Справа № 465/5290/17 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/84/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
22 червня 2023 року м.Львів
Справа 465/5290/17
Провадження № 22ц/811/84/23
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 22 грудня 2022 року у складі судді Ванівського Ю.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Шафран Р.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частку у квартирі в порядку спадкування; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Заплотинської О.Б., про встановлення нікчемності правочину (заповіту), -
встановив:
13 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 , яка 14 серпня 2001 року та оформлена на його дружину - ОСОБА_6 . Згідно із ст.ст. 22, 24 КпШС, який діяв на той час, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, окрім одержаного в дар або в порядку спадкування. Таким чином, набута 14 серпня 2001 року квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_6 і ОСОБА_5 . Аналогічні положення містяться у ст. 368 ЦК України та ст. ст. 70, 71 СК України, які були чинними на час смерті ОСОБА_5 . Вона ( ОСОБА_3 ) у відповідності до заповіту, складеного ОСОБА_5 10 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О.Б. за реєстровим № 461, є спадкоємцем померлого. Реалізуючи свої спадкові права, у відповідності до ст.ст. 1216, 1223, 1233, 1268, 1269 ЦК України 11 жовтня 2013 року (в межах строку на прийняття спадщини, визначеного ст. 1270 ЦК України) вона подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Заплотинською О.Б. за реєстровим № 1038, та поштою скерувала її до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори - за останнім місцем проживання померлого ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивача - ОСОБА_6 . В травні 2017 року вона ( ОСОБА_3 ) звернулася до вказаної нотаріальної контори з письмовим запитом щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Листом № 1567/02-14 від 22 травня 2017 року П'ята Львівська державна нотаріальна контора повідомила, що за її заявою 14 червня 2013 року була заведена спадкова справа № 415/2013 по смерті ОСОБА_5 , проте постановою нотаріуса від 25 квітня 2014 року за № 1178/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з мотивів відсутності правовстановлюючого документа щодо частини квартири, оскільки за відсутності правовстановлюючих документів нотаріус позбавлений можливості оформити спадщину. В червні 2017 року їй ( ОСОБА_3 ) стало відомо, що 21 квітня 2016 року баба - ОСОБА_6 уклала з її (позивача) сестрою - ОСОБА_4 договір купівлі - продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р.І. за реєстровим № 1206. Відповідно до цього договору власником квартири стала ОСОБА_4 . Вважає, що ОСОБА_6 неправомірно розпорядилася цілою квартирою, проігнорувавши право власності на частку у ній померлого ОСОБА_5 , яка на час укладення згаданого договору купівлі - продажу спірної квартири від 21 квітня 2016 року в силу приписів ч.5 ст.1268 ЦК України належала їй ( ОСОБА_3 ) в порядку спадкування за заповітом. Просить визнати недійсним та скасувати договір купівлі - продажу спірної квартири та скасувати відповідну державну реєстрацію вказаного договору, як правочину; визнати за нею ( ОСОБА_3 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , набуте з 19 травня 2013 року в порядку спадкування за заповітом після смерті її діда - ОСОБА_5
21 липня 2017 ОСОБА_4 подала зустрічний позов, який мотивує тим, що 10 травня 2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О.Б. посвідчено заповіт ОСОБА_5 , яким останній на випадок своєї смерті заповів належну йому на праві власності частку квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 . При посвідченні цього заповіту були присутні свідки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Вважає, що вищевказаний заповіт посвідчений з порушенням норм чинного законодавства. Так, свідок ОСОБА_7 є членом сім'ї ОСОБА_3 - її цивільним чоловіком. На думку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 проживають однією сім'єю з 2007 року. Більше того, вони є батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, оспорюваний заповіт вчинений із порушенням вимог ст. 1257 ЦК України. Просить задовольнити зустрічний позов.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22 грудня 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ОСОБА_3 погоджується із рішенням в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, але не погоджується із рішенням в частині відмови у задоволенні її первісного позову. Вважає, що суд першої інстанції невірно визначив підстави виникнення спірних правовідносин, не встановив чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце її звернення до суду, не надав оцінки усім доказам, які наявні в справі та не зазначив своєї оцінки щодо правомірності чи неправомірності укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2016 року. Просить рішення в частині відмови у задоволенні її вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на доводи своєї позовної заяви з урахуванням уточнень.
ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_10 , через відсутність порушених прав та неефективний спосіб захисту, а тому суд повинен був відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість. Просить рішення змінити в мотивувальній частині, з урахуванням того, що заповіт від 10 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Заплотинською О.Б. за реєстровим №461, є нікчемним.
3 квітня 2023 року приватний нотаріус Шафран Р.І. подав заяву, у якій просить розглянути справу без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 належить залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України, ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
В становлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 1946 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що не оспорюється сторонами.
Під час їхнього шлюбу була придбана квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 14 серпня 2021 року, у якому покупцем зазначена ОСОБА_6 . 23 серпня 2001 року ОСОБА_6 видано реєстраційне посвідчення на вказану квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 10 травня 2013 року він склав нотаріально посвідчений заповіт. Згідно цього заповіту ОСОБА_5 заповів частки належної йому вказаної вище квартири ОСОБА_3 . ОСОБА_5 пережили дружина та син, які є спадкоємцями першої черги. Вдова спадкодавця на час його смерті була непрацездатною.
14 червня 2013 року у П'ятій львівській державній нотаріальній конторі зареєстрована спадкова справа. Постановою державного нотаріуса цієї нотаріальної контори від 25 квітня 2014 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 через відсутність правовостановлючих документів на спадкове майно. Зазначена постанова надана ОСОБА_3 на її запит 22 травня 2017 року.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2016 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 купила спірну квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6 .
В частині вирішення первісного позову оскаржуване рішення мотивоване наступним.
Постановою державного нотаріуса П'ятої Львівської державної нотаріальної контори від 25 квітня 2014 року №1178/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право а спадщину ОСОБА_3 ), яку було отримано 15 травня 2014 року представником ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_11 .
Згідно з ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно положень ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
У суду відсутні підстави вважати, що позивач не знала і не могла дізнатися про наявність відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, адже, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 , діяла за довіреністю, виступала від імені та в інтересах саме позивача.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для даних правовідносин не встановлено спеціальної позовної давності.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Закон не вимагає певної форми подання заяви про застосування позовної давності: письмової чи усної, зробленої в ході судового засідання.
З позовом про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом позивач звернулася у вересні 2017 року, тобто з порушенням строків позовної давності, наслідки пропуску яких відповідач просить застосувати до даних позовних вимог та відмовити у їх задоволенні.
Суд прийшов до висновку, що у задоволенні заявлених позовних вимог належить відмовити за спливом позовної давності, ураховуючи заяву представника відповідача, зроблену ним у письмових поясненнях, які долучено до матеріалів справи у судовому засіданні 13 грудня 2022 року.
При вирішенні цього спору колегія суддів враховує наступне.
Є встановленим, що на час купівлі спірної квартири ОСОБА_6 вона перебувала в шлюбі із ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка була чинною на той час, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічні положення містяться у ст. 60 чинного СК України. Докази, що спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_6 відсутні.
Згідно із ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема, частку у спірній квартирі, на що він склав заповіт в користь ОСОБА_3 .
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ст.1218 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкодавця ОСОБА_5 пережили дружина та син, які є його спадкоємцями першої черги. Вдова спадкодавця на час відкриття спадщини була непрацездатною і мала право на обов'язкову частку у спадщині.
Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка належала б спадкоємцю у разі спадкування за законом.
Оскільки спадщина відкрилася на частку спірної квартири, при наявності двох спадкоємців першої черги обов'язкова частка ОСОБА_6 становить 1/8 частку у цій квартирі.
ОСОБА_3 у визначений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Надалі вона від цієї спадщини не відмовилася.
Згідно із ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 11296 ЦК України).
ОСОБА_6 не могла розпоряджатися 3/8 частками спірної квартири, що не належали їй з урахуванням заповіту ОСОБА_5 .
Лише власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року (справа № 6-164цс12) у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування майном виникають після відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст. 1299 ЦК України).
У постанові від 15 липня 2020 року (справа № 355/340/17-ц) Верховний Суд роз'яснив, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
З урахуванням положень глави 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування» та глави 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину», спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження спадкоємця виникає після оформлення успадкованого права власності в установленому законом порядку. Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (справа № 676/1958/ 16-ц).
Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2019 року (справа № 523/3522/16-ц) роз'яснив, що законодавство розмежовує поняття виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця.
Згідно із ст. 71 Закону України «Про нотаріат» (в чинній час виникнення спірних правовідносин редакції) у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
На підставі письмової заяви спадкоємців які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року (справа №130/2319/17-ц) зазначено, що статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.
З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_3 успадкувала за заповітом ОСОБА_5 3/8 частин спірної квартири (з урахуванням обов'язкової частки ОСОБА_6 ). Відчуження ОСОБА_6 квартири в цілому порушує права ОСОБА_3 , які підлягають судовому захисту.
Відповідно до ст.215 ЦК України, особа, яка не була учасником правочину, може звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, якщо таким правочином порушено право цієї особи і воно може бути відновлено шляхом повернення сторін до первісного стану.
Згідно із ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу в частині 3/8 частин квартири є недійсним відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Тому визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири в частині 3/8 її частки та визнання права власності за ОСОБА_3 на цю частку квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 належить визнати ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_3 .
Колегія суддів вважає, що підстави для відмови в позові через пропуск ОСОБА_3 позовної давності відсутні.
Є встановленим, що постановою державного нотаріуса П'ятої львівської державної нотаріальної контори від 25 квітня 2014 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_2 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на вказану квартиру.
Державним нотаріусом роз'яснено, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії може бути оскаржена до суду.
Як зазначено раніше, законодавство розмежовує правові поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»), чи «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Відсутність оформленого нотаріусом свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 2 ст. 1296 ЦК України).
Постанова державного нотаріуса від 25 квітня 2014 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії стосується лише питання документального оформлення права на спадщину (видачі свідоцтва про право на спадщину) та є лише відмовою у вчиненні нотаріальної дії, яку має вчинити нотаріус (ст.ст. 34, 49 Закону України «Про нотаріат»), проте жодним чином не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У ОСОБА_3 не було правових підстав оскаржувати постанову нотаріуса, яка сама по собі не позбавляла спадкоємця права на спадщину, не усувала її від права на спадкування та не позбавляла права на повторне звернення до нотаріуса. Нотаріусу дійсно не було надано правовстановлюючих документів на спадкове майно для оформлення свідоцтва про право на спадщину, оскільки правовстановлюючі документи були оформлені не на спадкодавця, а на ОСОБА_6 .
Права ОСОБА_3 на спадщину постановою нотаріуса не порушувалися, а лише їх оформлення ставилось в залежність від наявності правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Підстав для судового захисту прав спадкоємця шляхом оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не виникало, оскільки відповідно до підпункту 4.12 глави 10 розділу II затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.
Жодна норма законодавства не встановлює та не обмежує строк звернення спадкоємця до нотаріуса для одержання свідоцтва про право на спадщину в порядку ст.ст.1296, 1297 ЦК України. Визначальним є факт та строк вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч.2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Тобто, видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена.
Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачена можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.
При цьому, навіть не звернення спадкоємця за оформленням спадкових прав на належну йому нерухомість після смерті спадкодавця не є підставою для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді (постанова Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 2о-55/2008 (провадження № 61-16298св18)).
Тому, строк оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії щодо оформлення (видачі) свідоцтва про право на спадщину не можна ототожнювати із позовною давністю за вимогами ОСОБА_3 по первісному позову.
Спадкові права ОСОБА_3 порушені внаслідок позбавлення її права на спадкове майно внаслідок укладення 21 квітня 2016 року договору купівлі-продажу спірної квартири в цілому. З позовом до суду ОСОБА_3 звернулася 13 вересня 2017 року - в межах позовної давності. Предметом спору не є оскарження дій нотаріуса, а право на спадкове майно.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 належить залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити. Оскаржуване рішення в частині вирішення первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.
В решті рішення суду першої інстанції не оскаржене і не переглядається.
Керуючись: ст. 367, п.1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 22 грудня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 ,- скасувати та у цій частині прийняти нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р.І. за реєстровим № 1206 у частині 3/8 часток квартири АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_5 від 10 травня 2013 року.
В решті позову ОСОБА_3 відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 27 червня 2023 року.
Головуючий
Судді