Справа № 420/3464/22
29 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601), Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
14 лютого 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язати вчинити певні дії, а саме:
звільнити ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 20.12.2021 року;
зобов'язати МВС України сплатити з 07.02.2017 року по 20.12.2021 року грошове забезпечення у сумі 357135,35 грн.;
зобов'язати МВС України сплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 45840,75 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа № 420/3464/22 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку ст. 262 КАС України.
19.04.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідач в умовах воєнного стану залучений до виконання завдань, спрямованих на захист територіальної цілісності та суверенітету України, що унеможливлює виконання покладених на МВС України процесуальних обов'язків.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 року клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про зупинення провадження задоволено; зупинено провадження по справі № 420/3464/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року по справі № 420/3464/22 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
19.07.2022 року матеріали справи надійшли до суду першої інстанції.
27.07.2022 року до суду надійшов відзив на позов Міністерства внутрішніх справ України.
18.08.2022 року та 23.09.2022 року позивач подав Одеському окружному адміністративному суду клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року поновлено судовий розгляд у справі № 420/3464/22; залучено Головне управління Національної поліції в Одеській області до участі у справі, як другого відповідача; визначено розгляд справи № 420/3464/22 розпочати спочатку; запропоновано ГУНП в Одеській області надати суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 протягом 7 днів з моменту отримання ухвали.
21.11.2022 року до суду надійшов відзив на позов Головного управління Національної поліції в Одеській області.
14.06.2023 року до суду надійшли додаткові пояснення Міністерства внутрішніх справ України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що по день подання позову жодних дій щодо виконання рішення суду у справі № 815/5514/16 та сплаті вимушеного прогулу по день рішення суду, а ні дій щодо прийняття рішення про подальше проходження служби УМВС України на Одеській залізниці не вжито. Склалася ситуація, коли рішення про подальше проходження служби УМВС України на Одеській залізниці (роботодавець) не прийнято, посаду, яку позивач займав в УМВС скорочено, наказ про скорочення від 17.02.2016 р. № 1 скасований рішенням суду через те, що він передбачав звільнення датою, що вже минула, новий наказ про звільнення відсутній та жодних дій УМВС України на Одеській залізниці щодо припинення вимушеного прогулу ОСОБА_1 не вжито. Також, не вжито будь-яких дій з боку правонаступника УМВС України на Одеській залізниці - МВС України. У зв'язку із чим позивач вважає, що він перебуває у стані невизначеності, що є порушенням трудових прав. В зв'язку з цим, на думку позивача, йому повинні сплатити з 07.02.2017 року по 20.12.2021 року грошове забезпечення у сумі 357135,35 грн. та одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 45840,75 грн.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач (Міністерство внутрішніх справ України) позов не визнає та вказує, що ОСОБА_1 перебував у службових (трудових) відносинах з УМВС України на Одеській залізниці, а не Міністерством внутрішніх справ України. Відповідно, саме юридичною особою - УМВС України на Одеській залізниці (у подальшому - ліквідаційною комісією цього УМВС) видавались накази про призначення, переміщення, звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, обраховувалась вислуга років, нараховувалось грошове забезпечення, розраховувались дні відпустки, тобто приймались управлінські рішення щодо проходження служби ОСОБА_1 МВС України не має жодних законних повноважень для скасування або внесення змін у наказ самостійної юридичної особи - УМВС України на Одеській залізниці, чинним законодавством не передбачено можливість вчинення даних дій. МВС України не є правонаступником органів внутрішніх справ та не відповідає за дії самостійних юридичних осіб. Оскільки позивач проходив службу в Управлінні МВС України на Одеській залізниці та, відповідно, там отримував грошове забезпечення, позовні вимоги до МВС України є нікчемними та необґрунтованими.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач (Головне управління Національної поліції в Одеській області) позов не визнає та вказує, що саме Міністерство внутрішніх справ України є процесуальним правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті. П'ятий апеляційний адміністративний суд в своїх постановах від 03 червня 2021 року по справі № 815/3599/15, від 21 вересня 2022 року по справі № 815/4162/16, від 24 лютого 2022 року по справі № 420/13997/21, від 23 лютого 2022 року по справі № 420/10747/20 прийшов до висновку що ГУНП в Одеській області не є процесуальним правонаступником УМВС України на Одеській залізниці. Головне управління не має повноважень видавати наказ про звільнення позивача, тому що ГУНП ніколи не перебувало в трудових відносинах з ОСОБА_1 , не видавало наказ про призначення на службу і не бачить підстав, за яких останній визначив Головне управління правонаступником та відповідачем по справі.
В поясненнях відповідач (Міністерство внутрішніх справ України) вказує, що Верховний Суд в аналогічній категорії справ у постанові від 17.05.2023 у справі № 240/11052/20 (адміністративне провадження № К/990/35082/22) зазначив, що правонаступником прав та обов'язків ліквідованого УМВС України в Житомирській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді юрисконсульта сектору юридичного забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці.
У зв'язку із реформуванням органів внутрішніх справ, 08 червня 2015 року МВС України прийнято наказ № 661 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці».
