29 червня 2023 року Справа № 160/4019/23 ЗП/280/6/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49000, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364),
про визнання протиправним та скасування положення в частині, стягнення коштів -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду, затвердженого Наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року №21-од в частині пункту 11 розділу VII “Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у рік прийняття працівника на роботу не надається”;
стягнути з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби за 2022 рік на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Положення №21-од в частині пункту 11 розділу VII суперечить чинному законодавству України, має дискримінаційний характер, створює передумови, які призводять до недоотримання або отримання в неналежному розмірі належної позивачці заробітної плати, надає необґрунтовану перевагу у вигляді нарахування та виплати більшої заробітної плати одним працівникам апарату суду перед іншими працівниками, а також суперечить Положенню №21 та Постанові № 1112, оскільки зазначені нормативно правові акти не містять жодних застережень щодо відмови у виплаті такої матеріальної допомоги помічнику судді. Посилається на те, що Листом від 03.02.2023 року за № 01/6698/23 керівником апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду її було повідомлено, що у зв'язку з обнулінням рахунків по закінченню бюджетного року провести виплату за 2022 рік у поточному році діючим законодавством не передбачено. Вказує, що з тексту листа від 03.02.2023 за №01/6698/23, керівником апарату суду не вказано жодних посилань на відсутність у Дніпропетровського окружного адміністративного суду коштів на рахунках для виплати працівникам суду матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в грудні 2022 року. Зазначає, що матеріальна допомога була виплачена іншим працівникам суду, що наштовхує на висновок про те, що у відповідача були кошти для такої виплати, однак відповідачем протиправно не виплачено позивачу таку матеріальну допомогу. Окрім того, звертає увагу на те, що фактично була працевлаштована в 2011 році, звільнена в лютому 2022 року та в жовтні 2022 року продовжила працювати. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань при звільненні в лютому 2022 року не отримувала, тому мала право на отримання такої допомоги в грудні 2022 року. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.
Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 02.05.2023 вх.№18021 посилається на те, що Наказом в.о. голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 №21-од затверджено Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Також, Міністерством соціальної політики України у своєму листі від 21.07.2015 № 409/13/116-15 надані роз'яснення, що матеріальна допомога на вирішення соціально -побутових питань виплачується за заявою працівника, наприклад, у разі скрутного матеріального становища, у зв'язку з тривалою хворобою тощо. Рішення про надання такої матеріальної допомоги ухвалюється керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету. Наголошує, що за своїм характером матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань не є обов'язковою виплатою для працівника, який відпрацював менше року, а може надаватися за умови наявності обґрунтованих підстав, визначених пунктом 12 розділу VII Положення. Вважає, що доводи позивачки про те, що Положення №21-од в частині пункту 11 розділу VII суперечать чинному законодавству України, має дискримінаційний характер, створює передумови, які призводять до недоотримання або отримання в неналежному розмірі заробітної плати є хибними, оскільки за своєю правовою природою матеріальна допомога на вирішення соціально - побутових питань є додатковою соціальною гарантією, що НЕ входить до основного фонду заробітної плати, а отже не є її складовою, тому умови її встановлення визначаються на розсуд роботодавця. Крім цього, посилається на те, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Від позивача надійшла відповідь на відзив вх. № 19430 від 12.05.2023, де вона зазначає, що відповідач, в обґрунтування заперечень, посилається фактично лише на те, що заява, подана нею 23.12.2022, була відкликана, однак її право на отримання такої допомоги було порушено ще до подання заяви від 23.12.2022, під час оголошення працівникам апарату про надання заяв про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань і лише таким працівникам, хто працює у штаті суду понад рік. Вказує, що спір в даній справі фактично зводиться до неотримання позивачкою матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань в 2022 році, у зв'язку з чинністю Положення №21-од в частині пункту 11 розділу VII, який, на її думку, надає необгрунтовану перевагу у вигляді нарахування та виплати більшої заробітної плати одним працівникам апарату суду перед іншими працівниками. Щодо доводів відповідача стосовно п. 12 розділу VII Положення №21-од, який визначає випадки за рахунок яких матеріальна допомога може бути надана працівникові, зазначає, що відповідно до ст..З2 Конституції України та статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII встановлено пряму заборону втручання в особисте і сімейне життя, а також заборону надання інформації щодо стану здоров'я. Тому, додаткові підтверджуючі документи нею надані і не були, оскільки б це порушило інтереси дітей позивачки. Зазначає, що враховуючи виплату матеріальної допомоги іншим працівникам, прийнятим на роботу не у 2022 році, в тому числі і помічникам суддів, наявні достатні підстави для висновку про наявність певного фонду оплати праці та економії зазначеного фонду у Дніпропетровському окружному адміністративному суді. Вважає, що при вирішенні питання надання матеріальної відповідач обрав не найбільш сприятливий для працівників апарату суду спосіб своєї поведінки, чим порушив права тієї категорії працівників, які були прийняті на робочу у 2022 році. Вважає, що Положення №21-од в оскарженій частині сформоване таким чином, що не сприяє юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Просить позовну заяву задовольнити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 адміністративну справу №160/4019/23 передано Голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для визначення підсудності даної справи.
