Справа № 540/8272/21
29 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генічеської міської ради, Виконавчого комітету Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Генічеської міської ради, Виконавчого комітету Генічеської міської ради, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Генічеської міської ради від 09.12.2021 року, прийняте 19 сесією 8 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 25.10.2021 року;
зобов'язати Генічеську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідний V розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 25.10.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у жовтні 2021 року до Генічеської міської ради ОСОБА_1 було надіслано поштою клопотання від 25.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 25.10.2021 року.
09.12.2021 року Генічеська міська рада прийняла рішення на 19 сесії восьмого скликання, яким про відмовила у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства зв'язку з тим, що місцезнаходження та цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації.
Позивач зазначає, що інших причин, які б заважали відповідачу видати вищевказаний дозвіл, у спірному рішенні не зазначено. В рішенні не зазначено в чому саме полягає вказана невідповідність та з яких мотивів селищна рада виходила та якими документами це підтверджується. У спірному рішенні не здійснено жодних посилань на відповідні докази, які б підтверджували правомірність висновку про відмову у наданні вказаного дозволу.
Позивач вважає, що висновок про відмову у видачі вказаного дозволу є неправомірним, а відповідачем при прийнятті спірного рішення не було встановлено у достатньому обсязі всіх обставин та не досліджено всіх доказів, які б давали підставу для прийняття висновку про відмову у задоволенні клопотання від 25.10.2021 року. Таким чином рішення відповідача є немотивованим.
Від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач проти заявлених вимог заперечує.
Представником відповідача зазначено, що зазначене в графічних матеріалах місце розташування земельної ділянки, відповідно до містобудівної документації Генерального плану села Генічеська Гірка, є землями рекреаційного призначення курортні зони КВТ зона установ відпочинку та туризму (КВЦПЗ 07.07.01), відповідно не може бути надано дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га, за адресою: Херсонська область, Генічеський район в межах населеного пункту села Генічеська Гірка (згідно графічних матеріалів) для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ 01.01.03).
Позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягає на протиправності прийнятого відповідачем рішення.
Ухвалою Херсонського окружним адміністративним суду від 23.12.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Генічеської міської ради, Виконавчого комітету Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду №11/0/9-22 від 18.03.2022 року, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду та віднесено на Одеський окружний адміністративний суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справі між суддями від 27.03.2023 року справу №540/8272/21 передано для розгляду головуючому судді Марину П.П.
Ухвалою суду від 03.04.2023 року прийняти до провадження справу №540/8272/21. Розгляд справи №540/8272/21 розпочато спочатку. Відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача, викладеному в прохальній частині адміністративного позову про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Генічеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території земель Генічеської міської територіальної громади та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування. До клопотання додані: графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування ділянки, копія паспорта громадянина України, копія ідентифікаційного коду, копія посвідчення учасника бойових дій, копія довідки учасника АТО.
Рішенням Генічеської міської ради Херсонської області від 09 грудня 2021 року 1302 розглянувши заяви громадян, керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про Державний земельний кадастр» та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендації постійних комісій з питань курортного, рекреаційного призначення та інших категорій земель та з питань села, земель сільськогосподарського призначення та екології, міська рада вирішила, зокрема:
255. Відмовити громадянину України ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га, за адресою: АДРЕСА_1 (згідно графічних матеріалів) для ведення особистого селянського господарства(КВЦПЗ 01.01.03), у зв'язку з тим, що місцезнаходження та цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації).
Також, судом встановлено, що згідно з відомостями із зонування генерального плану села ОСОБА_2 , відповідно до яких попитуєма ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,8600 га розташована в зоні КВТ, тобто зона установ відпочинку та туризму.
Однак, судом також встановлено, що відповідно до доданого до клопотання витягу з кадастрової карти, цільове призначення зазначена позивачем земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, не погодившись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Відповідно до ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача права отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної або комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 по справі №545/808/17, від 24.04.2018 по справі №814/1961/17, від 02.02.2021 по справі №420/3294/19.
Судом встановлено, що підставою прийняття спірного рішення визначено те, що місцезнаходження та цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до містобудівної документації відноситься: генеральний план населеного пункту; план зонування території; детальний план території.
Разом з цим, в оскаржуваному рішенні, зокрема, у пункті, що стосується позивача, не зазначено, якій саме містобудівній документації не відповідає місцезнаходження та цільове призначення земельної ділянки, в чому саме полягає така невідповідність.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
У даному випадку відповідач обмежився лише вказівкою на невідповідність містобудівній документації з посиланням на ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Проте, жодних фактичних обставин та документів, на підставі яких відповідач дійшов такого висновку, у спірному рішенні не наведено.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Таким чином, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначених Земельним Кодексом України.
За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що п. 255 рішення Генічеської міської ради Херсонської області від 09.12.2021, прийняте 19 сесією 8 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8423 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської територіальної громади та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що підстави, визначені міською радою в оскаржуваному рішенні, для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, не відповідають законодавству, а інші підстави визначені не були.
Поряд із цим, вивчення поданих позивачем документів на предмет їх відповідності вимогам ст.118 Земельного кодексу України та наявності підстав для відмови у наданні дозволу, визначених безпосередньо ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, при розгляді заяви позивачки не мало місця при прийнятті рішення (докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, а зміст рішення та мотиви його прийняття це підтверджують).
З урахуванням встановленого, зокрема того, що обставини, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, повинні бути встановленні відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача, з огляду на те, що існує декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази, суд вважає позовні вимоги щодо зобов'язання Генічеської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8423га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської територіальної громади та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 25.10.2021 року, передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8423 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання, з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі воєнний стан в Україні продовжено до 20.05.2023 року.
Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 р. №389-VIII.
Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», що набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до Земельного Кодексу України.
Вказаним законом розділ X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України доповнено пунктом 27, в пп. 5 якого зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.
Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.
Таким чином, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на затвердження уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність.
Тому порушене позивачем питання може бути розглянуто лише після припинення чи скасування дії воєнного стану в Україні, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
В прохальній частині позову позивач просить суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо встановлення судового контролю.
При цьому, доводи позивача щодо тривалого виконання рішення суду по іншій справі суд не приймає як беззаперечний доказ ухилення від виконання судового рішення, оскільки судом не досліджуються обставини справи та не надається оцінка діям відповідача під час виконання іншого рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі №235/7638/16-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Генічеської міської ради, Виконавчого комітету Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Генічеської міської ради від 09.12.2021 року, прийняте 19 сесією 8 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8463 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання 25.10.2021 року.
Зобов'язати Генічеську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 1,8423 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, які додаються до клопотання, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Генічеська міська рада (код ЄДРПОУ 35248359, адреса: вул. Міська, 8, м. Генічеськ, Херсонська область, 75500);
Відповідач: Виконавчий комітет Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 04060008, адреса: вул. Міська, 8, м. Генічеськ, Херсонська область, 75500)
Суддя П.П. Марин