Справа № 204/1049/23
Провадження № 2/204/1275/23 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
31 травня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю представника позивача в режимі відеоконференці Мотуза О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві,-
У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача у якості відшкодування моральної шкоди 245 00,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він 20 вересня 2001 року був прийнятий на посаду машиніста підземних установок 2 розряду з повними робочим днем в шахті до ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійськ-Західна №1» змінено найменування на ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 27 липня 2021 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань. П. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійних захворювань форми П-4 від 20 травня 2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: - хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдром. Пневмоконіоз (q/q; 2/1;рі), ЛН І-ІІ ст. (один-два) ст. П. 15 даного акту передбачає, що раніше у позивача не було хронічних захворювань. П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - пил, фізичне навантаження, робоча поза. Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: пил переважно фіброгенної дії - фактична величина 30,2 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5-191,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 49,5 - 120,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; виробничий шум - фактична величина 82 - 96 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 40-56% часу зміни при нормативному значенні до 25% зміни; перебування у вимушеній позі 74% часу зміни, в позі «стоячи» 67% часу зміни, при нормативному значенні періодичне перебування в незручній або фіксованій позі до 25%, у вимушеній позі до 10%, у позі «стоячи до 60% часу зміни; нахили корпусу - фактичне значення 30 - 160 разів, при нормативному значенні 50- 100 разів. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 25 серпня 2022 року серії 12ААА № 119607 позивачу первинно безстроково встановлено 65% втрати працездатності за професійним захворюванням.
Не погодившись з позовними вимогами, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що за весь період роботи на підприємстві відповідача працівник жодних скарг не заявляв, обов'язкові медичні огляди проходив та за результатами яких його було визнано здоровим та придатним для роботи. Звільнився з підприємства відповідача позивача за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, а не за станом здоров'я. І тільки після звільнення з ПРАТ «ШУ «ПОКРОВСЬКЕ» у зв'язку з виходом на пенсію позивач «раптово» виявив у себе цілу низку професійних захворювань. Позивач при працевлаштуванні до відповідача знав про наявність в нього хронічних захворювань, усвідомлював, що під час роботи в шкідливих та небезпечних умовах дані хвороби будуть розвиватися, проте під час проходження обов'язкового вступного медичного огляду приховав від адміністрації відповідача даний факт. За результатами проходження обов'язкових щорічних медичних оглядів був визнаний придатним до роботи. Таким чином, дані дії позивача є несумісними із наступним намаганням звинуватити підприємство відповідача у виникненні професійних захворювань, адже якби Позивач діяв добросовісно та повідомив відповідача про наявність в нього хронічних захворювань, до роботи він би не допускався.
Представник позивача Мотуза О.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 з 20 вересня 2001 року по 27 липня 2021 року ОСОБА_1 працював у ПрАТ «ШУ «Покровське». Звільнений у зв'язку з виявленням невідповідності займаній посаді за станом здоров'я, п.2 ст. 40 КЗпП (арк.с.8-10).
Відповідно до Акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 травня 2022 року, затвердженому 23 травня 2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, Стороженко С.В. встановлено професійне захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдром. Пневмоконіоз (q/q; 2/1;рі), ЛН І-ІІ ст. (один-два) ст. П. 15 даного акту передбачає, що раніше у позивача не було хронічних захворювань. П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - пил, фізичне навантаження, робоча поза. Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: пил переважно фіброгенної дії - фактична величина 30,2 - 55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 61,5-191,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 49,5 - 120,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; виробничий шум - фактична величина 82 - 96 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 40-56% часу зміни при нормативному значенні до 25% зміни; перебування у вимушеній позі 74% часу зміни, в позі «стоячи» 67% часу зміни, при нормативному значенні періодичне перебування в незручній або фіксованій позі до 25%, у вимушеній позі до 10%, у позі «стоячи до 60% часу зміни; нахили корпусу - фактичне значення 30 - 160 разів, при нормативному значенні 50- 100 разів (арк.с.11-12).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Згідно до ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно до ч. 1,3 ст. 13 ЗУ «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст. 173 КЗпП України працівник має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
У рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визначено, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, відчуття постійного болю, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Згідно з наданими позивачем медичними документами, які містяться в матеріалах справи, позивачу рекомендовано постійний нагляд лікарів, протипоказана важка фізична праця, вимушена робоча поза, підземні та шкідливі умови виробництва.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, на МСЕК не було покладено обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв'язку з професійним захворюванням.
Суд не може погодитися з запереченнями представника відповідача про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки в Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 травня 2022 року, визначено, що підставою для встановлення ОСОБА_1 професійного захворювання став тривалий період роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів-пил, фізичне навантаження, робоча поза.
При цьому, доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача за період його роботи на підприємстві - відповідачем не надано.
Матеріалами справи доведено, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на страждання, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому. Суд відхиляє заперечення представника відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу в порядку ст. 237-1 КЗпП України. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди, у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності останньому спричинена моральна шкода.
Враховуючи викладене, виникнення професійного захворювання та втрата працездатності, призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональної втрати часу та життєвої енергії, ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, оскільки позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та протипоказана важка праця, робота в підземних умовах, що обмежило життєву активність позивача.
Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання йому немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті позивача.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.
Відповідно до п. 10 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров'я позивача, те, що професійна працездатність в зв'язку з професійними захворюваннями згідно висновку МСЕК втрачена на 65 %, позивач визнаний інвалідом третьої групи, безстроково.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає до стягнення сума у розмірі 220 000,00 грн., такий розмір моральної шкоди є розумним, справедливим та достатнім, а також не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача.
Щодо відрахування з присудженої позивачу до стягнення суми моральної шкоди податків та зборів, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту164.2.14пункту 164.2статті 164ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди;2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21.
Таким чином, розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 153, 173, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 23, 1168 Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13,76-82,133,141, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 220 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04052086, місцезнаходження: 85300, м. Покровськ, площа Шибанкова, буд. 1А.
Суддя В.В. Самсонова