30.06.23
Справа № 522/4796/23
Провадження № 2-а/522/173/23
30 червня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого судді - Косіциної В.В.,
розглянувши у пиьсомовоум проваджені адміністративну справу за позовом громадянина РФ ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження,
До Приморського районного суду м. Одеси 14.03.2023 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред'явлений до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за яким позивач просив скасувати рішення відділу міграційного контролю Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 25 січня 2023 року про примусове повернення громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25.01.2023 року ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення № 20 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни. Було вирішено примусово повернути до країни походження та зобов'язано його покинути територію України до 22.02.2023 року. Проте, позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення прийнято з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та в країні громадянства йому загрожує смерть, катування, нелюдське та принизливе поводження через його політичні переконання, проукраїнську та антивоєнну позицію, а також систематичні порушення прав людини, а примусове повернення порушить принцип заборони вислання.
Ухвалою суду від 17 березня 2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та витребувано з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: м. Одеса, вул. Преображенська, 44, 65045, електронна адреса: od@dmsu.gov.ua) належним чином заверену копію матеріалів особової справи ОСОБА_1 .
27 березня 2023 року представником відповідача ГУ ДМС в Одеській області Білоконь Н. подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 на території України перебуває незаконно, ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування та не надав жодних доказів й не навів обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції.
01 травня 2023 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, за якою заперечував проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву та вказав, що оскільки йому надійшла повістка із вимогою з'явитись у військовий комісаріат він може наражатись на небезпеку у разі примусового повернення.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав викладених у відзиві.
В судове засідання 28 червня 2023 року сторони не з'явилися.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд вважає за можливо розглянути справу у письмовому проваджені.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, та письмові докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Судом встановлено, що 25.01.2023 працівниками ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області за адресою: вул. Марсельська 52, кв. 123, м Одеса було виявлено та доставлено ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул. Преображенська, 64, м. Одеса, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В результаті проведеної перевірки наявних документів та відібраних пояснень встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України легально 14.09.2015, через КПП «Гоптівка» за паспортним документом громадянина Російської Федерації для виїзду закордон на його ім'я серії НОМЕР_1 терміном дії з 12.08.2015 року по 12.08.2025 року. З пояснень щодо мети приїзду слідувало, що він приїхав до дівчини з якою познайомився в соціальних мережах, та потім вони разом проживали, на даний час працює авто-мийником, а документи на проживання хотів зробити згодом.
Позивач постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має, наразі тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 25.01.2023 року встановлено, що позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України перебував незаконно, а саме - ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
За порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 25.01.2023 ПР МОД № 009438 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 25.01.2023 ПН МОД № 009530 притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 5100 гривень 00 копійок.
З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ГУ ДМС в Одеській області 25.01.2023 прийнято рішення № 20 про примусове повернення в країну походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 22.02.2023.
Згідно розписки від 25.01.2023 року позивач зобов'язався покинути територію України у визначений термін у рішенні № 20 від 25.01.2023 про примусове повернення в країну походження.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI, передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, звернувся до суду.
Рішення відповідача про примусове повернення мотивоване тим, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на території України нелегально, оскільки сплинув термін легального перебування особи на території України та жодних дій щодо легалізації знаходження на території він не вчинив, з відповідними заявами до ГУ ДМС України в Одеській області не звертався.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулювався положеннями Закону України від 04.02.1994 № 3929-XII «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, що діяла на момент надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; надалі - Закон № 3929-XII).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 3929-XII, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 26 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Порядок примусового повернення та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства визначений Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 р. № 353/271/150.
Судовим розглядом встановлено, що дії позивача безпосередньо порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
З урахуванням фактично наявних обставин визначених статтею 26 Закону № 3773-VI та п. 5 розділу І Інструкції, відповідачем 25.01.2023 р. прийнято рішення про примусове повернення до країн походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, а саме громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (ч. 4 ст. 30 Закону).
З наведеного можна дійти висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилитимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Стаття 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»встановлює, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя, де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Під час прийняття рішення не встановлено обставин, передбачених ст.ст. 30, 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» які забороняють повернення позивача. Крім того, відсутні підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності можуть бути порушені основні права та свободи позивача, у відповідності до критеріїв Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 1984 року.
Позивач в судовому засіданні наполягав на тому, що відносно нього неможливо постановити рішення про примусове повернення, оскільки в країні походження йому загрожує смерть, катування, нелюдське та принизливе поводження, переслідування через його політичні погляди, проукраїнську позицію та антивоєнну позицію, існує систематичне порушення прав людини на території Російської Федерації, що підтверджується інформацією по країни походження.
Поряд з цим, позивач посилався на обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Крім того, позивачем надано повістку із вимогою з'явитися у військовий комісаріат, у зв'язку із оголошенням у Російській Федерації мобілізації від 30.03.2023 р. (а.с. 82).
Водночас, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Обставини заборони щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства). Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення міграційного органу не передбачає обов'язкового повернення позивача до Російської Федерації та надає позивачу право самостійно виїхати з України у будь-яку третю країну.
З аналізу положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд зазначає, що законодавець, встановлюючи порядок в'їзду та виїзду іноземців з України переслідує мету щодо забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і інтересів громадян України. Таким чином, відповідач має право приймати рішення про примусове повернення іноземця в країну походження, якщо останній перебуває на території України без законних на те підстав. Проте його рішення з даного питання, оскільки воно може порушити право, захищене ч.1 ст.8 Конвенції, повинно бути виправданим, відповідати законній меті. Тобто відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен довести, що примусове повернення позивача в країну походження було здійснено з метою запобігання посяганням на охорону громадянського порядку, здоров'я, захисту прав і інтересів громадян України.
Отже завдання суду полягає в тому, аби встановити, чи був витриманий необхідний баланс між зазначеними суспільними інтересами, зокрема, правом позивача на повагу до її сімейного життя, з однієї сторони, та запобіганням посягання на охорону громадяського порядку, здоров'я, захисту прав і інтересів громадян України, з другої.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що рішення про примусове повернення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 винесене Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області 25 січня 2023
року є обґрунтованим, пропорційним, а відтак правомірним та таким, що не підлягає скасування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його складання повного тексту.
Повний текст рішення складено 30.06.2023 року.
Суддя