79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.06.2023 Справа № 914/356/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна"
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод"
про стягнення 1428000,00 грн.
за участю представників:
від позивача Вороновська О.В.
від відповідача Бурдіна Н.І.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 1428000,00 грн.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено в протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2023 позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2023 не заперечив проти стягнення з Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" суми основного боргу, проте заперечив проти стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив таке.
25.07.2022 між Приватним акціонерним товариством "Львівський локомотиворемонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна" (постачальник) укладено договір поставки № ВЗК-131/22, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації №1, яка є невід'ємного частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Пунктом 2.8. договору передбачено, що приймання товару за кількістю здійснюється на підставі документів, шо підтверджують передачу товарів (видаткова накладна, акт, ТТН, тощо).
Згідно з пунктом 3.1. договору, загальна сума договору складає 8197200,00 грн, в т.ч. 20% ПДВ - 1366200,00 грн.
Відповідно до пункту 4.3. договору, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару, на підставі отриманого від постачальника рахунку, при умові надання постачальником належно оформлених документів, що підтверджують передачу товару та його якість.
25.07.2022 позивач відповідно до видаткової накладної №114 поставив відповідачу товар на суму 1728000,00 грн., 13.09.2022 позивач відповідно до видаткової накладної №141 поставив відповідачу товар на суму 1728000,00 грн., 09.11.2022 позивач відповідно до видаткової накладної №201 поставив відповідачу товар на суму 1728000,00 грн.
Як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача у зв'язку неналежним виконанням умов договору виникла заборгованість в розмірі 1428000,00 грн.
Таким чином, враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1428000,00 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство "Львівський локомотиворемонтний завод" визнає взяті на себе зобов'язання та суму основного боргу в розмірі 1428000,00 грн., однак заперечує проти стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи при цьому, що розмір цих витрат є необгрунтованим та неспівмірним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 25.07.2022 між Приватним акціонерним товариством "Львівський локомотиворемонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна" (постачальник) укладено договір поставки № ВЗК-131/22, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації №1, яка є невід'ємного частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Факт поставки відповідачу товару підтверджується такими видатковими накладними: №114 від 25.07.2022 на суму 1728000,00 грн, №141 від 13.09.2022 на суму 1728000,00 грн та №201 від 09.11.2022 на суму 1728000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача становить 1428000,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Львівський локомотиворемонтний завод" визнає суму основного боргу у розмірі 1428000,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача 1428000,00 грн заборгованості є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, визнаний відповідачем, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 21420,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №9584 від 11.01.2023 на суму 21420,00 грн, який відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у розмірі 40 000,00 грн.
27.03.2023 позивачем подано заяву (вх.№7573/23) про подання доказів щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із частиною 1 та 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Як вбачається із поданих матеріалів, 04.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна» (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Комплекс Груп" (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до пунктів 3.1. та 4.1. договору, за правову допомогу, передбачену в п.1.2. договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі визначеному додатками до цього договору. Розмір оплати праці виконавця при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.
10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна» (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Комплекс Груп" (виконавець) укладено додаткову угоду до вищезазначеного договору про надання правової допомоги, в якій сторони визначили найменування послуг та їх вартість, а також домовились, що у разі успішного вирішення спору, обсяг винагороди (гонорару) не може бути меншим ніж 40000,00 грн за супроводження спору в окремій судовій інстанції.
При цьому 22.03.2023 між сторонами підписано акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 04.01.2021, в пункті 3 якого сторонами погоджено, що вартість фактично наданих послуг за комплексне юридичне супроводження даного спору в Господарському суді Львівської області складає 26000,00 грн.
Крім того, згідно з детальним описом наданих виконавцем послуг за комплексне юридичне супроводження спору вартість фактично наданих послуг становить 26000,00 грн.
В матеріалах справи також містяться рахунок на оплату №7 від 23.03.2023, ордер на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до частин першої - другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з тим, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. При цьому, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відтак, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. При цьому суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність, обґрунтованість, фактичність та неминучість.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.
Відповідно до п. 4 додаткової від 10.01.2023 до договору про надання правової допомоги сторони домовились, що у разі успішного вирішення спору, обсяг винагороди (гонорару) не може бути меншим ніж 40000,00 грн за супроводження спору в окремій судовій інстанції.
Так, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини, однак це не означає, що вся сума цих витрат має бути покладена судом на відповідача. Чинне процесуальне законодавство, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, і зокрема такі як необхідність, дійсність, обґрунтованість, фактичність та неминучість.
Незважаючи на досягнуту між сторонами домовленість, із матеріалів справи, а саме із акту наданих послуг від 22.03.2023 та детального опису наданих виконавцем послуг вбачається, що вартість фактично наданих послуг (професійної правничої допомоги) у даній справі становить 26000,00 грн.
При цьому, зважаючи на ціну позову, судом також оцінено складність даної справи про стягнення суми основного боргу та виконані адвокатом роботи (надані послуги), а також поведінку відповідача, який визнав суму основного боргу.
З огляду на вищенаведене, ознайомившись з поданими позивачем доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими, а саме в розмірі 26000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" (79018, місто Львів, вулиця Залізнична, будинок 1А, ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Трейд Україна" (49005, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 5, ідентифікаційний код 41470176) заборгованість в розмірі 1428000,00 грн., 21420,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 26000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено відповідно до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 26.06.2023.
Суддя Петрашко М.М.