Розпорядженням Голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду №1 від 07.03.2023 матеріали адміністративної справи №160/4019/23 передано до Третього апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023 адміністративну справу №160/4019/23 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 13.04.2023.
Ухвалою суду від 18.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №160/4019/23 без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
З лютого 2011 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.
З 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 перебуває на посаді помічника судді в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.
Наказом в.о. голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 №21-од затверджено Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
23.12.2022 позивачка звернулась із заявою до керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якій просила надати матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік.
Листом від 27.12.2022 за № 03/76902/22 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
28.12.2022 позивачкою було відкликано заяву, подану 23.12.2021.
20.01.2023 ОСОБА_1 звернулась до керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби за 2022 рік.
Листом від 03.02.2023 року за № 01/6698/23 керівником апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду заявителя було повідомлено, що у зв'язку з обнулінням рахунків по закінченню бюджетного року провести виплату за 2022 рік у поточному році діючим законодавством не передбачено.
Вважаючи протиправним Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду, затвердженого Наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року №21-од в частині пункту 11 розділу VII та з вимогами стягнути кошти, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 157 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України. Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду повинні також мати стаж професійної діяльності у сфері права не менше трьох років. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.
За змістом частини першої статті 92 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
Приписами частини четвертої статті 92 Закону України «Про державну службу» визначено, що на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України. Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Запровадження нового регулювання порядку проходження державної служби, за яким посади помічників судді відносяться до патронатної служби і не відносяться до державної служби, означає, що змінився їхній статус, але не змінилися обсяги прав та обов'язків цієї посади, сфера його діяльності, і що така посадова особа припинила виконувати функції державного судового органу влади в частині виділених (делегованих) йому посадовою особою (суддею) та на підставі вимог законодавства повноважень або, іншими словами, виконувати функції публічної особи, якою є робота, сфера (коло) його діяльності, унормований обсяг прав та обов'язків, які визначають її компетенцію у зв'язку з обійманням нею посади помічника судді. Головною особливістю цієї посади є те, що ця особа допомагає судді виконувати його повноваження у такій публічній сфері діяльності, як правосуддя.
Рішенням Ради суддів України від 15.05.2018 № 21 затверджено Положення про помічника судді (далі - Положення), абзацом 4 пункту 2 якого визначено, що помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя.
Згідно з пунктом 3 Положення помічник судді є працівником апарату суду.
Пунктом 4 Положення унормовано, що, зокрема, помічник судді з питань підготовки та організаційного забезпечення судового процесу підзвітний лише відповідному судді. Суддя є його безпосереднім керівником; обов'язки помічника судді визначаються посадовою інструкцією, яка затверджується керівником апарату суду за погодженням із зборами суддів відповідного суду; з усіх інших питань, у тому числі щодо дотримання трудової дисципліни, помічник судді підзвітний керівнику апарату суду в межах його повноважень; керівник апарату суду здійснює контроль за дотриманням помічником судді правил внутрішнього трудового розпорядку суду та Правил поведінки працівника суду.
Відповідно до абзацу другого пункту 5 Положення на помічника судді поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41 - 43-1, 49-2 та частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.
Положеннями пунктів 15, 16 Положення № 21 передбачено, що оплата праці помічника судді встановлюється відповідно до Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про оплату праці» і нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, що регулюють умови оплати праці працівників патронатних служб, у тому числі в системі правосуддя. Керівник апарату суду має право, за поданням безпосереднього керівника, у межах затвердженого фонду оплати праці відповідного суду помічнику судді: установлювати: надбавку за інтенсивність праці; надбавку за виконання особливо важливої роботи - до 100 відсотків посадового окладу. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи й порушення трудової дисципліни надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи скасовуються або їх розмір зменшується; здійснювати: преміювання відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання відповідного суду. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання помічника судді визначаються в положенні про преміювання, що діє у відповідному суді. Застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення до помічника судді здійснюється керівником апарату відповідного суду за погодженням із суддею.
Питання щодо застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги врегульовано Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII; Постановами Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», від 24.12.2019 №1112 «Про умови оплати праці працівників державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» та від 08 серпня 2016 р. № 500 «Про затвердження Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань»; Кодексом законів про працю України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (в редакції станом на червень 2017 року) затверджено Умови оплати праці працівників патронатних служб в державних органах, відповідно до яких 1) установлюються: конкретні розміри посадових окладів - відповідно до розмірів посадових окладів, визначених згідно з пунктом 2 цих Умов; надбавка за інтенсивність праці; надбавка за виконання особливо важливої роботи - до 100 відсотків посадового окладу. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни надбавка скасовується або її розмір зменшується; 2) здійснюється преміювання працівників патронатної служби відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах фонду преміювання відповідного державного органу. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників патронатних служб визначаються у положенні про преміювання, що діє у відповідному державному органі; 3) надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби.
Відповідно до п.2,3 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань затвердженого Постановою КМУ № 500 від 08.08.2016, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Наказом в.о. голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. №21-од затверджено Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - Положення).
Відповідно до пункту 11 розділу VII Положення матеріальна допомога для вирішення
соціально-побутових питань у рік прийняття працівників на роботу не надається.
В площині даного спору, як зазначає позивач, наявність прямої дисримінації в п.11 Положення полягає в тому, що особи, які працевлаштувалися у відповідний рік мають менш сприятливе матеріальне становище у порівнянні з особами, які працевлаштувалися в інші роки, за наявності однакових умов праці та однакового робочого навантаження.
Щодо наявності дискримінації суд зазначає, що гарантована Конституцією України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація -це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Таким чином, дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно подібних ситуаціях, а також в однаковий спосіб до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Так, оскаржуваний позивачкою п. 11 Положення розповсюджується на будь-якого працівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який був прийнятий на роботу у поточному році.
Однак, суд зауважує, що матеріальне стимулювання та заохочення праці робітників, які були прийняті раніше має обгрунтовано вищий рівень як з об'єктивних причин (обсяг виконаної роботи та навантаження за цілий попередній рік є значно більшим ніж у особи, які тільки принята на роботу у поточному році), так і з суб'єктивних причин (покликаний забезпечити сталість робочого процесу, відтік кадрів тощо).
Більш того, пунктом 12 Положення передбачено, що у виняткових випадках матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися при наявності обгрунтованих підстав (за станом здоров'я на лікування, за сімейними обставинами) та економії фонду оплати праці за рішенням керівника аппарату суду.
Тобто, навіть працівник, який був прийнятий у поточному році має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у разі наявності обгрунтованих підстав.
Відтак, говорити про дискримінаційних характер п.11 Положення суд вважає безпідставним.
Щодо невідповідності оскаржуваного пункту принципу юридичної визначеності.
Так, Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та >правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 1-2/2016).
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
Поняття «якість закону» (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв'язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та >правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб'єктів владних повноважень у права такої особи.
На думку суду, зміст п.11 Положення чітко визначає коло осіб, на яких він розповсюджується та передбачає відсутність права у таких осіб на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у році прийняття. Вказане, не викликає незрозумілості чи множинного трактування.
З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби за 2022 рік на користь ОСОБА_1 .
Як встановлено судом, 23.12.2022 року ОСОБА_1 була подана заява про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році з посиланням на необхідність реабілітації та покращення психічного стану її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом відвідування відповідних спеціалістів, через воєнний стан в країні, який запроваджений з 24.02.2022 року.
Тобто, позивач просив надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі п.12 Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Листом від 27.12.2022 за вих.№03/76902/22 в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено ОСОБА_1 у наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв'язку із ненаданням підтверджуючих документів наявності таких обставин.
Оцінюючи правомірність відмови у виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд виходить з того, що ОСОБА_1 , посилаючись на необхідність реабілітації своїх неповнолітніх дітей, не надала жодних доказів існування вказаних обставин.
Посилання позивачки на те, що підтверджуючі документи нею не були подані, бо це порушує права її дітей, суд дослідивши відхиляє, оскільки ані чинне законодавство, ані саме Положення про застосування стимулюючих виплат та надання матеріальної допомоги працівникам апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду не визначає перелік документів, які мають бути подані заявником на підтвердження виключних обставин (випадків).
Відтак, доказами потреби дітей у проходженні лікування чи реабілітації можуть бути висновки лікарів, направлення на лікування тощо, без вказівки діазнозу дитини.
Повторне звернення позивачки із заявою про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік відбулося 20.01.2023 року.
Листом від 03.02.2023 за вих. №01/6698/23 керівник апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовив у наданні допомоги з посиланням на обнулення рахунків по закінченню бюджетного року, у зв'язку із чим провести виплату за 2022 рік у поточному році діючим законодавством не передбачено.
Суд вважає, що при розгляді заяви позивачки від 20.02.2023 відповідачем правомірно було враховано, що згідно положень ч.1 ст. 3 БК України - бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами та узятих на облік органами Казначейства України.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються (ст.48 БКУ).
Частина 1 ст.51 БК України передбачає, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених длябюджетних установ у кошторисах.
В контексті вимог статті 23, 57 Бюджетного кодексу України усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду.
Відтак, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у наступному бюджетному році є неможливим.
Тому, позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби за 2022 рік задоволенню не підлягає.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовної заяви, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49000, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364) про визнання протиправним та скасування положення в частині, стягнення коштів, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29 червня 2023 року.
Суддя Л.Я. Максименко