту обстеження житлових умов про фактичне проживання від 13.02.2020 року, складеного членами правління ОСББ «Живова 28», вбачається, що в ході проведеного обстеження квартири АДРЕСА_2 , виявлено, що громадянин ОСОБА_4 проживає без реєстрації за вказаною адресою (а.с.37).
У вказаному акті не зазначено з якого часу ОСОБА_4 проживав у квартирі.
Згідно з довідкою №003/2020 від 14.02.2020 року, виданою ОСББ «Живова 28», ОСОБА_2 проживає по місцю реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , її син ОСОБА_4 проживав по даній адресі з 2018 року без реєстрації (а.с.38).
Як вбачається з довідки №42/02-16 від 17.02.2020 року, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ Тернопільське об'єднане управління ПФУ Тернопільської області та отримує пенсію за віком. Розмір пенсії останньої за період з березня 2019 року по лютий 2020 року становить 23482.13 грн. (а.с.36).
Як слідує з довідки №010/2020 від 16.03.2020 року, виданої ОСББ «Живова 28», ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 та згідно акту обстеження житлових умов від 10.01.2020 року дійсно перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_4 (а.с.39).
03.06.2021 року позивачка направила цінним листом відповідачу повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву на виплату страхового відшкодування. Згідно описку вкладення у цінному листі на ім'я ПАТ «УТСК», позивачем серед іншого відправлено:
1) повідомлення і заяву на виплату страхового відшкодування;
2) копію постанови про закриття кримінального провадження №1202021000000026 від 31.08.2020 року;
3) копію витягу з ЄРДР кримінального провадження №1202021000000026;
4) нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 - загиблого;
5) копію лікарського свідоцтва про смерть №51 від 16.01.2020 року відносно ОСОБА_4 - загиблого;
12) копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_6 серії НОМЕР_7 - мати загиблого;
13) оригінал довідки про доходи пенсіонерки ОСОБА_2 №42/02-16 від 17.02.2020 року - мати загиблого;
14) оригінал акту обстеження житлових умов про фактичне проживання співвласників об'єднання від 10.01.2020 року із підтвердженням перебування ОСОБА_2 на утриманні у сина ОСОБА_4 ;
15) копії довідки ОСББ «Живова 28» №010/2020 від 16.03.2020 року про підтвердження перебування ОСОБА_2 на утриманні у сина ОСОБА_4 та довідки №003/2020 від 14.02.2020 року про фактичне спільне місце проживання загиблого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.45).
Встановлено та підтверджується сторонами, що відповідач виплатив позивачці страхове відшкодування внаслідок загибелі сина останньої ОСОБА_4 у розмірі 28000.00 грн. моральної шкоди та 70000 грн витрат на поховання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За вимогами статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується:
- дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
- чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно;
- інвалідам - на строк їх інвалідності;
- одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати КЦС від 05.09.2019 року у справі № 212/1055/18-ц.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п.20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.
Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на одержання страхових виплат на підставі Закону № 1105-XIV мають: жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють. Непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
З аналізу наведеного вбачається, що для визнання батьків, які є пенсіонерами, такими, що мають право на отримання страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, зокрема, потрібно довести, що частка заробітку останнього (сина позивачки), яка припадала на неї, була основним і постійним джерелом їх існування.
Отже, основним елементом вимоги відшкодування шкоди є доведення факту перебування особи на утриманні померлого та доведення обставини, що допомога, яка надавалася, була для заявника постійним та основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 на момент ДТП отримувала пенсію за віком, тобто була непрацездатною, а розмір її пенсії перевищував прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01 січня 2020 року становив 1638 грн.
Також, матеріали цивільної справи не містять письмових доказів на підтвердження звернень позивачки до органів Пенсійного фонду України та інших органів соціального захисту з приводу призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Оскільки в матеріалах справи відсутні також докази про те, що син позивачки працював та отримував хоча б якийсь дохід, апеляційний суд не приймає до уваги довідку №010/2020 від 16.03.2020 року, видану ОСББ «Живова 28» про те, що ОСОБА_2 згідно акту обстеження житлових умов від 10.01.2020 року дійсно перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_4 .
Враховуючи наведене, позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_4 до дня його смерті, що ОСОБА_4 мав більший дохід ніж одержувала позивачка, що надавало першому можливість утримувати позивачку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність доводів позивача про те, що вона перебувала на утриманні померлого.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 , стверджуючи про наявність у неї права на отримання відшкодування у зв'язку із втратою годувальника, посилалась на досягнення нею пенсійного віку та її перебування на утриманні померлого сина.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявними у матеріалах справи документами не підтверджений належним чином факт надання матеріальної допомоги за життя померлим ОСОБА_4 своїй матері.
Позивачка, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, послалась на те, що право на отримання відшкодування мають не лише особи, які перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Разом із тим, і та обставина, що позивачка мали право на день смерті сина на утримання від нього також потребує доведенню.
Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 надала суду довідку №003/2020 від 14.02.2020 року, видану ОСББ «Живова 28», відповідно до якої ОСОБА_4 з 2018 року проживав разом із ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 .
В той же час у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.01.2020 року та лікарського свідоцтва про смерть №24 від 16.01.2020 року вказано, що ОСОБА_4 проживав у м.Теребовля.
Тобто матеріали справи містять суперечності щодо місця проживання померлого ОСОБА_4 .
Більше того, колегія суддів враховує, що 09.02.1985 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , однак не подала до суду довідку про склад сім'ї та не вказала чи є у неї інші діти від вказаного шлюбу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даній конкретній справі обов'язок сина утримувати свою непрацездатну матір, право на одержання від нього утримання має бути однозначним і несуперечливим, а не декларативним. Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про те, що з наданих стороною позивача доказів неможливо зробити однозначний висновок про потребу ОСОБА_2 у матеріальній допомозі або про те, що за життя син їй таку допомогу надавав, і ця допомога була постійним і основним джерелом її існування з огляду також на те, щ відсутні докази про те, що син позивачки працював та отримував хоча б якийсь дохід.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами право на отримання відшкодування у зв'язку із втратою годувальника.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивачки на постанову КЦС в складі Верхового Суду від 08.09.2021 року у справі №577/1316/20-ц, оскільки в означеній справі касаційним судом встановлено, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами як потребу у матеріальній допомозі, передбачену положеннями статті 202 СК України, так і те, що її син надавав їй таку допомогу, яка була основним і постійним джерелом її існування.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 03 липня 2023 року.
Головуючий
Судді