Справа № 450/1911/22 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/1387/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
29 червня 2023 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Цяцяка Р.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
в червні 2022 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошових коштів в сумі 67 664 грн 39 коп. у відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала на те, що 12 травня 2022 року о 15 год. 30 хв. водій автомобіля «Ford Fokus» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 під час руху заднім ходом, не переконався в безпечності руху, не був уважним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_2 . В результаті ДТП автомобіль, який належить позивачу, зазнав механічних пошкоджень. Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована. Також не був застрахований транспортний засіб позивача, тому ніяких страхових виплат позивач не отримувала. Згідно звіту про оцінку авто товарознавчого дослідження транспортного засобу № 75/22 від 29 травня 2022 року, вартість ремонту легкового автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_3 , після пошкодження в ДТП складає 43 787 грн 90 коп., матеріальний збиток завданий власнику КТЗ складає 23 876 грн 49 коп. Відповідальність за шкоду несе безпосередньо винуватець ДТП - особа, яка завдала шкоду. Оскільки вина відповідача встановлена судом, завдану позивачу шкода у відповідності до вимог статей 1187, 1166, 1192 ЦК України має бути відшкодована відповідачем. У цьому зв'язку просить заявлені позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у розмірі 43 787 грн 90 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 642 грн 18 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 096 грн 22 коп.
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно враховано, що сума збитку становить 67 664 грн 39 коп., оскільки, на думку заявника, поняття розміру матеріального збитку входить у вартість відновлювального ремонту автомобіля, тобто в суму 43 787 грн 90 коп. вже входить сума 23 876 грн 49 коп., яка визнається заявником.
Вказує також на те, що ОСОБА_3 є неналежним позивачем, адже права власності на автомобіль виникло в неї після ДТП.
Крім того, в апеляційній скарзі заявник зазначає, що звернувся до фахівця за правничою допомогою, оскільки не міг самостійно захищати свої інтереси. 19 серпня 2022 року було укладено Договір - доручення про надання правової допомоги із адвокатом Яцишин Іваном Володимировичем та понесено витрати, які підтверджуються розрахунком та квитанцією від 19 серпня 2022 року, в розмірі 6 000 грн. У цьому зв'язку просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в розмірі 6 000 грн.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
21 червня 2023 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивачки на користь відповідача понесених останнім витрат на правничу допомогу, позивачем в апеляційному порядку не оскаржується.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 травня 2022 року, а також винуватості ОСОБА_1 у її скоєнні, учасниками справи не заперечується та визнаються.
Предметом спору у цій справі є вірне визначення розміру заподіяної позивачу шкоди, яка підлягає стягненню з винуватця ДТП, а також наявність підстав для звернення з позовом саме ОСОБА_3 .
Щодо належного позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі №597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.
За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».
У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 761/22937/18 (провадження № 61-4932св22).
У справі, що переглядається:
- позивачка самостійно керувала транспортним засобом «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_2 в момент ДТП;
- з договору купівлі-продажу № 333 від 3 травня 2022 року, укладеного між позивачкою (покупець) та ТОВ «КСТ-АВТО», предметом якого був легковий автомобіль - марка «Mazda 3», модель 3, номер кузова НОМЕР_4 , рік виготовлення 2014, убачається, що після передачі т/з за актом приймання-передачі, продавець (ТОВ «КСТ-АВТО») втрачає право власності на цей т/з (пункт 4.4.);
- акт приймання-передачі транспортних засобів № 333 підписана сторонами згадано договору 3 травня 2022 року.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного позивача, як юридично безпідставні.
Щодо розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, внаслідок ДТП повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.)
Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).
Абзацом дев'ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку, що «Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках. Таким чином, аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для стягнення з винуватця ДТП вартості збитків є наявність вини такої особи у скоєнні ДТП та оцінка розміру завданої шкоди у відповідності до Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні».
Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
Суд першої інстанції, проаналізувавши звіт про оцінку майна № 75/22 від 29 травня 2022 року, який не спростований відповідачем, зокрема його дослідницьку частину та викладені у ньому висновки, дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягає стягненню розмір шкоди, визначений у сумі 43 787 грн 90 коп., що відповідає вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача.
Щодо матеріального збитку, визначеного оцінювачем в розмірі 23 876 грн 49 коп, з яким погоджується відповідач, такий становить вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення фізичного зносу автомобіля, та є застосовним у відносинах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що у даній справі не встановлено, з огляду на відсутність у відповідача страхового полісу.
Також для відшкодування шкоди, завданої власнику внаслідок пошкодження його майна не обов'язково, щоб ним, на момент звернення до суду з позовом були фактично понесені витрати (з наданням відповідних доказів) на відновлення пошкодженого майна.
Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що оскаржуване рішення залишено без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема витрат відповідача на професійну правничу допомогу, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 червня 2023 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
Р.П. Цяцяк