Наказом МВС України № 1004 від 21.08.2015 р. «Про внесення змін до наказу МВС від 08 червня 2015 року № 661», додаток до пункту 3 «Склад комісії з ліквідації Управління МВС України на Одеській залізниці» наказу № 661 від 08.06.2015 р. викладено в новій редакції. До складу комісії з ліквідації Управління МВС України на Одеській залізниці загальною кількістю 30 осіб, серед інших, включено юрисконсульта сектору юридичного забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці капітана міліції ОСОБА_1 .
02 липня 2015 року прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, положеннями пунктів 8 - 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що з дня опублікування цього Закону (06.08.2015 р.) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII набрав чинності 07.11.2015 р.
06.11.2015 р. на ім'я т.в.о. начальника Управління МВС України на Одеській залізниці ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення у запас Збройних Сил за п. 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 06 листопада 2015 року згідно з п. 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ.
На даному рапорті наявна резолюція начальника Управління МВС України на Одеській залізниці для відділу кадрового забезпечення «До наказу» з датою від 06.11.2015 р.
Наказом Управління МВС України на Одеській залізниці від 06.11.2015 р. № 139 о/с капітана міліції ОСОБА_1 , юрисконсульта сектору юридичного забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці, звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «з» (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Наказом Управління МВС України на Одеській залізниці від 17.02.2016 р. № 1о/с внесено зміни до наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 06.11.2015 р. № 139 о/с, зокрема, наказано капітана міліції ОСОБА_1 , юрисконсульта сектору юридичного забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці, вважати звільненим за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено висновок службового розслідування від 26.01.2016 р.
Не погоджуючись з правомірністю наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 17.02.2016 р. № 1о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року по справі № 815/5514/16, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України на Одеській залізниці № 1о/с від 17.02.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року, стягнуто з Управління МВС України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 06.02.2017 року в сумі 89263,92 грн.
Отже після скасування наказу від 17.02.2016 року залишився чинним наказ №139о/с від 06.11.2015 року.
19.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до голови ліквідаційної комісії УМВС України на Одеській залізниці, в якій просив звільнити його за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 02.11.2020 року та сплатити йому по день звільнення грошове забезпечення за період з 06.02.2017 року по 02.11.2020 року у сумі 274142,23 грн., а також одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 39728,65 грн.
У зв'язку з тим, що УМВС України на Одеській залізниці не прийнято рішення про звільнення позивача за поданою ним заявою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці звільнити ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 02.11.2020 року, а також сплатити грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року по справі № 420/12225/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2020 року по суті заявлених в ній вимог; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Одеський окружний адміністративний суд в рішенні від 30 червня 2021 року по справі № 420/12225/20 виходив з того, що 16.01.2021 року Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці було ліквідовано, а Головне управління Національної поліції в Одеській області є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, тому для належного відновлення трудових прав позивача необхідно зобов'язати зазначеного суб'єкта владних повноважень розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2020 року по суті заявлених в ній вимог.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року по справі № 420/12225/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28 жовтня 2021 року по справі № 420/12225/20 дійшов до висновку, що враховуючи вимоги заявленого позову саме щодо звільнення з УМВС України на Одеській залізниці через скорочення штатів з виплатою грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги, та ті обставини, що позивач не був прийнятий на службу в поліцію та будь-яких посад в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області не займав, тому суд першої інстанції помилково визначив належного відповідача у справі та замінив відповідача УМВС України на Одеській залізниці на ГУ НП в Одеській області, яке фактично, з огляду на вказані обставини, не може бути відповідачем у справі та відповідно позбавлено можливості прийняти рішення щодо звільнення позивача з УМВС України на Одеській залізниці через скорочення штатів, як того просив ОСОБА_1 .
В свою чергу, П'ятий апеляційний адміністративний суд в постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 420/12225/20 зазначив, що враховуючи характер спірних правовідносин та за заявленими вимогами щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача з УМВС України на Одеській залізниці через скорочення штатів з виплатою грошового забезпечення по день звільнення та одноразової грошової допомоги при звільненні, належним відповідачем у даній справі має виступати Міністерство внутрішніх справ України, як процесуальний правонаступник Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, тому з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції щодо неможливості залучення другого відповідача у задоволенні вимог слід відмовити.
06.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства внутрішніх справ України з проханням звільнити його з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 20.12.2021 року.
Міністерство внутрішніх справ України у відповідь на вказане звернення листом від 17.12.2021 року повідомило ОСОБА_1 , що на даний час є чинним наказ УМВС України на Одеській залізниці від 06.11.2015 року № 139 о/с про звільнення із органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п. 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що зазначено в мотивувальній частині постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі № 420/12225/16; Міністерство внутрішніх справ України не було стороною у справі № 420/12225/16 та резолютивною частиною постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 жодних зобов'язань щодо вчинення або утримання від учинення певних дій на МВС не покладено; з огляду на означене позитивного рішення по суті заявлених у зверненнях вимог не прийнято.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 20.12.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
02 липня 2015 року був прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, який набрав чинності 07.11.2015 року. З прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Згідно з п. 1 Розділу ХІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону, він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Вказаний Закон було опубліковано у офіційному друкованому виданні Голос України від 06.08.2015 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з п. 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII, Кабінету Міністрів України в місячний строк передбачено забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів (зазначена норма чинна з 07.08.2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (чинна з 24.09.2015 року) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, та утворити територіальні органи Національної поліції.
