03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4690//2023
25 травня 2023 року м. Київ
Справа № 757/22900/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 січня 2022 року, постановлену у складі судді Підпалого В.В., про відмову у відкритті провадження
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансо Плюс» про стягнення безпідставно одержаних коштів,
встановив:
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Фінансо Плюс» про стягнення безпідставно одержаних коштів.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
18.11.2021 року через канцелярію суду від позивача на виконання ухвали суду про залишення позову без руху надійшла уточнена позовна заява про стягнення з ТОВ «Фінансо Плюс» на користь позивача суми безпідставно одержаних коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, на загальну суму 35 326 грн. 39 коп.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що наявність кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за заявою позивача жодним чином не позбавляє її права подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства, в тому числі з огляду на положення ст. 128 КПК України. У позовній заяві зазначено, що вона не подавала іншого позову до цього ж відповідача з того самого предмету і тих самих підстав, тобто ані в порядку цивільного судочинства, ані в рамках кримінального провадження. Правовою підставою позову було безпідставне набуття відповідачем коштів позивача, а не вчинення відповідачем злочину.
Звертає увагу, що дійсно, у позовній заяві вказано про скоєння відносно позивача шахрайських дій, оскільки вона вважала необхідним подати суду повну і об'єктивну інформацію про події, які лежать в основі позову. Проте жодним чином не пов'язувала правове обґрунтування своїх позовних вимог із вчиненням кримінального правопорушення. Крім того, позивач не стверджувала, що до шахрайських дій причетні уповноважені особи відповідача. Більше того, у клопотанні про долучення доказів позивач розцінювала діяльність ТОВ «Фінансо Плюс» як фіктивне підприємництво, що не є кримінальним правопорушенням. На думку позивача, посадові особи відповідача могли не мати уявлення про походження та призначення грошових коштів, які проходили через рахунки відповідача. Цивільно-правова відповідальність за ст. 1212 ЦК України не залежить від встановлення вини відповідача у вчиненні шахрайських дій.
Зазначає, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що підстави виникнення кондикційних зобов'язань мають широкий спектр: вони можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. У кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. Такі висновки викладені в постановах від 10.09.2018 у справі № 638/11807/15-ц, від 12.09.2018 у справі № 154/948/16, від 10.10.2019 у справі № 753/9947/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 522/6582/16-ц, від 10.06.2020 у справі № 310/5835/13-ц, від 01.07.2020 у справі № 289/832/16-ц, від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18.
Крім того, у постанові від 18.07.2018 у справі № 523/17919/15ц Верховний Суд досліджував питання застосування ст. 1212 ЦК України в ситуації, коли набувач майна був фігурантом кримінальної справи за ст. 190 КК України, і дійшов висновку, що відсутність вироку суду про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не є підставою для відмови в позові. Відсутність обвинувального вироку в кримінальному провадженні, розпочатому за заявою позивача, не має вирішального значення при вирішенні спору, який виник із кондикційних зобов'язань, оскільки в межах цивільного судочинства значення має факт безпідставного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, а не доведеність вчинення набувачем злочину при набутті такого майна (постанова Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 540/1433/16-ц).
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, позивач надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності учасників справи відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Фінансо Плюс», в якій просила стягнути з відповідача ТОВ «Фінансо Плюс» безпідставно одержані кошти в сумі 32 476,90 грн., інфляційні втрати в сумі 2131,47 грн. та 3% річних у сумі 718,02 грн., усього - 35 326,39 грн. та судовий збір у розмірі 1362 грн.
Відмовляючи у відкритті провадження оскаржуваною ухвалою від 12 січня 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазначає, що у провадженні органів досудового розслідування перебуває кримінальне провадження № 12021221130000456 зареєстроване за її заявою та просить суд в порядку цивільного судочинства стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 35 326,39 грн. та судовий збір у розмірі 1 362,00 грн. Водночас, позивач у цивільному позові не обґрунтовує, чи він його не пред'явив в кримінальному провадженні, а чи ймовірно він має це на увазі, не як цивільну справу, яка розглядається в порядку ЦПК України, а подав її в т.ч. із вимогою визнати його в статусі цивільного позивача в кримінальному провадженні. Крім того, суд звертав увагу, що виходячи із підстав позову, істотне значення мають обставини вчинення злочину відповідачем.
Посилаючись на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в межах кримінального провадження, у разі пред'явлення саме таких вимог. У разі не пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні, а також якщо цивільний позов буде залишено без розгляду, позивач має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. На даний час позивач має право звернутися з даним позовом до органу досудового розслідування, або до суду, в провадженні якого перебуває зазначене кримінальне провадження, або ж обрати вірний спосіб захисту, передбачений ЦПК України чи ГПК України (в залежності від статусу позивача).
З висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зазначене положення процесуального закону застосовується судом у разі звернення з вимогами, які не відносяться до предметної юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства.
Звертаючись з даним позовом, позивач зазначала, що в період з 15.02.2021 року по 17.02.2021 року вона здійснила на користь відповідача - ТОВ «Фінансо Плюс» - три платежі на загальну суму 32 476,90 грн. Так, 15.02.2021 року вона здійснила переказ коштів у сумі 9100,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», призначення платежу: «за надані консультаційні послуги» (в оригіналі російською мовою: «за предоставленные консультационные услуги»). В цей же день вона сплатила 6962,00 грн. на той самий рахунок відповідача, з аналогічним призначенням платежу. 17.02.2021 року вона сплатила на той самий розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 16 414,90 грн. з аналогічним призначенням платежу.
Зазначає, що у грудні 2020 року вона натрапила на шахрайську фінансову організацію під назвою « Квантум Сістем » («Quantum System», quantum-system.org), яка передала її реєстраційні дані іншій аналогічній шахрайській організації - «Траст Макворі Кепітал» («Trust Macquarie Capital», trust-m-capital.com). У телефонних розмовах менеджери компанії «Траст Макворі Кепітал» запропонували їй фінансові послуги - розміщення депозитного вкладу. В ході співробітництва з цією начебто фінансовою організацією (яка насправді виявилася організованою групою шахраїв) від імені позивача було вчинено декілька платежів.
Вказує, що приблизно 14-15 лютого 2021 року їй зателефонував менеджер компанії «Траст Макворі Кепітал» і повідомив, що за виведення її коштів з компанії вона повинна сплатити комісію в еквіваленті 570 доларів США, яку необхідно провести через систему інтернет-банкінгу «Приват24». Платіж здійснювався за допомогою і під керівництвом менеджера компанії «Траст Макворі Кепітал».
Як з'ясувалося у подальшому, ці кошти були сплачені не на користь компанії «Траст Макворі Кепітал», а на рахунок ТОВ «Фінансо Плюс» (два платежі від 15.02.2021 у сумі 9100,00 грн. та 6962,00 грн.). Невдовзі позивачу зателефонував співробітник компанії «Квантум Сістем» і повідомив, що вона повинна сплатити податок в еквіваленті 585 доларів США за начебто додатково нараховані їй кошти. Процедура оплати відбувалася аналогічним способом. Як вона дізналася пізніше, 17.02.2021 кошти в сумі 16 414,90 грн. були також сплачені на рахунок ТОВ «Фінансо Плюс», а не компаній «Квантум Сістем» або «Траст Макворі Кепітал».
Зазначає, що з часом вона зрозуміла, що має справу із шахрайською схемою і перестала вкладати кошти у зазначені «компанії». Позивачу стало відомо, що фінансових організацій із назвами « Квантум Сістем » та «Траст Макворі Кепітал» офіційно не існує.
Наголошує, що з відповідачем у неї не було жодних домовленостей (угод, договорів, інших правочинів тощо). Жодних послуг, у тому числі консультативних, відповідач позивачу не надавав.
На підставі наведеного вважає, що грошові кошти у розмірі 32 476,90 грн. одержані відповідачем без будь-якої правової підстави і станом на сьогодні неправомірно перебувають у розпорядженні набувача. Тому, з метою захисту права власності вказані кошти підлягають стягненню на її користь як безпідставно одержані відповідачем. Вважає, що саме кондикційний позов з підстав, визначених ст. 1212 ЦК України, є належним способом захисту порушеного права власності.
Звертає увагу на те, що стосовно вказаних подій нею 30.03.2021 року було подано заяву про кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК України. За її заявою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021221130000456 за ч. 2 ст. 190 КК України.
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить, що особа може звернутися до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення у кримінальному провадженні, проте не позбавлена можливості звернутися з таким же позовом і у порядку цивільного судочинства.
Само по собі кримінальне судочинство не становить іншої, ніж зазначено, юрисдикції судів, створених для захисту порушених приватних прав, тому не можна стверджувати, що потерпілій особі слід заявляти вимоги про стягнення безпідставно одержаних коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, в порядку кримінального судочинства. При вирішенні питання суд повинен виходити з характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмету та підстав заявлених вимог.
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 523/10620/18 (провадження № 61-9583св21) зазначено, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 наголошено, що для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відповідно до постанови Верховний Суд 12 березня 2020 року у справі № 540/1433/16-ц (провадження № 61-11593св19), відсутність обвинувального вироку в кримінальному провадженні розпочатого за заявою потерпілого, не має вирішального значення при вирішенні спору, який виник із кондикційних зобов'язань, оскільки в межах цивільного судочинства значення має факт безпідставного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, а не доведеність вчинення набувачем злочину при набутті такого майна.
Таким чином, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Згідно з ч.7 ст. 128 КПК особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Отже, наведеними нормами права передбачено право особи пред'явити такий позов як в порядку цивільного судочинства, так і в порядку кримінального судочинства, що цілком спростовує висновок суду першої інстанції про неможливість розгляду вказаного позову в поряду цивільного судочинства.
Відсутність даних про те, що за результатами розгляду кримінального провадження № 12021221130000456 ухвалено вирок, стосується питання доказування, виходячи з підстав цього позову, проте не має істотного значення для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Враховуючи вказані обставини справи, зокрема предмет спору, - колегія суддів дійшла висновку, що цей спір має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позову ОСОБА_1 визначає безпідставне набуття ТОВ «Фінансо Плюс» належних їй коштів, за відсутності між сторонами будь-яких укладених угод, договорів, а не вчинення відповідачем злочину. При цьому позивач у позовній заяві зазначила, що не подавала іншого позову до цього ж відповідача з того самого предмету і з тих самих підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 січня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30 червня 2023 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Рейнарт І.М.