Дата документу 21.06.2023 Справа № 195/886/22
ЄУ № 195/886/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. №11-кп/807/982/23 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
обвинуваченого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»,
розглянула 21 червня 2023року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Данило-Іванівка Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, маючого середню освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувало кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.
Під час досудового розслідування ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 № 49/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на Комунарський районний суд м. Запоріжжя.
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів, оскільки ризики, передбачені п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме - переховування від суду, незаконний вплив на свідків та потерпілих, вчинення іншого кримінального правопорушення, не зникли, не зменшилися та продовжують існувати.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 року клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 до 23 липня 2023 року включно задоволено. Приймаючи таке рішення, суд послався на дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого обвинувачення, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою, заперечує доводам клопотання прокурора про продовження строку тримання його під вартою. Зазначає, що суд не має можливості розглядати кримінальне провадження, оскільки справа перебуває на окупованій території та вже півтора року не розглядається. Не визнає провину у вчиненні інкримінованих злочинів та вважає необґрунтованою наявність заявлених прокурором ризиків.
Просить ухвалу суду скасувати та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
В судове засідання апеляційної інстанції прокурор та адвокат ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленими про час і дату судового засідання не з'явилися, тому, за відсутності клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила за можливе розглянути провадження за без їх участі, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України та відповідає ч. 4 ст. 422-1 КПК України.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст. 177 КПК України ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 цього Кодексу обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положеннями ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд зауважує на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є частиною національного законодавства.
Так, у рішенні «Боротюк проти України» (п.62) Суд вказав, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Отже, наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, суд повинен зазначити конкретні, а не абстрактні підстави для тримання особи під вартою, розглянути можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.
Апеляційний суд відмічає, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
Під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки в судовому засіданні прокурором доведено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не відпали і продовжують існувати.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, за вчинення яких, у разі визнання останнього винним, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років. Отже існує висока ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до втечі.
Очікуване покарання, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте така обставина у сукупності з іншими збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Судова колегія враховує, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Між тим, суд підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Зі спливом часу та виниклих з урахуванням воєнного стану обставин, а також відсутністю матеріалів кримінального провадження, враховуючи місця проживання потерпілих та свідків, що на даний час є непідконтрольною територією, а отже, зважаючи конкретні обставини справи у даному кримінальному провадженні, судова колегія вважає відсутнім ризик, встановлений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, а саме незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому кримінальному провадженні.
Між тим, є такими, що тривають ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі у разі визнання останнього винним, отже існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до втечі.
Тяжкість висунутої підозри за інкримінованим обвинуваченням поряд із очікуваним покаранням та відсутністю сталих соціальних зв'язків, збільшує можливість втечі та підтверджує продовження існування ризику, встановленого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, колегія суддів враховує, що майже всі злочини, за якими обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, були корисними та вчинені ним через незначні проміжки часу, що характеризує його як особу, схильну до злочинної діяльності, та поряд з відсутністю у ОСОБА_6 постійного джерела доходу свідчить про можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, у випадку перебування на свободі, та доводить наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції дотримався вимог КПК України та прийшов до вірного висновку про неможливість його застосування на даний час, виклавши мотиви власного висновку, підстав піддавати сумніву який апеляційна інстанція не має.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про недоведеність його провини, оскільки вказаний довод виходить за межі обставин, які підлягають перевірці апеляційною інстанцією на даному етапі.
Також апеляційна інстанція на даний час зауважує, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків, не вирішуючи питання доказовості вини обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доцільність продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів, виходила також з підстав та мети продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду, де вирішальним є попередження небажаних з точки зору права дій з метою забезпечення нормального руху кримінального судочинства.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 до 23 липня 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4