Положеннями пунктів 8 - 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону (опубліковано 06.08.2015 року) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п. 8). Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (п. 9). Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (п. 10).
Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 року включно. У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
З приписів п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.
Водночас у разі відмови від проходження служби в поліції працівник міліції звільняється зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Суд встановив, що на час розгляду справи є чинним наказ № 139 о/с від 06.11.2015 року, відповідно до якого позивач був звільнений у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу в інші міністерства, однак Управління МВС України на Одеській залізниці не було вжито вичерпних заходів щодо працевлаштування позивача.
При цьому, подаючи заяву від 06.12.2021 року про звільнення через скорочення штатів, позивач фактично виявив свою відмову від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, проте МВС України не вчинило жодних дій з метою його звільнення.
Фактично склалася ситуація, коли рішення про подальше проходження служби позивача Управлінням МВС України на Одеській залізниці не прийнято, посаду яку він займав скорочено, наказ про скорочення позивача від 17.02.2016 року скасований рішенням суду, новий наказ про звільнення позивача відсутній, а Управління МВС України на Одеській залізниці станом на момент звернення позивача із заявою про звільнення зі служби ліквідовано.
Отже, позивач дійсно перебуває в умовах правової невизначеності, що є порушенням його трудових прав, на чому він наполягає в позові.
При цьому, суд враховує, що оскільки позивач 06.12.2021 року відмовився від проходження служби в органах внутрішніх справ подавши відповідну заяву до Міністерства внутрішніх справ України, а до цього він не був прийнятий на службу до поліції, тому згідно пунктів 8 - 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» він підлягає звільненню зі служби в органах внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 20.12.2021 року (як вказано у поданій заяві).
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 28.10.2015 року № 878, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, його засновником являється Міністерство внутрішніх справ України; основний вид діяльності - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки; рішення про створення та припинення вказаної юридичної особи публічного права приймались Міністерством внутрішніх справ України.
З огляду на викладені обставини, держава не відмовилась від виконання завдань і функцій по діяльності з охорони громадського порядку та безпеки, які виконувались Управлінням МВС України на залізничному транспорті, вказані завдання і функції згідно постанови Кабінету Міністрів України № 878 від 28.10.2015 року закріплені за Міністерством внутрішніх справ України.
Отже, в даному випадку належним органом та відповідачем щодо вчинення відповідних дій в межах заявлених позивачем позовних вимог є саме Міністерство внутрішніх справ України, що також констатовано у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 420/12225/20, а не Головне управління Національної поліції в Одеській області.
Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 804/8952/15.
Суд зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому, обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, з 20.12.2021 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, саме бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, з 20.12.2021 року, - є протиправною та порушує права позивача.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, з 20.12.2021 року.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним, достатнім та адекватним в даному випадку.
Водночас, судом не вбачається підстав для задоволення вимог позивача про стягнення грошового забезпечення (або середнього грошового забезпечення як його розрахував ОСОБА_1 ) з 07.02.2017 року по 20.12.2021 року та одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на наступне.
Суд зазначає, що чинність наказу від 06.11.2015 року № 139 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пп. «з» п. 64 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ свідчить про те, що позивач не перебував з 07.02.2017 року у вимушеному прогулі в установі, де він працював, цей наказ ним не оскаржувався.
Також, відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення (як він просить в позові), оскільки після 06.11.2015 року він не працював в органах внутрішніх справ, не виконував службові обов'язки, щодо нього не вівся облік робочого часу тощо.
Суд констатує, що вимушений прогул ОСОБА_1 тривав з 07.11.2015 року по 06.02.2017 року та за цей період він отримав середній заробіток за постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року по справі № 815/5514/16.
Крім того, позивач не вчиняв дій щодо відновлення проходження служби в Управлінні МВС України на Одеській залізниці, як і не вживав заходів для працевлаштування в органах Національної поліції України, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Відсутні також пояснення та виклад обставин, чому позивач зволікав із заявленням вимоги про звільнення з органів внутрішніх справ за іншою підставою до листопада 2020 року.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що поняття «вимушений прогул» за цей період до ОСОБА_1 не може бути застосованим.
Суд вважає, що справедливість, як основна вимога до вирішення справи в адміністративному суді, може бути забезпечена у визначений спосіб з урахуванням обставин справи, які не є звичайними та стандартними за вищевикладеними фактами.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частино 1 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову частково із відмовою у вимогах про стягнення грошових коштів шляхом зобов'язання їх сплати МВС України.
Також суд відмовляє у вимогах до ГУНП в Одеській області, враховуючи, що цей відповідач не є належним щодо заявлених позивачем вимог.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601), Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, з 20.12.2021 року за його заявою від 06.12.2021 року.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114, з 20.12.2021 року за його заявою від 06.12.2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян