Провадження № 22-ц/803/5210/23 Справа № 187/1894/21 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В.О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
28 червня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванченко Альона Леонідівна, на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року в цивільній справі номер 187/1894/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Лимар Єгор Володимирович,
У листопаді 2021 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Лимар Єгор Володимирович, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №834080, виданого Петриківською райдержадміністрацією 05 жовтня 2005 року, ОСОБА_3 набув у власність в порядку спадкування за законом земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400-03-302-0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва.
В подальшому, ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку своєму синові ОСОБА_4 , за договором дарування земельної ділянки від 22 травня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1-647, відповідно до чого нотаріусом було зроблено відповідну відмітку у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯА №834080 виданого Петриківською райдержадміністрацією 05 жовтня 2005 року про перехід права власності.
Відповідні зміни відносно ОСОБА_4 , як нового власника земельної ділянки, з невідомих позивачці причин не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
На підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року у справі №209/1817/19 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано за кожним із них право власності в порядку спадкування за законом на частку земельної ділянки площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400-03-302-0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва. Рішення набрало законної сили 07 серпня 2020 року.
01 жовтня 2021 року позивачка подала заяву про державну реєстрацію права власності на частку земельної ділянки.
Рішенням від 21 жовтня 2021 року №61045855 державним реєстратором прав на нерухоме майно Коноплянкою В.М. Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, позивачці було відмовлено у державній реєстрації права власності, оскільки, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки 1223781400-03-302-0422 міститься запис про право власності за іншою особою ніж спадкодавець ОСОБА_4 .
Як зазначив державний реєстратор в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 21 жовтня 2021 року №61045855, неможливо встановити яким чином 25.06.2020 року ОСОБА_3 в цілому відчужив вищезазначену земельну ділянку, не зважаючи на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська справа №209/1817/19 від 05.03.2020 року, яким визнано право власності за ним та ОСОБА_1 по частині в порядку спадкування після померлого ОСОБА_4 .
Згідно з інформаційною довідкою від 03.11.2021 року №282667287, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником земельної ділянки є ОСОБА_2 , який набув право власності в цілому на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 653 від 25.06.2020 року, посвідченого Лимар Є.В., приватним нотаріусом Петриківського нотаріального округу Дніпропетровської області.
За таких обставин позивачці стало відомо, що ОСОБА_3 незаконно відчужив її частку земельної ділянки, таким чином порушив її право власності, в зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду для відновлення порушеного права.
Позивачка заявила віндикаційний позов, в якому просила суд:
Витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: частку земельної ділянки площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400-03-302-0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва на користь ОСОБА_1 .
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , номер запису про право власності/довірчої власності: 37050659 від 25.06.2020 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52838731 від 25.06.2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Лимар Єгор Володимирович, - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодилась ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванченко А.Л., подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2023 року у справі №187/1894/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним із порушенням норм матеріального права.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.07.2022 року у справі №209/1817/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом встановлено, що договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 22 травня 2009 року, зареєстрований державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л. Г. за реєстровий № 1-647, спірна земельна ділянка була власністю ОСОБА_4 та після його смерті увійшла до спадкової маси.
Зазначене у свою чергу свідчить про те, що відчуження цієї земельної ділянки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 є незаконним.
Також у зазначеній вище справі було встановлено, що повний текст вказаного рішення суду було складено 13 березня 2020 року, а тому датою набрання ним законної сили є 13 квітня 2020 року.
Право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 набув лише 25 червня 2020 року, тобто після того як земельна ділянка була визнана спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а отже, ОСОБА_3 сам розпорядився їх спільною сумісною власністю.
Суд першої інстанції, у оскаржуваному рішенні не вірно встановив обставини справи та вказав дату набрання чинності рішення суду у справі №209/1817/19 іншу ніж це встановлено судами другої та касаційної інстанції.
Права співвласника поширюються на усю спільну річ незалежно від того, який розмір частки у праві на неї (спільна часткова власність) або вона наперед невідома (спільна сумісна власність). Співвласникам належить частка у праві власності на річ, а не на частину речі. У такому разі можна звернутися до суду з вимогою про витребування спільної речі в цілому. Воля на відчуження спільного майна формується консенсусом, інакше не можна вважати, що вона є справжньою та дійсною.
У оскаржуваному рішенні Петриківського районного суду Дніпропетровської області зазначено, що тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.
Позивачка не погоджується із зазначеною судом думкою, оскільки законодавство допускає такий вид майна, як частка в праві власності на неподільну річ, а тому у разі порушення права на цей вид майна його власнику має бути забезпечений захист. При цьому під захистом порушеного права мається на увазі не тільки можливість звернення до суду, а й можливість досягнення в суді правового результату.
З огляду на те, що метою пред'явлення позову було відновлення права спільної сумісної власності на конкретну річ, в подальшому її виділення, вважає, що суд може розглядати таку вимогу за аналогією до правил, встановлених для віндикаційного позову.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року, без змін.
Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.
Позивачка особисто вказувала, що рішення суду від 05 березня 22020 року набрало законної сили 07 серпня 2020 року, а також додала до позовної заяви копію вказаного рішення, засвідченого печаткою суду, із відміткою про набрання ним законної сили саме 07 серпня 2020 року. Ніяких інших процесуальних документів судів апеляційної та касаційної інстанції позивачка суду не надавала та в позовній заяві на них не посилалася.
Позивачка в апеляційній скарзі не може посилатися на нові обставини, які не зазначалися нею при розгляді справи судом першої інстанції, та на докази, які не надавалися суду на підтвердження зазначених обставин.
Суд першої інстанції відмовив позивачці в задоволенні її позовних вимог, оскільки спірне майно не було виділено в натурі.
Ніяким рішенням суду не встановлено, що спірна земельна ділянка є неподільною річчю, бо можливість поділу майна судом не досліджувалася, оскільки позивачкою такі вимоги не заявлялися.
Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалено з порушенням матеріального права лише з тих підстав, що суд не забажав застосувати аналогію, щоб визнати частку у праві спільної власності на земельну ділянку, індивідуально визначеним майном у розумінні вимог статті 184 ЦК України.
Саме бездіяльність позивачки призвела до того, що ОСОБА_3 отримав можливість відчужити спірну земельну ділянку.
На момент укладення між ОСОБА_3 та відповідачем договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був нотаріально посвідчений 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Петриківського нотаріального округу Лимар Є.В., спірна земельна ділянка, згідно з наявними у продавця правовстановлюючими документами, належала саме ОСОБА_3 , і нотаріус не мав підстав відмовити в посвідченні цього договору, оскільки не існувало заборони відчуження земельної ділянки.
Рішенням суду від 07 березня 2020 року було встановлено, що позивачка взагалі не користувалася земельною ділянкою, якою в повному обсязі користувався саме ОСОБА_3 .
Крім того, позивачкою не надано доказів того, що вона з моменту відкриття спадщини, виконувала свої обов'язки спадкоємця, а саме: сплачувала все необхідні внески на користь садового товариства та земельний податок.
Враховуючи, що рішення суду від 07 березня 2020 року набрало законної сили 07 серпня 2020 року, ОСОБА_3 , до набрання рішенням законної сили продав за договором купівлі-продажу земельну ділянку, виступаючи як її єдиний власник.
І навіть після набрання рішенням законної сили, позивачка звернулася для реєстрації свого права власності на частку земельної ділянки лише 01 жовтня 2021 року, тобто більше ніж через рік після набрання рішенням законної сили, а отримавши відмову державного реєстратора, в листопаді 2021 року звернулася до суду з цим позовом.
Позивачка своєю бездіяльністю допустила порушення не тільки власних прав, а й прав відповідача як добросовісного набувача земельної ділянки, і в теперішній час вона безпідставно вимагає скасування права власності відповідача на всю земельну ділянку.
У судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Іванченко А.Л. доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Треті особи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю третіх осіб.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом визнано за кожним із них право власності в порядку спадкування за законом зокрема на частку земельної ділянки площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400-03-302-0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва.
З штампу суду першої інстанції вбачається, що рішення набрало законної сили 07 серпня 2020 року (а.с. 13-17).
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 25.06.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В. за №653 та копії документів, на підставі яких він посвідчений, ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400-03-302-0422, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, Іванівська сільська рада, садівниче товариство «Каштан», цільове призначення - для колективного садівництва. Земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА № 834080, виданого Петриківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області "05" жовтня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010502300614. Право власності на земельну ділянку за договором зареєстровано "18" вересня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 33346357, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1920519312237, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим державним реєстратором виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Кравцем Романом Анатолійовичем "18" березня 2020 за № 204623464. (а.с. 111-134).
01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про державну реєстрацію права власності на частку земельної ділянки. Рішенням від 21 жовтня 2021 року №61045855 державним реєстратором прав на нерухоме майно Коноплянкою В.М. Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності оскільки, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки 1223781400-03-302-0422 міститься запис про право власності за іншою особою ніж спадкодавець ОСОБА_4 (а.с. 18).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки спірне майно не було виділено в натурі.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 387 ЦК України встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року в межах доводив та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна у добросовісного набувача з врахуванням досліджених обставин справи та вимог закону.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконного відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачка вирішувала питання законності відчуження цієї земельної ділянки.
Довід апеляційної скарги щодо невірного встановлення дати набрання законної сили рішення суду про визнання права позивачки на частину спірної земельної ділянки в порядку спадкування є безпідставним, оскільки такий довід не впливає на правильність ухваленого рішення, також апеляційний суд враховує, що, крім інших умов, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України) відповідно до вимог визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення учасників справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванченко Альона Леонідівна, залишити без задоволення, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повне судове рішення складено 30 червня 2023 року.
Суддя: